Тема 4. Архітектура та образотворче мистецтво

1. Архітектура як вид мистецтва.

2. Образотворче мистецтво та його види.

Архітектура посідає у художній культурі особливе місце як основа синтезу всіх інших видів мистецтва. Зокрема живопису, скульптури, декоративно-прикладної творчості. Архітектура - передусім мистецтво створення (проектування і будівництва) будівель споруд та їх комплексів. Це явище матеріальної культури і водночас один із провідних видів пластичного мистецтва, що ґрунтується на єдності принципів краси і корисності. Як вид мистецтва, вона формує просторове середовище для життя і діяльності людини, виражає суспільні ідеї у художньо-естетичних образах.

Суспільна цінність архітектури зумовлюється функціональним характером споруд, їх естетичною визначеністю. За призначенням архітектура поділяється на основні типи: житлову, суспільно-громадську (культові будівлі, культурно-освітні, видовищні, адміністративні тощо), промислову (виробничі, транспортні, торговельні споруди). Складовою архітектури є садово-паркове мистецтво (оформлення парків, скверів, бульварів тощо).

В мистецтві архітектури виділяють три основні роди:

1. Архітектура об'ємних споруд, до складу якої входять житлові, громадські та промислові промислові будівлі. 2. Ландшафтна архітектура пов'язана із створенням садово-паркового комплексу. 3. Містобудівництво, що займається плануванням нових міст, а також реставрацією та оновленням старих районів. Кожен з архітектурних родів має своє функціональне призначення. Проте, крім суто утилітарних потреб, архітектура водночас виконує функцію емоційного впливу, досягти якого можна завдяки використанню специфічних конструкцій, елементів, прийомів. Це і врахування об'ємно-просторової структури споруди, ритмічне і пропорційне співвідношення, масштаб, розробка кольору та фактури будівельних матеріалів тощо. Необхідно зауважити, що мистецтво архітектури знаходиться у безпосередньому зв'язку з розвитком науки. Адже зведення архітектурних споруд розпочинається з суто технічного етапу проектування – виконання необхідних розрахунків і креслень. Використання усіх засобів, якими володіє цей вид мистецтва, зумовлює створення архітектурного образу. При цьому обов'язково враховують форми, розміри, колір та оздоблення будівлі, що зумовлюється специфікою і призначенням архітектурної споруди. Так, деякі будинки справляють величне і грандіозне враження, інші – витончене і елегантне. Окремі мають чітку симетричну конструкцію або поєднують у собі складні різноманітні елементи. В архітектурному образі виявляються як індивідуальні особливості стилю митця, його світосприйняття та світовідчуття, так і специфіка розвитку конкретного історичного періоду. Перші свідчення про витоки мистецтва архітектури доходять до нас з глибини століть. У доісторичний період починають виникати примітивні житлові будівлі – землянки, курені, общинні будівлі, культові споруди, які згодом удосконалювалися. Так поступово розпочинається процес накопичення досвіду будівництва і водночас активізується художнє начало. Від примітивних культових куренів первісні будівельники переходять до ускладнених архітектурних форм: менгірів, дольменів, кромлехів. Ці перші культові храми мали складнішу конструкцію. Для будівництва їх використовували обпалену цеглу, що свідчило про зародження нового етапу у розвитку цивілізації. Отже, архітектура завжди була тісно пов'язана з історією суспільства, з розвитком науки і техніки, природнокліматичними умовами, світобаченням і світосприйняттям людиною навколишнього середовища. Знаходилась архітектура також у тісному зв'язку з іншими видами мистецтва, зокрема зі скульптурою, живописом, декоративним мистецтвом, що свідчить про її синтетичну природу. Як вид мистецтва архітектура починає формуватися у давніх культурах Месопотамії, Єгипту, Вавилону, Персії, Індії, Китаю. Вона безпосередньо була пов'язана з розвитком рабовласництва. Майже всі споруди цих країн – піраміди, храми, зикурати, палаци – були збудовані для того, щоб славити могутність богів та правителів, і вражали своєю величністю, розмірами та масштабністю. Новий етап у розвитку архітектурного мистецтва пов'язаний з культурою Стародавньої Греції і увійшов в історію як початок «авторської архітектури». Світосприйняття давніх греків знайшло своє підтвердження у їхніх архітектурних спорудах, які на відміну від єгипетських і вавилонських не принижували людину, а, навпаки, породжували життєстверджуюче начало та почуття впевненості: ансамбль афінського кремля – Акрополя з його головним храмом – Парфеноном. У цей період було розроблено специфічний архітектурний прийом – ордер, що в перекладі з латинської означає порядок. У давньогрецькій архітектурі їх було три: дорійський, іонійський і коринфський. Усі вони мали спільні елементи: капітель, колону, архітавр, фриз, карниз і відрізнялися лише пропорціями та декоративною обробкою. Слід зазначити, що при будівництві одного з храмів Акрополя вперше замість колон були використані жіночі фігури – каріатиди, що підтримували перекриття храму. У надрах античної культури обґрунтовуються перші теоретичні узагальнення щодо специфіки архітектури, серед яких слід назвати трактат римського архітектора Вітрувія «Десять книжок про архітектуру». Новий етап у розвитку теорії і практики цього виду мистецтва був пов'язаний з культурою Стародавнього Риму – Колізей, Пантеон, тріумфальні арки, що відбивали ідеї державності та військової могутності Римської імперії. Давньоримські зодчі запровадили в архітектурне мистецтво такі важливі елементи, як купол та кесони. Саме архітектура давнього світу заклала фундамент для подальшого розвитку цього виду мистецтва і зумовила виникнення архітектурного напряму – історично сформованої сукупності художніх засобів та прийомів, – що був тісно пов 'язаний із своїм часом, соціально-політичною ситуацією і визначав об'ємно-просторову організацію споруд, пропорцій, форми, декору. Сукупність функціональних, конструктивних і художніх рис архітектури становить архітектурний стиль, зумовлений соціальним ладом, суспільним й естетичними ідеалами, рівнем будівельної техніки. В історії архітектури відомі романський стиль, готика, ренесанс, бароко, класицизм, модерн, конструктивізм та інші.

