Тема 3. Мистецтво: теорія, історія та проблеми розвитку

Мистецтво – це творче відображення дійсності, відтворення її в художніх образах. Мистецтво – це дуже складний процесс вираження внутрішнього світу в художньому образі, творче поєднання елементів таким чином, який може відобразити почуття та емоції художника.

Довгий час мистецтвом вважався вид культурної діяльності, що задовольняє любов людини до прекрасного. Разом з еволюцією соціальних естетичних норм і оцінок мистецтвом стала називатися будь-яка діяльність, спрямована на створення виразних форм відповідно до естетичних ідеалів. У масштабах всього суспільства мистецтво — це особливий спосіб пізнання і віддзеркалення дійсності, одна з форм суспільної свідомості і частина духовної культури як людини, так і всього суспільства, результат творчості діяльності усіх поколінь.

У чому ж полягає таємниця мистецтва, що є критерієм художності його творів? Духовний світ, що виражає єство людини - найголовніший і найцікавіший предмет мистецтва. Магічна привабливість мистецтва виходить від його форми, виступаючої джерелом милування, насолоди, гри духовних здібностей людини. Цей стан художнього сприйняття не раз давав підставу затверджувати злите в художньому образі раціональне і нераціональне, емоційне, несвідоме інтуїтівно-психологічне. Німецький філософ И. Кант вважав, що естетичне переживання - це задоволення, яке “вільне від всякого інтересу”. Змістовну характеристику специфіки художнього образу дав радянський філософ А.Ф. Лосєв: “Всякий достовірно художній образ ніколи не розуміється нами як раціональна сума яких-небудь дискретних ознак, а як щось живе, з глибини чого б'є невгомонне джерело і чого ми не можемо відразу охопити своїми раціональними методами. Художнє те, на що ніколи не можна надивитися, скільки б ми на нього не дивилися. А це означає, що як би глибоко ми не сприймали художній образ, в нім завжди залишається щось незрозуміле і невичерпне, що хвилює нас всякий раз, як тільки ми сприймаємо цей образ.” Ось де ключ до розгадки таємниці мистецтва. Якщо псевдомистецтво наслідує йому чисто зовні, розраховано на зовнішній ефект, то істинно художні твори припускають вдумливе прочитання.

Найстародавніші художні твори належать до епохи пізнього (верхнього) палеоліту (20 - 30 тис. років до н.е.). Прагнення зрозуміти своє місце в навколишньому світі прочитується в тих образах, що донесли до нас гравіровані і живописні зображення на камені з Бурделя, Ель Парналло, Істюріца, палеолітичні “венери”, живопис і петрогліфи (зображення, вибиті, видряпані або висічені на камені) печер Ласко, Альтаміри, Ніо, наскальне мистецтво Північної Африки і Сахари. До відкриття в 1879 р. розписів в іспанській печері Альтаміра дворянином Марселіно де Саутуолла серед етнографів і археологів існувала думка, що первісна людина була позбавлена всякої духовності і займалася тільки пошуком їжі. Проте, вже англійський дослідник первісного мистецтва Анрі Брейль на початку століття заговорив про справжню “цивілізацію кам'яного століття”, прослідкувавши еволюцію первісного мистецтва від простих спіралей і відбитків рук на глині через гравіровані зображення тварин на кістках, камені і розі до поліхромних (багатоколірних) розписів в печерах на величезних просторах Європи і Азії.

Кажучи про первісне мистецтво, необхідно мати на увазі, що свідомість первісної людини представляла нерозривний синкретичний (від грец. synkretismos - з'єднання) комплекс, і всі надалі розвинуті в самостійні форми культури існували як єдине ціле, були взаємопозв'язані між собою. Мистецтво, фіксуючи ту міру соціальності, яка властива Homo Sapiens, ставало і засобом спілкування між людьми і закріплювало властиву йому здатність давати узагальнену картину світу в художніх образах. Відомий дослідник психології мистецтва Л.С. Виготский прийшов до такого висновку: “... мистецтво є суспільна техніка відчуття, знаряддя суспільства, за допомогою якого воно залучає до круга соціального життя інтимні і самі особистісні сторони нашого існування».

Існують і інші точки зору на походження мистецтва: ігрова концепція, "імітативна теорія", реалізація інстинктивної тяги до краси.

Якщо розглядати дану проблему в контексті генезису культури в цілому, то очевидно, що багато ідей і теорій можна екстраполювати в область мистецтва. Так, як імпульсами для виникнення мистецтва можуть виступати рефлексія, праця, расово-антропологічні особливості, комунікації, позаземні і надприродні джерела.

Мистецтво можна класифікувати по різних підставах, слідуючи різним принципам класифікації. Розглядаючи матеріальне буття художньої форми, розрізняють види мистецтва: просторові (живопис, графіка, скульптура, декоративне мистецтво, архітектура), тимчасові (музика, словесне мистецтво) і синтетичні, просторово-часові (театр, кіно, танець).

Кожний з цих видів утворює «сімейства» мистецтва усередині яких можна виділити різновиди. Так, наприклад, в просторових видах мистецтва виділяють три роди: станкові (станковий живопис, станкова графіка і т.п.), монументальні (монументальна скульптура, стінний живопис і ін.) і прикладні (типова масова архітектура, мала пластика, мініатюрний живопис, промислова графіка, плакат і ін.). декоративне мистецтво, архітектура), тимчасові (музика, словесне мистецтво) і синтетичні, просторово-часові (театр, кіно, танець).

У словесно-тимчасових мистецтвах розрізняють три роди: епос (роман, поема і ін.), лірика (вірші і ін.) і драма (різні п'єси і ін.).

