Література

1. Василенко В. О. Антикризове управління підприємством / В. О. Василенко : [навч. посібник]. – К. : Центр навчальної літератури, 2005. – 504 с.

2. Иванова Т. Ю. Теория организации. Краткий курс : учебю пособие / Т. Ю. Иванова, В. И. Приходько. – СПб. : ООО «Питнр Принт», 2004. – 273 с.

3. Кузьмін О. Є. Основи менеджменту : підручник / О. Є. Кузьмін, О. Г. Мельник. – К. : «Академ-видав», 2003. – 416 с.

4. Кузьмін О.Є., Мельник О.Г. Теоретичні та прикладні засади менеджменту : навч. посібник / О. Є. Кузьмін, О. Г. Мельник.. – 2-вид. доп. і перероб. – Львів : Національний університет «Львівська політехніка» (Інформаційно-видавничий центр «ІНТЕЛЕКТ +» Інституту післядипломної освіти), «Інтелект-Захід, 2003. – 352 с.

5. Монастрирський Г. Л. Теорія організації / Г. Л. Монастирський : [навч. посібник]. – К. : Знання, 2008. – 319 с.

Матеріали для самостійного опрацювання з теми 3.

3.1. Властивості, типологія та класифікація систем.

3.1. Властивості, класифікація та класифікація систем.

Система — це щось ціле, створене з окремих частин і елементів для цілеспрямованої діяльності. Ознаки системи характеризуються:

• безліччю елементів;

• єдністю головної мети для всіх елементів;

• наявністю зв'язків між елементами;

• цілісністю і єдністю елементів;

• структурою та ієрархічністю, відносною самостійністю;

• чітко вираженим управлінням [1, с. 49].

Система може бути досить складною. Для аналізу такого роду систем доцільний їхній поділ на ряд підсистем. Підсистема — це набір елементів, що представляють автономну усередині системи галузь (наприклад, економічна, організаційна, технічна підсистеми).

Властивості систем:

• система прагне зберегти свою структуру (ця властивість заснована на об'єктивному законі організації — законі самозбереження);

• система має потребу в управлінні (існує набір потреб людини, тварини, суспільства, великого соціуму);

• у системі формуються складні зв'язки в залежності від індивідуальних властивостей її елементів і підсистем (система може мати властивості не властивих їй елементів, і може не мати властивостей своїх елементів);

• кожна система має вхідний вплив, систему переробки (обробки), кінцеві результати (вихід) і зворотний зв'язок (рис. 3.3);

• на вході система зазнає впливу з боку середовища, а через вихід вона впливає на зовнішнє середовище.

СИСТЕМА

Обробка вхідної інформації

В хід Вихід

Зовнішнє Зовнішнє

с ередовище середовище

Зворотний зв’язок

Рис. 3.3. Схема функціонування системи [1, с. 50]

Класифікація систем може бути здійснена за різними ознаками, однак основною є групування їх у три підсистеми: технічну, біологічну і соціально-економічну [1, с. 51-53].

Технічна підсистема включає верстати, устаткування, комп'ютери й інші працездатні вироби, що мають інструкції для користувача. Набір рішень у технічній системі, як правило, обмежений, а наслідки рішень визначені. Наприклад, порядок включення і роботи з комп'ютером, порядок керування автомобілем, методика розрахунку щоглових опор для ліній електропередачі, розв'язання завдань з математики й ін. Такі рішення носять формалізований характер і виконуються в строго визначеному порядку. Професіоналізм фахівця, що приймає рішення в технічній системі, визначає якість прийнятого і виконаного рішення. Наприклад, гарний програміст може ефективно використовувати ресурси комп'ютера і створювати якісний програмний продукт, а некваліфікований — може зіпсувати інформаційну і технічну базу комп'ютера.

