22

Тема 3. Організація як система. Лекція 3.

3.1. Формування системних уявлень.

3.2. Поняття, що характеризують будову систем.

3.3. Поняття організаційної системи. Організація як відкрита система.

3.4. Класифікація організацій.

ВСТУП

У ХХ ст. почало швидкий розвиток поняття «система», яке стало ключовим у науковому дослідженні. Звичайно, те що є системою, вивчалося протягом багатьох сторіч, але з 60-х років ХХ ст. сформувалася тенденція досліджувати системи як дещо ціле, а не як множину частин. Такий підхід відповідає тенденції не ізолювати досліджувані явища у вузько обмеженому контексті, а вивчати, насамперед, взаємодії й досліджувати різні аспекти природи. Це є колективна дослідницька діяльність, що включає спектр наукових дисциплін який постійно розширюється. Відбувається, імовірно, найбільш амбіційна спроба досягти синтезу наукового знання з усіх до цього зроблених.

Поняття системи виникло переважно як абстрактна теоретична ідея. У наш час це поняття не тільки не обмежується теоретичною сферою, а стало центральним у різних галузях науки. Тепер системотехніка, системні дослідження, системний аналіз і їм подібні категорії стали працюючими термінами. Промислові підприємства і державні установи мають відповідні департаменти або принаймні особливих фахівців із цих проблем, а університети пропонують програми та курси для вивчення системних ідей.

Методологія наукового пізнання сьогодні неможлива без системного підходу, який набув особливої популярності у другій половині XX ст. Системні уявлення існували здавна, оскільки однією з найважливіших споконвічних категорій філософії є категорія "ціле". Але перший варіант загальної теорії систем був запропонований у 1912 р. Олександром Богдановим (псевдонім; справжнє прізвище Малиновський; 1873-1928) у вигляді вчення про тектологію.

"Тектологія" в перекладі із грецької означає "вчення про будівництво". Термін "будівництво" вживався, як синонім поняття "організація". Тектологія О.Богданова - це загальна теорія організації й дезорганізації, наука про універсальні типи та закономірності структурного перетворення будь-яких систем. Основна ідея тектології полягала в тотожності організації систем різних рівнів: від мікросвіту — до соціальних систем. Щодо соціальних процесів О.О.Богданов вважав, що всяка людська діяльність об’єктивно може виступати організуючою або дезорганізуючою. Він думав, що дезорганізація - окремий випадок організації. О.О.Богданов одним з перших у світі застосував поняття системності. Стан системи він визначав, як рівновагу протилежностей. У результаті безперервної взаємодії формуються три види систем, які він розділив на організовані, неорганізовані й нейтральні.

Складові системності виконують специфічні функції. Так, системний підхід, як принцип пізнання, виконує орієнтаційну й світоглядну функції, забезпечує не тільки бачення світу, але й орієнтацію в ньому. Термін "підхід" означає сукупність прийомів, способів впливу на кого-небудь, у вивченні чого-небудь, веденні справи й т.д. У цьому сенсі підхід - скоріше не детальний алгоритм дій людини, а множина деяких узагальнених правил.

З ідеями О.О.Богданова ознайомився австрійський біолог і філософ Людвіг фон Берталанфі (1901-1972), який створив другий варіант загальної теорії систем. У 40-х рр. ХХ ст. Л. фон Берталанфі, працюючи у Відні, заклав основи концепції організмічного підходу до динамічних систем, що володіють властивістю еквіфінальності, тобто здатністю досягати мети незалежно від характеру впливів на початкових етапах розвитку. Він узагальнив принципи цілісності, організації та ізоморфізму в єдину концепцію. Спочатку застосував ідею відкритих систем до пояснення ряду проблем біології й генетики, але потім дійшов висновку, що методологія системного підходу є більше широкою й може бути застосовна в різних галузях науки. Так виникла ідея загальної теорії систем.

Л.Берталанфі чітко сформулював що саме необхідно для побудови загальної теорії систем. По-перше, треба сформулювати загальні принципи й закони поведінки систем безвідносно до їхнього виду та природи елементів, що їх складають; по-друге, закласти основи для синтезу наукового знання в результаті виявлення ізоморфізму законів розвитку. Ідеї Л. Берталанфі привернули увагу міжнародної наукової громадськості, а ідеї О.Богданова виявилися практично забутим потенціалом науки.

Системний підхід відразу ж увійшов до соціологічної науки і як теорія, і як принцип, і як знання, і як метод дослідження. Л. Берталанфі став основоположником цілого наукового напрямку, піонером створення загальної теорії систем. Він першим поставив саме завдання побудови цієї теорії. Загальна теорія систем мислилася їм як фундаментальна наука, що досліджує проблеми систем різної природи.

Істотний недолік у розумінні Л.Берталанфі загальної теорії систем полягав у тому, що він оголосив її такою, що заміняє філософію, а це викликало заперечення у філософів. Якщо звернути увагу на зміст загальної теорії систем, то до неї входять, в основному, формалізовані науки, які добре застосовні до відносно простих систем. Потреба дослідження складних систем змушує використовувати якісний аналіз, яким володіють філософські науки. Але філософії систем у загальній теорії систем місця не найшлося. Тому відбулося роздвоєння загальної теорії систем на теорію систем у широкому сенсі та на спеціальні системні теорії.

На наступному етапі розвитку системних знань виникло кілька варіантів спеціальних системних теорій, сформувалося знання, що відбивало окремі боки систем, з'явилися значні напрацювання про системи різної природи: фізичні, хімічні, біологічні, соціальні.

Головним популяризатором системних ідей виступила науково-технічна революція, яка забезпечила бурхливий розвиток системного підходу. Ідеї теорії систем розвивали такі вчені, як Р.Акофф, О.Ланге, Р.Мертон, М.Месарович, Т.Парсонс, У.Росс Ешбі та ін. Системний підхід широко поширився в економіці, соціології, психології й ін. Політологічному застосуванню системного підходу посприяли роботи М.Вебера.

У СРСР з 70-х рр. проблеми системології, створення загальної теорії систем стали також дуже популярними. Дослідженнями у цій галузі займалися В.Г.Афанасьєв, М.М.Амосов, В.М.Глушков, В.П.Кузьмін, Л.А.Петрушенко, В.Н.Садовський, М.І.Сетров, В.С.Тюхтін, О.І.Уйомов, Є.Г.Юдін і інші вчені.