Тема 6 Еволюція грошей. Грошова система

1. Становлення і еволюція грошових відносин. Функції грошей.

2. Функціональні форми грошей. Грошова система та її види.

1. Еволюція грошей є складовою частиною еволюції товарного виробництва, ринкової економіки. Гроші - один з найбільших людських винаходів. Походження грошей пов'язане з 7 - 8 тис. до н.е., коли у первісних племен з'явилися надлишки продуктів, які можна було обміняти на інші потрібні продукти. Історично для полегшення обміну використовувалися - худоба, камені , шматки металу тощо. У деяких народів багатство вимірялося чисельністю голів худоби. Цікаво, що латинський корінь слова “капітал” походить від “capital”- худоба ( англ. - голова, головний ). У Росії обмінні еквіваленти називалися “кунами” - від хутра куниці. Але щоб служити за гроші, предмет повинен одержати загальне визнання й покупців, і продавців як засіб обміну.

Основні етапи історії розвитку грошей: 1) поява грошей з виконанням їхніх функцій випадковими товарами; 2) ( самий тривалий ) - закріплення за золотом ролі загального еквівалента ; 3) перехід до паперових або кредитних грошей ; 4) поступове витиснення готівки з обороту , внаслідок чого з'явилися електронні види платежів .

Найбільшу популярність як абсолютно ліквідний засіб обміну в минулому мали золото й срібло. Вони стали грошима тому, що мали сукупність якостей:

1) портативність (тобто висока цінність у невеликому обсязі);

2) економічна подільність (ділення злитку золота на дві рівних по вазі частини зменшує цінність кожної половини злитка рівно у два рази). Цією властивістю не володіють ні худоба, ні хутра, ні перли, ні алмази тощо.;

3) відносна рідкість золота в природі.

Походження монет В Україні карбування монет, срібних і золотих, походить з Київської Русі (поч. ХIст.) В “Російській Правді” металеві гроші продовжували називатися “кунами”, але з'являються вже й срібні “гривні”. В XII - XV ст. князі намагалися чеканити свої монети. Іван III (кінець XV ст.) установив, що право карбування монет повинне належати лише “старшому” із князів, власникові Московського престолу. При Івані Грозному відбулося перше впорядкування російської грошової системи. На початку XVII століття на Русі встановилася єдина грошова одиниця-копійка (на монеті зображений вершник зі списом) із срібла. Також у рахункову систему були уведені карбованець, полтина, гривня, алтин, хоча карбування срібного карбованця стало правилом лише при Петрові I. Золоті гроші - “червонці” з'явилися в Росії з 1718 року. Отже, золото й срібло стали основою грошового обігу. Біметалізм зберігався аж до кінця XIX століття. Однією із причин появи паперових грошей з'явилося «псування монет» (монети, що вже походили по руках, мали меншу вагу).

Винахід паперових грошей умовно приписують стародавнім китайським купцям (ХІІІст.). Спочатку це були розписки про прийняття товару на зберігання, про сплату податків, видачу кредиту. Їхній обіг розширював торгівельні можливості, але разом з тим, нерідко ускладнював розмін цих паперових дублікатів на металеві монети.

Чим же визначається цінність паперових грошей? Сучасна економічна теорія відповідає на це питання так : якщо люди погоджуються що-небудь вважати грошима, то це «щось» і буде ними. Як природа створила золото в обмеженій кількості, так і уряд країни повинен зробити обмеженим пропозицію грошей, бо їхня цінність зникне.

!!!!Отже, гроші - це засіб вираження вартості товарів, міра вартості, загальний еквівалент вартості безлічі товарів. Використовуючи гроші як загальний еквівалент, ми можемо виміряти вартості всіх товарів, що є присутніми на ринку, і зрівняти їх між собою.

2. Гроші проявляють себе через п’ять основних функцій:: міра вартості, засіб нагромадження (тезаврації – д.-гр. – « скарб, запас »), засіб обігу, засіб платежу, функцію світових грошей.

Міра вартості - основна функція грошей, тобто що гроші служать для виміру й порівняння вартостей різних товарів і послуг. Цю функцію рахункових грошей іноді називають масштабом цін. Уряд кожної країни звичайно встановлює свій власний масштаб цін. Грошова одиниця кожної країни прирівнюється до певної вагової кількості золота.