Біологічна підсистема включає флору і фауну планети, у тому числі відносно замкнуті біологічні підсистеми, наприклад, мураш­ник, людський організм та ін. Ця підсистема має більшу розмаїтість функціонування, ніж технічна. Набір рішень у біологічній системі також обмежений через повільний еволюційний розвиток тваринного і рослинного світу. Проте наслідки рішень у біологічних підсистемах часто виявляються непередбачуваними. Наприклад, рішення лікаря, пов'язані з методами і засобами лікування пацієнтів; рішення агронома про застосування тих чи інших хімікатів як добрива. Рішення у таких підсистемах допускають розробку декількох альтернатив­них рішень і вибір кращого з них за якими-небудь ознаками. Професіоналізм фахівця визначається його здатністю знаходити краще з альтернативних рішень, тобто він повинен правильно відповісти на запитання: що буде, якщо...?

Соціально-економічна підсистема характеризується наявністю людини в сукупності взаємозалежних елементів. Як характерний приклад соціально-економічної підсистеми можна навести підприємство, його виробничий колектив. Ці підсистеми істотно випереджають біологічні за розмаїтістю функціонування. Набір рішень у соціально-економічній підсистемі характеризується великим ди­намізмом як у кількості, так і в засобах і методах реалізації. Це пояснюється високим темпом змін у свідомості людини, а також ню­ансів у її реакціях на однакові й однотипні ситуації.

Перераховані види підсистем мають різний рівень невизначе­ності (непередбачуваності) у результатах реалізації рішень (рис. 3.4).

__________ Технічна

_______________________ Біологічна

____________________________________ Соціально-економічна

Рис. 3.4. Співвідношення невизначеностей у діяльності різних підсистем

Крім основної ознаки класифікації системи можна розділити на:

• штучні і природні;

• відкриті і закриті;

• детерміновані і стохастичні;

• тверді і м'які [1, с. 54].

Надалі, як це прийнято в більшості літературних джерел, кожен підвид системи доцільно розглядати як окрему систему через великий набір складових компонентів. Таким чином, можна говорити про технічну, біологічну, соціально-економічну, штучну й інші системи.

Штучні системи створюються людиною для реалізації заданих програм чи цілей. Наприклад, конструкторське бюро, комп'ютер, супутниковий комплекс, клуб любителів пива.

Природні системи створюються природою, а можливо, і Богом (Вищим Розумом) для реалізації цілей світового існування. Наприклад, система світобудови, циклічна система землекористування, мурашник.

Відкриті системи характеризуються відкритим характером зв'язків із зовнішнім середовищем і сильною залежністю від нього. Наприклад, виробничі підприємства, організації, комерційні фірми, засоби масової інформації.

Закриті системи характеризуються переважно внутрішніми зв'язками і створюються для задоволення потреб свого персоналу і засновників. Наприклад, профспілки, політичні партії.

Детерміновані (передбачувані) системи функціонують за заздалегідь заданими правилами, із заздалегідь визначеним результатом. Наприклад, навчання студентів в інституті, виробництво типової продукції.

Стохастичні (імовірні) системи характеризуються важко передбачуваними вхідними впливами зовнішнього і (чи) внутрішнього середовища та вихідних результатів. Наприклад, дослідні підрозділи, підприємницькі компанії, гра в російське лото.

М'які системи характеризуються високою чутливістю до зовнішніх впливів, а внаслідок цього — слабкою стійкістю. Наприклад, система котирувань цінних паперів, нові організації, людина за відсутності твердих життєвих цілей.

Тверді системи — це зазвичай, авторитарні, засновані на високому професіоналізмі невеликої групи керівників, організації. Такі системи мають велику стійкість до зовнішніх впливів і слабко реагують на незначні впливи. Наприклад, церква, авторитарні державні режи­ми.

Крім того, системи можуть бути простими і складними, активними і пасивними.

Динамічні системи займають одне з центральних місць в загальній теорії систем. Така система є структурованим об'єктом, що має входи і виходи, об'єкт, в який в певні моменти можна вводити і з якого можна виводити речовину, енергію, інформацію. Динамічні системи представляються як системи, в яких процеси протікають в часі безперервно, і як системи, в яких всі процеси здійснюються лише в дискретні моменти часу. Такі системи називають дискретними динамічними системами. При цьому в обох випадках передбачається, що поведінку системи можна аналізувати в деякому про­міжку часу, що безпосередньо і визначається терміном «динамічна» [2, с. 27].

