3.1. Формування системних уявлень

Поняття «система» і «системність» грають важливу роль в сучасній науці і практиці. Починаючи з середини XX ст. ведуться інтенсивні розробки в області системного підходу до досліджень і теорії систем. В той же час само поняття системи має тривалу історію. Спочатку системні уявлення сформувалися в рамках філософії: ще в античному світі була сформульована теза про те, що ціле більше суми його частин. Древні філософи (Платон, Арістотель і ін.) тлумачили систему як світовий порядок, стверджуючи, що системність — властивість природи.

Принципи системності активно досліджувалися у філософії (наприклад, І. Кант прагнув обґрунтувати системність самого процесу пізнання) і в природних науках. Наш співвітчизник Е. Федоров в кінці XIX ст. прийшов до виводу про системність природи в процесі створення кристалографії.

Принцип системності в економіці формулював і А. Сміт, що зробив висновок, що ефект дії людей, організованих в групу, більше, ніж сума одиночних результатів. Різні напрями дослідження системності дозволили зробити висновок про те, що це властивість природи і властивість діяльності людини.

Теорія систем служить методологічною базою теорії управління. Це відносно молода наука, організаційне становлення якої сталося в другій половині XX ст Родоначальником теорії систем вважається австрійський вчений Л. фон Берталанфі. Перший міжнародний симпозіум по системах відбувся в Лондоні в 1961 р. Перша доповідь на ньому зробила видатний англійський кібернетик С. Бір, що можна вважати свідоцтвом гносеологічній близькості кібернетики і теорії систем.

Центральне поняття теорії систем — система (від грецького systema — «ціле, складене з частин»). Система — об'єкт довільної природи, що володіє вираженою системною властивістю, якою не володіє жодна з частин системи при будь-якому способі її розчленовування, властивістю, що не виводиться з властивостей частин. Приведене визначення системи не можна вважати вичерпним — воно відображає лише деякий загальний підхід до вивчення об'єктів. У літературі по системному аналізу можна знайти безліч визначень системи [2, с. 22].

Іванов Т.Ю. та Приходько В.І. в посібнику «Теорія організації» пропонують користуватися наступним робочим визначенням системи: «система — це цілісна сукупність взаємозв'язаних елементів, що має певну структуру і взаємодіє з довкіллям на користь досягнення мети» [2, с. 23-24]. Аналізуючи це визначення, ми можемо виявити декілька базисних понять: цілісність, сукупність, структурованість, взаємодія із зовнішнім середовищем, наявність мети та ін. Вони є системою понять, тобто внутрішню організацію деякого стійкого об'єкту, цілісність якого і є система. Сама можливість виділити в полі дослідження стійкі об'єкти визначається властивістю цілісності системи, цілями спостерігача і можливостями його сприймати дійсність.

Розглянемо деякі основні терміни і поняття, широко використовувані в системних дослідженнях.

• стан системи — впорядкована безліч істотних властивостей, якими вона володіє в певний момент часу;

• властивості системи — сукупність параметрів, що визначають поведінку системи;

• поведінка системи — реальна або потенційна дія системи;

• дія — подія, що відбувається з системою, викликана іншою подією;

• подія — зміна принаймні однієї властивості системи.