Припустимо, що наша економічна система не має міри вартості. Тоді, замість того, щоб однозначно виражати ціну кожного товару в гривнях, доведеться встановити пропорції обміну кожного товару на кожен інший товар. Кількість можливих комбінацій буде досить великою й визначення вартості товару стає надзвичайно складною справою.

Засіб нагромадження – гроші вилучаються з обміну, переривають свій обіг і перетворюються на багатство, що забезпечує його власникові можливість купувати різні товари в майбутньому. Безумовно, як засіб нагромадження може виступати й будь-який інший вид майна - коштовності, нерухомість, антикваріат тощо. Однак саме гроші мають одну істотну перевагу - абсолютну ліквідність, тобто здатність бути використаними як платіжний засіб у будь-який момент без втрати своєї номінальної вартості.

Довгий час золото у функції засобу нагромадження з'являлося як загальне втілення багатства, оскільки крім своєї власної ціни воно виступало і як гроші. Як скарб золото було необхідним для забезпечення безперебійного функціонування грошових систем, воно служило резервним фондом країн. З 70-х рр. XX ст. золото перестало бути грошима. Однак золото не втратило своєї власної цінності як товар (ювелірна справа, медицина), тому держава може використати золотий запас для дозованого продажу з метою поповнення своїх централізованих валютних резервів.

Гроші як засіб обігу обслуговують акти купівлі-продажу товарів і послуг. До цієї функції безпосередньо примикає й переплітається з нею функція грошей як засіб платежу - оплата податків, одержання й повернення кредиту, виплата зарплати, оплата комунальних послуг.

У міру розвитку суспільства, засіб платежу всі частіше заміщає засіб обігу. У сучасній економічній літературі ці дві функції грошей звичайно поєднуються в одну.

Функція засобу платежу виникає, коли товари й послуги продаються в кредит, тобто з відстрочкою платежу. Продаж товарів з умовою відстрочки платежу стає необхідним елементом господарського життя й складовою частиною виробничого процесу. Вона застосовується при оплаті сировини й напівфабрикатів, готової продукції, при оплаті праці й у багатьох інших операціях. Засобами обігу в таких відносинах стає вексель. Вексель — це письмове боргове зобов'язання, що дає його власникові (векселедержателеві) право жадати від боржника (векселедавця) зазначену суму платежу після закінчення встановленого строку. Банки скуповують звичайні векселі й розплачуються банківськими векселями, або банкнотами (кредитними грошима). Такими грошима може бути й чек — письмове розпорядження власника поточного рахунку в банку про виплату певній особі зазначеної в ньому суми грошей.

Як засіб платежу гроші здатні обслуговувати не тільки рух товарів, але й рух капіталу ( через банківські кредити ). Тому засіб платежу — це вища із всіх відомих функцій грошей. Використання банківських рахунків для проведення розрахунків у промисловості й торгівлі за допомогою чеків, кредитних карток і широкого впровадження електронних систем розрахунків привело до того, що функція засобу платежу поглинула функцію засобу обігу й трансформувалася у функцію засобу розрахунків. Це свідчить про те, що разом з економічним і технічним прогресом відбувається прогрес у розвитку грошей і виконуваних ними функцій.

В країнах з високою інфляцією національна валюта не використовується ні як засіб нагромадження, ні як міра вартості. У таких країнах зазначені функції грошей виконують, як правило, стабільні іноземні валюти ( долари США). В обігу між різними країнами гроші виконують функцію світових грошей. Спочатку загальним міжнародним платіжним засобом було тільки золото. Тоді у світовій торгівлі розрахунки між країнами відбувалися через залік боргових зобов'язань банками. Якщо платежі країни перевищували надходження, то вона вивозила на суму перевищення золото як засіб платежу. Із середини 70-х рр. XX ст. центральні банки використовують золото як світові гроші шляхом продажу його за іноземну валюту на приватних ринках золота, а міжнародним платіжно-купівельним засобом стали резервні національні валюти - американський долар, німецька марка й ін., а також євро.

2. Залежно від виконуваних функцій існують наступні форми грошей: натуральні й символічні (безготівкові ) гроші.