Адаптивні системи — системи, що функціонують в умовах початкової невизначеності і зовнішніх умовах, що змінюються. Поняття адаптації сформувалося у фізіології, де воно визначається як сукупність реакцій, що забезпечують пристосування організму до зміни внутрішніх і зовнішніх умов. У теорії управління адаптацією називають процес накопичення і використання інформації в системі, направленій на досягнення оптимального стану при початковій безпосередності і зовнішніх умовах, що змінюються [2, с. 27].

Ієрархічні системи — системи, елементи яких згруповані по рівнях, вертикально співвіднесених один з іншим; при цьому елементи рівнів мають виходи, що розгалужуються. Хоча поняття «ієрархія» постійно було присутнє в науковому і повсякденному ужитку, ґрунтовне теоретичне вивчення ієрархічних систем почалося недавно. Розглядаючи ієрархічні системи, звернемося до принципу зіставлення. Об'єктом зіставлення будуть системи з лінійною структурою (радіальні, централізовані). Для систем з централізованим управлінням характерна однозначність дій, що управляють. На відміну від них існують ієрархічні системи, системи довільної природи (технічні, економічні, біологічні, соціальні та інші), багаторівневі, що мають, і розгалужену структуру у функціональному, організаційному або іншому плані. Ієрархічні системи складають предмет особливої уваги в теорії і практиці менеджменту завдяки своєму універсальному характеру і ряду переваг по порівнянню, наприклад, з лінійними структурами. Серед таких переваг: свобода локальних дій, відсутність необхідності пропускати дуже великі потоки інформації через один пункт управління, підвищена надійність. Крім того, при виході з буд одного еле­мента централізованої системи з буд вийде і вся система; при виході ж з буд одного елементу ієрархічної системи вірогідність виходу з буд всієї системи незначна. Всім ієрархічним системам властивий ряд характеристик:

• послідовне вертикальне розташування рівнів, складових систему (підсистему);

• пріоритет дій підсистем верхнього рівня (право втручання);

• залежність дій підсистеми верхнього рівня від фактичного виконання нижніми рівнями своїх функцій;

• відносна самостійність підсистем, що забезпечує можливість поєднання централізованого і децентралізованого управління складною системою [2, с. 27-28].

Враховуючи умовність всякої класифікації, слід зазначити, що спроби класифікації повинні самі по собі володіти властивостями системності, тому класифікацію можна вважати різновидом моделювання.

Розглянемо деякі види класифікації систем за різними ознаками.

• класифікація систем за походженням: Штучні (механізми, машини, автомати); природні (живі та неживі); змішані (ергатичні, тобто людино-машинні; біотехнічні, екологічні, економічні, військові, автоматизовані, тобто виробничі);

• класифікація систем за описом змінних: з якісними змінними (змістовний опис, формалізований опис); з якісними змінними (дискретні; безперервні); змішаний опис змінних;

• класифікація систем за способом управління: із зовнішнім управлінням (без зворотного зв’язку; системи з регулюванням, тобто наявним зворотним зв’язком; управління на рівні параметрів; управління на рівні структури); самоуправління (програмне управління; автоматичне регулювання; самоорганізація); з комбінованим управлінням (автоматизовані,; полу автоматизовані; автоматичні);

• класифікація систем за типом їх операторів: чорна скринька, тобто оператор невідомий; непарметризовані оператори, тобто оператор відомий частково; параметризовані, тобто оператор відомий до рівня параметрів; біла скринька, тобто оператор відомий повністю [2, с. 29].

Існує безліч інших способів класифікації, наприклад за ступенем ресурсної забезпеченості управління, включаючи енергетичні, матеріальні, інформаційні ресурси.

Кожна організація повинна мати всі ознаки системи. Випадання хоча б однієї з них неминуче призводить організацію до ліквідації. Таким чином, системний характер організації — це необхідна умова її діяльності. Проаналізуємо далі, до чого може призвести ор­ганізацію відсутність даних ознак системи (табл. 3.1).

Таблиця 3.1