Виділяються різні типи творів на підставі стійких загальних рис. Ці типи називаються жанрами. Найбільш поширеним принципом виділення різних жанрів є тематичний: (побутовий, анімалістичний, історичний, любовний, батальний, натюрморт, портрет, пейзаж і т.д.). Іншою підставою ділення може виступати провідна естетично-емоційна домінанта (трагедія, комедія, фарс, мелодрама, ода і ін.), тип композиції (сонет, рондо, триптих і т.д.) або об'єм і загальна структура твору (роман, повість, розповідь, мініатюра, епопея і ін.). Жанри історично формуються, розвиваються, відмирають.

Функції мистецтва.

Світоглядна функція. Художнім творам властива висока «чутливість» до всього, що відбувається навколо, до тих історичних зрушень, які тільки народжуються. Вони завжди узагальнюють найсуттєвіші й найвизначніші проблеми людського життя, викликають до них суспільний інтерес, а також обумовлює можливість їх особистого усвідомлення. Глибина мистецьких творів полягає в здатності акумулювати людський досвід, піднімаючи його до такого рівня, на якому він одночасно проявляється і як універсальна загальність і як неповторна індивідуальність, завдяки тому стає доступним для засвоєння. Сприймаючи твори, людина пізнає духовні цінності суспільства, вони ж, у свою чергу, стають надбанням її власного досвіду. Тим самим мистецтво залучає суб'єкта сприйняття до світу художньої реальності, формує його світогляд.

Пізнавальна функція. Інформація, що міститься у мистецтві, дуже велика. Вона істотно поповнює наші знання про світ. Відомий англійський теоретик мистецтва Дж. Рескін вважав, що великі нації записують свою автобіографію у трьох книгах — у книзі слів, у книзі справ і у книзі мистецтва. Але, як вказував він, лише остання заслуговує повної довіри. У цьому судженні, характерному не тільки націям, але і епохам, характерним є те, що мистецтво найбільш наочно і правдиво, найбільш безпосередньо відображує ідеали, сумніви, злети, поривання і загальне світовідчуття людей.

Виховна функція. Мистецтво формує комплекс відчуттів й думок людей. Якщо виховне значення інших форм суспільної свідомості носить частковий характер (мораль формує моральні норми, політика — політичні погляди, філософія — світогляд, наука готує з людини спеціаліста), то мистецтво впливає комплексно на розум й серце, і немає такого куточка людського духу, якого б воно б не торкнулось своїм впливом. Мистецтво формує цілісну особистість. Мистецтво виступає засобом морального, духовного, соціального вдосконалення людини.

Компенсаторська функція. Піфагорійці говорили, що мистецтво очищує людину. Аристотель розробив і ввів в естетику категорію катарсису — очищення під впливом «подібних ефектів». Компенсаторська функція мистецтва має три основних аспекти: 1) гедоністично-ігровий, розважальний; 2) компенсаторний; 3) катарсичний. Мистецтво своєю гармонією впливає на внутрішню гармонію особистості, сприяючи збереженню і відновленню психічної рівноваги. При цьому характер психічного ефекту, що виникає у результаті сприйняття творів, залежить й від семіотично-знакової структури твору, і від життєвого досвіду, культурного рівня й духовного стану особистості. Компенсаторська функція є найважливішим аспектом виховного впливу на особистість.

Сугестивна функція, (мистецтво як сугестія, вплив на підсвідомість). Мистецтво — це навіювання відповідного устрою думок і почуттів, майже гіпнотичного впливу на людську психіку. Твори мистецтва досить часто ніби заворожують людину. Сугестія (навіювання, вплив) була характерна вже первісному мистецтву. Австралійські племена у ніч перед битвою викликали у собі прилив мужності піснями й танцями. Давньогрецька легенда розповідає: спартанці, знесилені довгою і тривалою війною, звернулися за допомогою до афінян. Ті у насміх послали замість воїнів кульгавого й похилого музиканта Тиртея. Проте, виявилося, що це і була сама дієва допомога: Тартей своїми піснями підняв бойовий дух спартанців, і вони перемогли ворогів.

Естетична функція мистецтва забезпечує соціалізацію особистості, привчає її до краси, формує її соціально-творчу активність. Ця сутнісна функція пронизує і дублює вплив усіх форм суспільної свідомості на всі інші функції самого мистецтва.

Комунікаційна функція. У своїй простій формі мистецтво є засобом комунікації. Як і більшість інших способів комунікації, воно несе в собі намір передати інформацію аудиторії. За допомогою пісень, легенд, алфавіту та інших сучасних засобів комунікації. Мистецтво дозволяє передавати не тільки об'єктивну інформацію, але і емоції, настрій, відчуття.

Запитання для самоконтролю:

• В чому полягають особливості образно-чуттєвого пізнання світу?

• Поясніть Ваше розуміння визначення мистецтва як способу духовно-практичного освоєння світу.

• Які види мистецтва Вам відомі?

• Чому людина не може жити без ілюзорного світу мистецтва?

Література:

1. Бичко А.К. Теорія та історія світової та вітчизняної культури: Курс лекцій. - К.: Либідь, 1992

2. Волков И. Ф. Творческие методы и художественные системы. – М., 1989.

3. Зись А. А. Виды искусства. М, 1988

4. Еремеев А. Ф. Границы искусства. – М., 1987. 5. Идеология, мораль, искусство. – К., 1990.

6. Українська культура: історія і сучасність: Навч. посібник / За ред. Черепанової С.О. - Львів: Світ, 1994

7. Эстетика. – К., 1991.