Натуральні (дійсні, речовинні) гроші включають всі види товарів, які були загальними еквівалентами на початкових етапах розвитку товарного обігу (худоба, зерно, хутра, черепашки й т.п.), а також гроші з дорогоцінних металів (золоті й срібні). Характерна риса натуральних грошей полягала в тому, що вони могли існувати не тільки як гроші, але і як товар. Номінальна вартість грошей даного виду відповідала їхній реальній вартості (вартості золота або срібла).

Однак з розвитком ринкової економіки можливості використання натуральних грошей виявилися обмеженими. Для обслуговування господарських зв'язків, що розширювалися, було потрібно усе більше грошей. Золота не вистачало, що, у свою чергу, стримувало розвиток товарообміну.

Символічні гроші називають знаками вартості, замінниками натуральних (речовинних) грошей. Номінальна вартість символічних грошей значно вище, ніж вартість того матеріалу, з якого вони виготовлені. До символічних грошей належать паперові й кредитні гроші (коли купівля-продаж здійснюється в кредит, з розстрочкою платежу): депозити ( лат. «відкладене на зберігання »), які в свою чергу є основою чекового обігу. Зараз за допомогою кредитних грошей у розвинених країнах світу здійснюється більше 90% всіх платежів і розрахунків (у США, наприклад, на частку готівки, доводиться всього 1% всіх грошей в обігу). Новим щаблем у розвитку грошей є поява кредитних карток. Сучасні кредитні картки містять інформацію до 8 тис. знаків, у яку включаються дані про стан рахунку вкладника в банку, про сплату їм податків, стан здоров'я, групу крові й ін. Ще в 90-ті роки 20 ст.. у розвинених країнах світу впроваджені кредитні (платіжні) картки з мікропроцесором, що мають значно більше високий ступінь захисту.

Платежі здійснюються за допомогою чеків або електронних переказів. Застосовуються й так називані дорожні чеки - це чеки, які продавані банками або бюро подорожей. Дорожні чеки відновлюються у випадку їхньої втрати або крадіжки.

Кредитні гроші, будучи чисто символічними грішми, вимагають для свого ефективного функціонування державної гарантії. Така гарантія забезпечується завдяки наявності державних законів, що регламентують правила випуску й обігу векселів і банкнот, а також правил і процедур здійснення депозитних операцій. Таким чином, основна маса операцій з купівлі-продажу товарів відбувається взагалі без участі грошей у звичайному розумінні цього слова.

Грошова система – форма організації грошового обігу в країні, що склалася історично й закріплена національним законодавством. Вона сформувалася в XVI - XVII ст. з виникненням і утвердженням капіталістичного виробництва, а також національного ринку.

Залежно від виду грошей, що обертаються можна виділити два основних типи систем грошового обігу:

• системи обігу металевих грошей;

• системи паперово-кредитного обігу.

Історично сформувалися такі різновиди систем обігу металевих грошей як біметалізм (використання в якості грошей двох металів - золота й срібла) і монометалізм (лише один метал – золото).Світова економічна криза 1929-1933 р. поклала кінець монометалізму.

Сучасні грошові системи включають наступні елементи: грошову одиницю, масштаб цін, види грошей, що є законним платіжним засобом, систему емісії грошей і державний апарат регулювання грошового обігу.

Грошова одиниця - це встановлений у законодавчому порядку грошовий знак, що служить для порівняння й вираження цін всіх товарів і послуг. Вона, як правило, ділиться на дрібні пропорційні частини (1 гривня дорівнює 100 копійкам).

Масштаб цін - це одна з технічних функцій грошей, яка полягає у законодавчій фіксації певної кількості монетарного металу ( золота чи срібла),  що закріплюється і контролюється державою за грошовою одиницею. В більшості випадків масштаб цін в сучасних умовах змінюється стихійно, незалежно від волі держави, під впливом інфляційних процесів в економіці. Інфляційні процеси стали хронічним явищем, тому виникла загроза постійного зменшення масштабу цін, що негативно впливає на функціонування грошей як міри вартості та дієвість системи цін. Тому в довгостроковому плані підтримування масштабу цін на певному, відносно сталому рівні є важливою задачею кожної держави.

