РОЗДІЛ 10. ОРГАНІЗАЦІЯ ЗАХИСТУ СОЦІАЛЬНО ВРАЗЛИВИХ КАТЕГОРІЙ НАСЕЛЕННЯ
ПЛАН
10.1. Соціально вразливі категорії населення як пріоритетний напрям політики соціального захисту
10.2. Диференційований підхід щодо вибору форм і заходів підтримки і захисту соціально вразливих категорій населення
10.3. Державна політика та гарантії соціального захисту молодих громадян
10.4. Центри соціальних служби для молоді (ЦССМ) та напрями їх діяльності
10.5. Види соціальних послуг для молоді та інших громадян в (ЦССМ)
10.6. Державна допомога сім’ям з дітьми та її види
10.7. Пільги та допомоги для багатодітних і малозабезпечених сімей
Резюме до розділу
Терміни і поняття
Питання для перевірки знань
Завдання для індивідуальної роботи та задачі до теми
Література для поглибленого вивчення
Вивчивши матеріал цього підрозділу, ви будете ЗНАТИ:
склад оціально вразливих категорій населення
особливості диференційованого підхіду до захисту соціально вразливих категорій населення
сутність державної політика та гарантії соціального захисту молодих громадян
роль Центрів соціальних служб для молоді та напрями їх діяльності
види соціальних послуг для молоді в (ЦССМ)
п’ять видів допомог сім’ям з дітьми
види пільг та допомог для багатодітних і малозабезпечених сімей
а також УМІТИ:
характеризувати
категорії соціально-вразливих верств
населення
аналізувати диференційні складові соціального захисту соціально-вразливих верств населення
розраховувати розміри допомоги та компенсаці соціально-вразливим верствам населення(сім’ям з дітьми, багатодітним і малозабезпеченим сім’ям)
10.1. Соціально вразливі категорії населення як пріоритетний напрям соціального захисту
На відміну від активного економічно пасивне населення - це люди, які знаходяться на утриманні сім’ї та суспільства (інваліди І та II груп, а також непрацюючі особи працездатного віку, якщо вони отримують пенсію на пільгових умовах).
Вступ України в XXI століття а заодно в новий етап соціально- економічного розвитку ознаменувався надзвичайно великими соціально-економічними втратами на протязі останнього 10-тиліття останнього нового віку. Це стосується і падіння рівня доходів населення і тривалості життя і падіння моралі, і втрати сенсу життя мільйонами роздавлених бідністю людей. Виснажливий період переходу від адміністративно-командної до розбудови на ринкових засадах соціально зорієнтованої економіки, як свідчать обставини був “розтягнутий” в часі1. Поясненням цьому є те, що економічні перетворення поставлені в основу соціально-економічної політики попередньо були не зпрогнозовані в плані їх взаємозв’язку з соціальними наслідками економічних реформ. І все це боляче “вдарило” по соціальних складових українського суспільства. І, як засвідчує світова статистика, в Україні за 20 років незалежності бідність зросла втричі.
Економічна кризи 90-х років та 2008-10 років в Україні призвели до суттєвого зниження життєвого рівня переважної більшості населення, зростання безробіття і неповної зайнятості, перерозподілу трудових ресурсів з легального сектора економіки в “тіньовий”, поглиблення поляризації суспільства за життєвим рівнем. Об'єктивні процеси соціально - економічних перетворень позначилися передовсім на окремих категоріях соціально вразливих груп населення, що потребували постійного врахування змін умов життєдіяльності і своєчасного формування адекватної програми соціального захисту відповідно до змінюваних умов.
Ситуація в сфері соціального захисту за два десятиліття незалежності викликає активне незадоволення більшості громадян України, для яких ціна реформ виявилась надто обтяжливою. Саме тому проблема соціального захисту передовсім окремих категорій соціально вразливих груп населення визнана як одна із пріоритетних. Але соціальний захист соціально вразливих груп населення тільки тоді можна вважати дієвим коли він спирається на ефективну економіку. Тривалий час, майже 10 років до початку 2000- х років, він йшов по “замкнутому колу”, по схемі чим нижчий рівень виробництва, і, відповідно, реальні доходи населения, тим більше малозахищених громадян, які потребують допомоги з боку суспільства і держави.