Живопис – один з основних видів образотворчого мистецтва, художнє зображення на площині предметного світу кольоровими фарбами.

Зародження живопису відбувається у період первіснообщинного ладу (поліхромні рисунки доби палеоліту із зображенням тварин). Живопис неоліту стає більш оповідним, у ньому вперше з’являється образ людини. Давні зображення на скелях, окремих каменях, стінах печер виконувалися різьбленням, вибиванням заглибин по контуру чи фарбами (переважно вохрою). Найвідоміші настінні зображення збереглися в печерах Альтаміра (північна Іспанія). В країні відкрито виразні зображення тварин у так званій Кам’яній могилі у Приазов’ї. Вони нагадують кращі взірці палеолітичного мистецтва Європи і Кавказу. Настінні розписи були вже у Стародавньому Єгипті (III - I тис. до н. е.). Індії (VI – VII ст.), Середній Азії (VII - VIII ст.). У середньовіччі настінні розписи розвинулися у Візантії, Болгарії, Грузії, на Русі.

За призначенням та особливостями художнього виконання живопис поділяється на монументальний, декоративний та станковий.

Монументальному живопису властиві філософсько-епічне розуміння дійсності, суспільно-значимий зміст, масштабність задуму, громадський пафос, високий лад образів, звернення до великої колективної аудиторії тощо. Монументальний живопис тісно пов'язаний з архітектурою, підпорядковується архітектурній споруді, створюючи синтез – органічну єдність різних видів мистецтв (неодноразово спільно зі скульптурою) в межах єдиного художнього твору. Синтез тоді досягає повноти, коли різні види мистецтв узгоджуються спільністю ідейного задуму та стилістичною єдністю. В ансамблі монументальний живопис виконує також і декоративну роль.

Декоративний живопис призначений для прикраси, входячи до складу архітектурного ансамблю або до творів декоративно-ужиткового мистецтва. Отже, термін відноситься до орнаментальних розмалювань та композицій, що не мають самостійного дійсно-образного значення: панно, орнаментальне підкреслення функцій предмету або оточення великих настінних сцен.

Станковий живопис (від слова станок, мольберт, на який ставиться приготовлена основа-картон, дошка, полотно для малювання картини) об’єднує твори самостійного значення, не пов’язані з архітектурним ансамблем, їх можна переносити, зберігати в житлових приміщеннях, установах, музеях.