Згадаємо : в Україні протягом 1991-1993 рр. під дією інфляції оптові та роздрібні ціни зросли приблизно в 9-10 тисяч разів, точніше роздрібні ціни на споживчі товари – у 8 435,7 разів, а оптові ціни промисловості - в 10 701,6 разів (порівняно з 1990 р.). Такою ж мірою зменшилася величина грошової одиниці українського карбованця. Вона стала мікроскопічно малою, внаслідок чого з обігу зникли не тільки монети, а й всі купюри номіналом менше 10 000 крб. В обігу широко використовувалися купюри в 100 000 крб. і навіть в 1 млн.крб, оскільки якраз такий номінал був адекватний новому масштабу цін.

Починаючи з 1994 р. інфляція в Україні пішла на спад. Протягом декількох місяців 1995 р., а особливо в 1996 р. індекс цін залишався незмінним. Проте рівень всіх цін був таким же високим як і раніше : ціни на найпростіші товари ціни виражалися десятками і сотнями тисяч карбованців. Ця обставина істотно ускладнювала грошові відносини, погіршувала розрахунково-касове обслуговування господарюючих суб’єктів, підтримувала недовіру до грошово-кредитної політики держави. Усунути ці недоліки стало ключовим завданням при проведенні грошової реформи у вересні 1996 р. Вирішили її шляхом деномінації (зменшення) у 100 тис. разів всіх грошових показників, включаючи масу готівки в обігу.

Міра укрупнення масштабу цін (100 000 раз) була вибрана не випадково. В ході підготовки грошової реформи в Україні активно дискутувалося питання, який масштаб цін вибрати. Були пропозиції запровадити малий масштаб цін, провівши деномінацію в 10,0 тис. разів. Пропонувалось також встановити величину гривні на рівні долара США, а це означало, що деномінацію довелося би проводити в значно більшій мірі. Але обидві пропозиції не враховували історичної обумовленості формування масштабу цін і тому не були прийняті.

Найбільш повно відповідав вказаній вимозі масштаб цін, що складувався при деномінації цін в 100 тисяч разів. Оскільки обвальне зростання інфляції почалося з 1991 р., то логіка історичного підходу вимагала визначення розміру гривні на рівні масштабу цін 1990 року. Оскільки індекс споживчих цін на початок 1996 року зріс порівняно з 1990 роком приблизно в 126 тис. разів, а індекс оптових цін промисловості в 87 тис. разів, деномінація в 100 тис. разів по суті відновлювала той рівень масштабу цін, який він був у 1990 році.

Види грошей, що є законними платіжними засобами, - насамперед це кредитні гроші й у першу чергу банкноти, розмінна монета, а також паперові гроші.

Емісійна система - законодавчо встановлений порядок випуску й обігу грошових знаків.

Випуск грошей монополізований державою. Центральний банк, що перебуває у власності держави, іноді намагається компенсувати нестачу грошових нагромаджень шляхом емісії грошової маси, надлишкових знаків вартості. Однак порушення основного принципу грошової системи - відповідності кількості грошей об'єктивним потребам економічного обороту веде до інфляційного процесу. У зв'язку із цим однією з характерних рис сучасних грошових систем є посилення державного регулювання грошового обігу.

. Тема 7 Власність та її роль в економічному розвитку суспільства

1. Природа власності, її суб’єкти та об’єкти.

2. Історичні типи, види, форми власності. Тенденції розвитку відносин власності.

.

1. Власність є однією з найбільш фундаментальних економічних категорій. Кожна соціально-економічна епоха мала власність і свої погляди на неї.

Розвиток людського суспільства і виникнення держави зумовили необхідність суспільного регулювання відносин привласнення. Найбільшого розквіту цей процес досяг у римську епоху і знайшов своє узагальнення в Римському праві. Власність за тих часів виражалась лише через відому з Римського права триаду : праві володіння, розпорядження і користування, доповнену відповідальністю. Володіння – документальна фіксація обмеженого в часі права власності, фактичне панування суб’єкта над об’єктом власності. Розпорядження - управління об’єктом власності. Використання – виробниче застосування та споживання корисних властивостей об’єкту власності. Окремо виділялася відповідальність - ефективне функціонування об’єкту власності, відшкодування збитку, заподіяного об’єкту власності.