Спад виробництва, його низькі темпи зменшували можливості для надання матеріальної, правової підтримки та захисту окремих категорій громадян. Але чим менша можливість соціальної підтримки, тим слабший людський фактор взагалі і трудовий потенціал зокрема. Але починаючи з-2001року спостерігається зростання темпів приросту ВВП, що значно вплинуло на якість і розміри допомог в системі соціального захисту всіх верств населення і зокрема соціально вразливих. Це стосується пенсіонерів, сімей з дітьми, молоді, що навчається з відривом від виробництва, інвалідів тощо1.
Які ж категорії населення відносять до соціально вразливих?
Соціально вразливими верствами населення, в широкому розумінні, є представники вразливих/пригнічених верств населення, а саме, - індивіди або соціальні групи, що мають більшу, ніж інші, ймовірність зазнати негативних впливів соціальних, екологічних факторів або дістати хвороби. Синонімом цього поняття є "групи ризику", які є об’єктом постійної уваги представників соціальних служб. Вони є потенційними клієнтами відділів соціальної роботи за місцем їх проживання. Тому потенційними клієнтами працівників соціальних служб є різні за віком люди (від немовлят до престарілих) і представники різних рас, етнічних груп, соціоекономічних рівнів, релігій.
Серед них можна виділити такі категорії як:
бездомні;
родини в яких є проблеми дитячої занедбаності сексуальних фізичних зловживань стосовно дитини або одного з партнерів;
подружні пари які мають серйозні подружні конфлікти;
родини в яких дитину виховує лише один із батьків та в яких мають місце серйозні конфлікти;
ВІЛ-інфіковані люди та їхні родини;
особи які мають низькі доходи через безробіття, відсутність годувальника, фізичні вади низький рівень професійної підготовки тощо;
особи які порушили закон і були за це покарані;
вагітні дівчата-підлітки;
гомосексуалісти/лесбіянки які мають особисті або сімейні проблеми;
особи, які мають соматичні (тілесні) чи психічні захворювання або інвалідність;
залежні від алкоголю, наркотиків та їхні родини;
іммігранти та меншини, що мають недостатні ресурси та можливості або ті, хто став жертвою расизму, сексизму або інших форм дискримінації;
особи із затримками розвитку (інваліди розвитку) та їхні родини;
особи похилого віку які не можуть адекватно функціонувати;
мігранти та біженці які мають недостатні необхідні ресурси;
діти, які мають проблеми, пов'язані з навчанням в школі, та їхні родини;
особи, які перебувають у стресовому стані, пов'язаному з травмуючими подіями (вихід на пенсію, смерть близької людини тощо), а також діти які залишили сім'ю – бездомні.
Очевидно, що не всі наведені категорії в однаковій мірі охоплені соціальним захистом. Не завжди ми можемо констатувати, що в Україні надаються необхідні послуги всім цим категоріям клієнтів1. Соціальну роботу серед них здійснюють як державні, так і громадські організації, а також церковні громади.
З точки зору предмету нашої дисципліни, ми зупинимось на захисті тих груп населення і тих категорій громадян які на рівних умовах не можуть конкурувати перш за все на ринку праці, в тому числі:
молодь, яка закінчила або припинила навчання у середніх загальноосвітніх школах, професійно - технічних закладах освіти, звільнилася зі строкової військової (альтернативної (невійськової)) служби і якій надається перше робоче місце, дітям сиротам, які залишилися 6ез піклування батьків, а також особам, котрим виповнилося п’ятнадцять років і які (за згодою одною батьків або особи, яка їх замінює) можуть, як виняток, прийматись на роботу;
жінки, які мають дітей віком до шести років;
одинокі матері, які мають дітей віком до чотирнадцяти років або дітей інвалідів;
багатодітні сім’ї;
неповні сім’ї та сім’ї з дітьми;
інваліди;
особи передпенсійного віку тощо.
Кожна з зазначених вище категорій потребує особливої уваги з боку суспільства і держави в аспекті побудови диференційованого підходу до соціального захисту низькоконкурентних груп населення на ринку праці. І хоча законодавством України визначено права і гарантії зайнятості для соціально вразливих верств населення, реальний досвід свідчить про існування певних обмежень в економічній і в політичній діяльності жінок, молоді, інвалідів, осіб передпенсійного віку. Законодавство, що існує в Україні, створює лише певне правове поле і передумови для рівноправності, але не забезпечує її.