За тематикою живопис поділяється на жанри: побутовий, історичний, батальний, портрет, пейзаж, натюрморт, міфологічний, релігійний, анімалістичний.

Найважливішим зображальним та емоційним засобом живопису є колір. У живописі використовуються фізичні властивості світла, що дає можливість зображати предмет у кольорі, створювати колорит. Колорит (італ. сolorito, букв.-забарвлений) – загальне кольорове рішення, система сполучення кольорів та їх відтінків у художньому творі. Якщо у творі домінують сині, зелені, фіолетові відтінки, колорит називають холодним, а коли домінують жовті, червоні, оранжеві відтінки – теплим.

Художні образи живопису створюються за допомогою малюнка, кольору, світлотіні, колориту і перспективи. Важливу роль відіграє композиція (лат. Composition – складання, розміщення) – побудова художнього твору, співвідношення окремих частин і елементів, що зумовлені його ідейно-образним змістом, характером і призначенням.

Техніка живопису (накладання фарб, закріплення на поверхні) різноманітна. Найбільш поширені фарби олійні, клейові, воскові (енкаустика). В монументальному живописі найчастіше застосовують мозаїку, фреску, темперу. У станковому, крім олії, - акварель, гуаш, пастель.

Мозаїка (франц. Mosaique, італ. mosaicо від лат. Musivum, букв. – присвячене музам) – це сюжетні або орнаментальні композиції, виконані з природних каменів, смальти, керамічних плиток. Смальтою (нім. smallte, від італ. smalto – емаль) називають кольорове непрозоре скло у вигляді невеликих кубиків або пластинок, яке застосовується для виготовлення мозаїк. З II тис. до н.е. відома фреска (італ. Fresco, букв. – свіжий) – техніка живопису фарбами (водяними або на вапняковому молоці) по свіжій штукатурці. Темпера (італ. tempera) – фарби для живопису, в яких сполучною речовиною є натуральні (з води та яєчного жовтка) або штучні (водяний розчин клею з олією) емульсії.

У мистецтві Стародавнього Єгипту застосовувалася акварель (італ. aquarelle, від лат. аqua – вода) – фарба, що розводиться водою. У західноєвропейському та українському мистецтві акварель застосовується з XV ст. Фарби, розтерті на воді з клеєм і домішкою білила, мають назву гуаш (франц. Gouache, від італ. guazzo – водяна фарба). Техніка пастелі (франц. Pastel, з італ. pastille, від pasta – місто) означає малювання кольоровими олівцями, виготовленими з сухих, порошкоподібних тонко тертих барвників з домішкою скріпляючи або розбілюючих речовин (клей, крейда, гіпс, тальк тощо).

Графіка (грец. Graphike, від grapha – пишу, креслю, малюю) – вид образотворчого мистецтва, в якому образне відображення дійсності відбувається за допомогою рисунка. За змістом і формою графіка близька до живопису, але має власні завдання й художні можливості.

Специфічні зображувальні засоби графіки – контурна лінія, штрих, пляма. Важливу допоміжну роль виконує колір. Комбінування цих засобів у рисунку дає художникові змогу досягти пластичності, тональних та світлових ефектів. Рисунок вважається основою всіх видів художнього зображення на площині (живопис, графіка, рельєф). Виконання художником натурних ескізів, різних підготовчих рисунків сприяє втіленню художнього задуму і має велику пізнавальну, історичну та естетичну цінність.

За технікою виконання графіку поділяють на рисунок твердими матеріалами(олівець, вугіль, крейда, пастель, сангіна), малюнок рідкими матеріалами (чорнило, туш, акварель, соус) та друковану графіку (гравюра, літографія, офорт).

Найважливіші жанрові різновиди графіки: станкова – твори самостійного значення, які нерідко становлять цикли, серії, сюїти, об’єднані спільними темами; книжкова – ілюстрації зовнішні та внутрішні, оздоби (віньєтки, заставки, ініціали, кінцівки тощо), шрифт (текст); журнальна і газетна є окремою галуззю, тут є сатирична і гумористична графіка (карикатура); ужиткова – поштові марки, етикетки та малюнки на упаковці товарів (реклама), фірмові та фабричні знаки, екслібриси, дипломи, грамоти тощо; плакат (видовищний, рекламний, політичний).