Отже, власність постає як відносини між індивідами щодо відчуження—привласнення діяльності чи її результатів. Власність — це ставлення індивідів один до одного і відповідно їх відношення до матеріалу, знарядь і продуктів праці. Найбільш виразно власність як економічні відносини проявляється тоді, коли один індивід, відчужуючи діяльність, прибирає до рук плоди діяльності іншого. Таке відчуження може бути як відшкодованим у результаті еквівалентного обміну результатами праці (зарплата), так і безоплатним вилученням частини результатів діяльності (праці) одних на користь інших (при рабовласництві та феодалізмі).

Як відносини „відчуження—присвоєння” власність може бути відсутньою в суспільному виробництві. Це можливе тоді, коли всі члени суспільства однаковою мірою споживатимуть разом добутий продукт. Так велося в прадавній первісній общині, де блага розподілялись рівномірно для підтримки життя кожного члена. Тут ніхто ні в кого не відчужував спільно надбане, а споживали всі громадою. Тому й не існувало власності в їх розумінні. Так могло бути і тоді, коли цивілізація досягла б рівня надлишку матеріальних благ і зникла необхідність відокремленого привласнення (К. Маркс убачав такою епоху комунізму ).

Для виникнення відносин власності потрібно, щоб були контрагенти цих відносин, тобто люди, речі та послуги, з приводу як можуть виникати відносини між людьми щодо їх привласнення. Отже, відносини власності повинні характеризуватись суб’єктами та об'єктами.

Суб’єкти власності — це індивіди, фізичні особи, які в процесі відчуження - привласнення матеріальних благ і послуг можуть вступати між собою у відносини з цього приводу. Це самостійні, економічно відособлені учасники суспільного виробництва — окремі працівники, трудові колективи та державні установи і відомства ( наприклад, армія, державні заповідники тощо ).

Об’єктами власності може служити все розмаїття національного багатства, включаючи землю з її надрами, водний і повітряний простір, а також твори інтелектуальної праці.

2. У процесі історичного розвитку суспільства відносини власності зазнавали змін, під дією багатьох факторів трансформувались у різні типи, види, форми власності. У кожному суспільстві певний тип і вид власності займав панівне становище, був головним стрижнем, навколо якого оберталась вся економічна система даного суспільства. Сукупність різних типів, видів і форм власності, що визначають спосіб поєднання факторів виробництва і соціально-економічне становище безпосереднього виробника, становить систему власності. Можна виділити декілька систем власності, що відрізняють одну економічну епоху від іншої. Це - системи власності в азіатських деспотіях, за рабства, феодалізму і капіталізму. Отже, система власності може служити критерієм стадійності розвитку суспільства.

Структура власності являє собою сукупність різних типів, видів, форм і систем власності, що діють в суспільстві. У структурі власності насамперед слід виділяти два її типи: суспільний і приватний.

Суспільна власність характеризується спільним привласненням засобів виробництва та виробленого продукту. Можна виділити два основних види цієї власності :а) власність народу в цілому, зокрема в Україні - власність на землю; б) власність окремих колективів.

Формами суспільної власності є : загальнонародна, державна, кооперативна, акціонерна, власність господарських товариств, громадських організацій тощо.

Приватна власність характеризується тим, що засоби виробництва, а отже, й вироблений продукт, належать приватним особам. Вони можуть привласнити продукт як своєї, так і чужої праці. Тому існують два види приватної власності : трудова і нетрудова власність. Трудова основана на власній праці власника або членів його сім’ї. Основною формою такої власності є фермерське, ремісниче, одноосібне господарство. Нетрудова приватна власність основана на використанні найманої праці. Формами такої власності історично були : рабовласницька, феодальна, приватнокапіталістична.

Типи, види та форми власності

Типи

Приватна Суспільна

Види

Трудова Нетрудова Власність народу Власність колективу

Форми

Одноосібне Рабовласницьке Загальнонародна Акціонерна

господарство господарство власність Кооперативна

Ремісниче Феодальне Державна

господарство господарство власність Господарських

товариств

Дрібнотоварне Приватнокапіталістичне

фермерське господарство Громадських

господарство організацій

Зі зміною стадії розвитку суспільства набуває істотних змін спосіб поєднання факторів виробництва і соціально-економічне становище безпосереднього виробника матеріальних благ, а отже, і форм власності.