10.2. Диференційований підхід щодо вибору форм і заходів підтримки і захисту соціально вразливих категорій населення
Як вже було сказано в розділі 7(“Соціальний захист населення як система”),- диференційований підхід до різних соціально-демографічних груп населення у виборі форм та заходів соціального захисту означає що, з одного боку, економічні, правові і соціальні гарантії охоплюють усіх без винятку громадян, а з іншого боку — необхідний диференційований підхід до різних прошарків і груп населення при виборі цілей, форм, методів і джерел фінансування механізмів соціального захисту в залежності від ступеня економічної самостійності людини, рівня його працездатності і способів одержання доходів.
Соціальний захист потрібен насамперед тим, хто нездатний сам захистити себе в ринковій економіці. Для непрацездатних і соціально слабких членів суспільства головний акцент зконцентрований на гарантуванні переваги в користуванні суспільними фондами споживання, зниженні податків, розвитку соціального обслуговування, сильному правовому й економічному захисту особистих доходів.
Для економічно активних груп населення держава створює макроекономічні передумови для матеріального самозабезпечення.
Тому для працездатної частини населення пріоритетне значення має захист основних прав у галузі праці, в умовах різних форм власності, соціального страхування на випадок втрати роботи, досягнення пенсійного віку, тимчасової втрати працездатності.
Для непрацездатних гарантується матеріальне забезпечення та соціальне обслуговування за рахунок соціального страхування, виплат державних та місцевих бюджетів.
Як для працездатних, так і для непрацездатних громадян забезпечується диференційовано за групами населення підтримка їх доходів в умовах інфляції. Економічна відповідальність за реалізацію основних гарантій розподіляється між державою, підприємствами, громадянами. Держава має забезпечувати за рахунок бюджетних коштів лише мінімально гарантований рівень медичного, культурного, побутового та соціального обслуговування населення й насамперед – найменш соціально захищених. В процесі роздержавлення, приватизації соціальна гарантії при диференціальному підході визначається на підставі соціальних нормативів, найважливіші з них це:
рівень прожиткового мінімуму;
мінімальний розмір заробітної плати;
мінімальний розмір пенсії;
мінімальний розмір соціальної допомоги.
Ці мінімальні соціальні нормативи в міру зміни цін періодично затверджуються Верховною Радою та реалізуються Урядом України в практиці соціального захисту.
Диференційований підхід включає також:
соціальну допомогу непрацездатним;
підтримку рівня життя в умовах зростання споживчих цін;
компенсації, пільги громадянам, що потерпіли під час катастроф;
надання допомоги малозабезпеченим громадянам (обіди, одяг); обслуговування пенсіонерів та одиноких громадян у будинках-інтернатах або вдома;
виплата соціальних пенсій для осіб, які не мають права на трудову пенсію;
бронювання робочих місць для осіб які підпадають під 4% квоту;
працевлаштування осіб які підпадають під 4% квоту на заброньовані робочі місця;
для іншої трудоактивної частини населення – матеріальне забезпечення шляхом соціального страхування у разі безробіття або тимчасової непрацездатності в зв’зку з захвоюванням, професійним травматизмом і ін.
Таким чином диференційований підхід в організації соціального захисту в соціальній державі полягає в гарантуванні всім громадянам забезпечення певного соціального мінімуму, якщо в них дохід з певних причин нижче прожиткового. Для іншої – сильної і конкурентної частини трудових ресурсів орієнтація на самозабезпечення і страхування для компенсації і пом’якшення кризових ситуацій. Зупинимось більш детально на особливостях захисту окремих категорій соціально-вразливих груп населення і особливо на ринку праці, і зокрема на молоді як носія трудового потенціалу та особливої великої соціальної групи, що має специфічні соціальні і психологічні риси, наявність яких визначається як віковими особливостями молодих людей, так і тим, що їхній соціально-економічний і суспільно-політичний стан, духовний світ знаходяться в становленні, формуванні.