Графіка як вид образотворчого мистецтва сягає коренями у первісні наскельні зображення і гравірування на кістці. Найпоширенішим видом графічного мистецтва є книжкова ілюстрація (лат. illustration – живий опис, наочне зображення). Цим терміном позначають усі види зображення, що супроводять, доповнюють і пояснюють текст. Мистецтво ілюстрації відоме ще в Стародавньому світі (Єгипті, Греції, Римі) у вигляді малюнків у рукописах, а в Середні віки – мініатюр.

Із виникненням книгодрукування поширюється професійна ілюстрація (рисунок, гравюра, карта, схема, репродукції, фотографії тощо). Починаючи з XV ст. ілюстрації до друкованих книг гравіруються на дереві, пізніше – на металі. У XVIII ст. з розвитком техніки деревориту, мідьориту, літографії ілюстрація набуває масового характеру.

Гравюра (франц. gravure) – спосіб розмножування малюнка за допомогою друкарської форми з дерева, каменю або металу. Цей вид графічного мистецтва з’являється в VI – VII ст. у Китаї, а з XIV - XV ст. – в Західній Європі. Залежно від матеріалу, на який художник наносить лінії й штрихи майбутнього зображення, гравюри підрозділяють на ксилографію (гравюру на дереві), ліногравюру (гравюру на лінолеумі), гравюру на металі, найчастіше на міді.

Різновидом гравюри на металі є офорт (франц. eau-forte – міцна вода, азотна кислота). У офорті заглиблені елементи зображення досягаються шляхом травлення металу кислотами. Мистецтво офорту виникає у Західній Європі на початку XVI ст.

Наприкінці XVIII ст. поширюється літографія, спосіб плоского друку, при якому для виготовлення друкарської форми використовується вапняк (літографський камінь), листи цинку або алюмінію. Нова техніка репродукування була менш трудомісткою, ніж дереворит і мідьорит. У XX ст. літографія витісняється офсетом (спосіб переважно плоского друку, при якому фарба з друкованої форми передається на проміжну гумотканеву пластину, а з неї – на папір або інший матеріал. Використовується для виготовлення плакатів, географічних карт, дитячих книжок тощо), але зберігає своє значення для виконання художній естампів.

Скульптура (лат. sculptura - різьблення, ліплення, пластика) – вид образотворчого мистецтва, сутність якого становить фізично об’ємне, тривимірне зображення.

Головний об’єкт зображення у скульптурі - людина (іноді тварина, так званий анімалістичний жанр), рідко природа чи пейзаж (переважно у рельєфах), а також предмети, атрибути, аксесуари, натюрморт (у поєднанні з фігурами людей або тварин і як самостійні об’єкти). Основні види скульптури: кругла (статуї, скульптурні групи, статуетки, торси, погруддя, півфігури та інші), яка вільно розташовується у просторі і звичайно вимагає кругового огляду, та рельєф (плоскісно-скорочене зображення, переважно на площині, яка творить для нього тло). Рельєф може бути плоскінний (барельєф) і більш опуклий (горельєф).

Плоскісний рельєф або барельєф (франц. bas-relief, букв. - низький рельєф), - умовне скорочення реальності до половини її об’єму. Високий рельєф (франц. haut-relief) скорочення натури більш половини реального об’єму, яке частинами може переходити і в повний об’єм. Існує також заглиблений рельєф (койланогліф). Такі головні різновиди рельєфних скорочень, що застосовуються у світовій пластиці.

За своїм призначенням і змістом скульптура поділяється на монументальну (пам’ятники, монументи, монументальні чи меморіальні ансамблі, меморіальні об’єкти) – самостійні архітектурно-скульптурні об’єкти в міському чи природному середовищі; монументально-декоративну, що підпорядковується архітектурному середовищі і служить як декоративний елемент архітектурних споруд (статуї в нішах, на фронтонах, атланти, каріатиди, фризи, паркова скульптура, фонтани); станкову – замкнуті в собі композиції, які є переносними і не пов’язаними з конкретним середовищем.

Питання для самоконтролю:

• Чому архітектуру називають основою синтезу всіх інших видів мистецтва?

• На які типи за своїм призначенням поділяються архітектурні споруди ?

• Поясніть що таке «архітектурний стиль»?

• Які види образотворчого мистецтва Вам відомі?

• Які види та жанри живопису Ви знаєте?

• Назвіть основні види скульптури.