Капіталістична власність. За економічним змістом капіталістична власність принципово відрізняється від попередніх (первіснообщинної, рабовласницької та феодальної) систем: 1) повне відчуження безпосередніх виробників від засобів виробництва; 2) виробник є юридично незалежною особою; 3) капіталістичне присвоєння пов’язане з купівлею-продажем робочої сили.

Сучасна економічна система й тенденції її розвитку на початку ХХІ ст.

Згадаємо, що основними елементами економічної системи є продуктивні сили, економічні відносини й відносини економічної власності. У середині 70-х рр. НТР вступила в новий етап свого розвитку, пов'язаний з електронною автоматизацією матеріального виробництва, науково-технічної творчості. Із цього часу в найбільш розвинених країнах Заходу все більшу роль грає інформація, що веде до появи нового типу суспільства - інформаційного, складовій частиною якого є інформаційна економіка.

Інформаційне суспільство — найбільш розвинена фаза сучасної цивілізації, що наступила в результаті інформаційно-комп'ютерної революції, коли стали використовуватися інформаційні технології, «інтелектуальні» комп'ютери, автоматизація й роботизація всіх сфер і галузей економіки й керування; була створена єдина новітня інтегрована система зв'язку, що надає кожній людині будь-яку інформацію й знання, завдяки чому забезпечується найбільший прогрес і свобода особи, можливість її самореалізації. (Якщо на початку XX в. знань, отриманих після закінчення навчального закладу, вистачало на все життя, то сьогодні - тільки на 5 -10 років.)

Еволюція технологічного способу виробництва буде характеризуватися збільшенням автоматизації виробничих процесів, розвитком так званих «безлюдних підприємств». За прогнозами фахівців, в XXI в. переважна більшість працівників буде виконувати свої виробничі й службові функції вдома. Як основний продукт праці інформація дає можливість за допомогою комп’ютерів точно визначити витрати праці кожного працівника, внаслідок чого відбувається значне обмеження товарно-грошових відносин, зникає необхідність у грошах у їхній сучасній формі.

В умовах інформаційної економіки до традиційних об'єктів власності - засобам і предметам праці, робочій силі, додаються такі нові об'єкти, як форми й методи організації праці, наука, інформація. Ті підприємства й фірми, а також держави, які стали власниками подібних об'єктів, значно підсилили свою економічну могутність та конкурентноздатність. Однією з найважливіших особливостей нових об'єктів власності є те, що вони не можуть тривалий час перебувати у власності окремої фірми, компанії. Крім цього, їхніми носіями в певній мері стають й особи найманої праці, тобто інформацію у зв'язку з її специфікою неможливо відокремити від найманих робітників. Вони залишаються носіями інформації, знають, як використати її в іншій компанії й т.п. Інакше кажучи, наймані робітники в певній мері стають співвласниками інформації, що є одним з вагомих факторів росту вартості їх робочої сили.

Істотні зміни відбуваються в таких формах реалізації власності, як володіння, розпорядження й користування. Зараз власники підприємств у різних галузях промисловості передають свої права іншим особам, одержуючи за це винагороду. Ще однією важливою рисою сучасних відносин власності в розвинених країнах є процес певної деперсоніфікації власників і перехід їхньої власності в руки юридичних осіб (компаній, банків тощо).

Одночасно йде процес посилення персоніфікації власності через механізм придбання акцій. Частково він здійснюється й через пенсійні й страхові фонди.Покупка акцій частиною робітників, особливо за пільговими цінами, дає їм можливість у дуже обмежених масштабах привласнювати частину прибутку, частково переборювати їхню відчуженість від засобів виробництва.

Поряд з ринковою конкуренцією, корпоративною планомірністю й державним регулюванням, програмуванням і прогнозуванням розвитку економіки, все більше значення буде здобувати наднаціональне регулювання макроекономічних процесів на різних рівнях світового господарства. Поступово підсиляться елементи свідомого, планомірно організованого розвитку світової економіки.