Типи ринкової економіки

Саморегульована Регульована

Моделі

Вільний ринок Економічний Державний Корпоративний

лібералізм * дирижизм * патерналізм*

Соціально-ринкове* Планово-ринкове

господарство господарство

*Дирижизм – фр.”керувати”, *Лібералізм – лат.”вільний”, тобто відміна або послаблення державного втручання, *Патерналізм – лат. та д.-гр.-„батько”, тобто опіка над слабкішим.

Саморегульована економіка у формі вільного рину була однією з перших конкретних моделей ринкової економіки. Вона відповідала невеликому, відокремленому виробництву. Поглиблення суспільного поділу праці, концентрація виробництва та виникнення монополій викликали до життя новий тип економіки – регульовану економіку. Спочатку механізм саморегулювання доповнюється регулюванням з боку монополій ( для забезпечення монопольних прибутків ), а потім і держави. Тоді в поле зору державного регулювання потрапляють соціальні процеси. Особливий вплив на підсилення державного регулювання в ХХ ст. дали: а) створення СРСР з його планово-директивними методами вирішення соціальних проблем; б) світова економічна криза 1929-33 рр., яка надзвичайно загострила не лише економічні, а й соціальні проблеми.

Поступово на цій основі формується ідея соціально-ринкового господарства, яка після другої світової війни знаходить своє втілення в конкретних економічних моделях Німеччини, Австрії, Швеції тощо. Основна ідея соціально-ринкового господарства полягає в тому, що принцип ринкової свободи приватного власника повинен бути взаємопов’язаним з підтримкою соціальної гармонії. А саме, держава втручається в ринковий механізм тільки в разі виникнення соціально небажаних наслідків функціонування ринку. Створити соціально-орієнтовану ринкову економіку обіцяють і в Україні. Але у нас відсутні умови для її впровадження, бо: 1) через обвальне роздержавлення та кримінальну приватизацію майже зруйнований державний сектор; 2) економіка знаходиться в економічній кризі, яка посилюється фінансово-кредитною, енергетичною та екологічною; 3) неефективність спроб державного регулювання через соціально-політичну нестабільність.

За цих умов слід спочатку створити нормально регульовану ринкову систему (планово-регульовану), а потім формувати її соціальний характер.

РОЗДІЛ 3 Макроекономічний аналіз: сукупний попит та сукупна пропозиція

Тема 12 Сукупний попит та сукупна пропозиція. Валовий внутрішній та валовий національний продукт

1. Поняття суспільного продукту та національного багатства. Сукупний попит та сукупна пропозиція. Макроекономічна рівновага.

2. Валовий внутрішній та валовий національний продукт. Методи їх розрахунку.

1. Суспільний продукт - це виражена в ринкових цінах сукупність товарів і послуг, зроблених протягом одного року. Тому в ньому відображається ефективність національної економіки й добробут народу.

Складові елементи суспільного продукту: фонд заміщення, фонд споживання і фонд нагромадження. Фонд заміщення – це засоби і предмети праці, які йдуть на відновлення зношених засобів виробництва. Фонд споживання – це частка суспільного продукту, яка йде на задоволення матеріальних та духовних потреб людей. Фонд нагромадження призначений для майбутнього збільшення речових факторів виробництва.

Національний дохід – це дохід, який використовується в суспільстві для особистого споживання та розширеного відтворення, тобто його можна поділити на фонд споживання та фонд нагромадження.

Національне багатство — сукупність матеріальних благ, створених працею людей за весь період існування країни, розвіданих природних ресурсів і накопичених культурних та духовних цінностей. Це результат праці багатьох поколінь людей.

Збільшення національного багатства є результатом зростання суспільного виробництва й матеріальна основа його подальшого розвитку, підвищення добробуту народу, створення кращих умов для рівноваги сукупного попиту та сукупної пропозиції.

Сукупний попит - це суспільна потреба, яка в грошовій формі подана на ринок індивідуальними споживачами( СпП ), фірмами( ІП ), державою (ДП) та іноземцями ( чистий експорт – ЧЕ ).

Споживчий попит (СпП) домашніх господарств складає більше половини сукупного попиту на ринку матеріальних благ – на товари тривалого попиту, поточного споживання, споживчі послуги. Фактори, що визначають попит домогосподарств на ринку благ:

1. загальний рівень цін;

2. доход від участі у виробництві,

3. національні та історичні традиції,

4. ступінь диференціації населення за рівнем доходів і розміру майна,

5. чисельність населення.

Визначальним чинником є загальний рівень цін. Чим нижчий цей показник за інших однакових умов, тим більшу частину ВВП захочуть придбати споживачі. При цьому необхідно враховувати показник рівня інфляції.

Інвестиційний попит ( ІП ) – це наміри фірм щодо закупівлі реального капіталу: техніка і технологія; заводи, фабрики і житлові будинки; товарні запаси; знання (інтелект ) майбутніх працівників фірми тощо.

Попит держави ( ДП ) , або уряду, - всі витрати держави на кінцевий продукт підприємств і на всі прямі закупівлі ресурсів, зокрема робочої сили, тощо.

Чистий експорт ( ЧЕ ) частина витрат, на яку зарубіжні витрати на національні ( наші ) товари перевищують національні ( наші ) витрати на іноземні товари, іншими словами ЧЕ = Е - І.

Отже, сукупний попит можна подати у вигляді формули:

СП = СпП + ІП + ДП + ЧЕ

Сукупний попит підпорядковується закону звичайного попиту.Тобто, зниження рівня цін призводить до збільшення попиту. Цьому сприяють причини:

1 – зростання багатства споживачів, що стимулює СпП на товари;

2 - зниження відсоткових ставок за кредит, що сприяє зросту ІП;

3 – зниження обмінного курсу національної валюти, внаслідок чого зростає ЧЕ.

Сукупна пропозиція - показує рівень наявного реального обсягу виробництва при кожному можливому рівні цін. Більш високі рівні цін створюють стимули для виробництва додаткової кількості товарів і пропозиції їх для продажу. Більш низькі рівні цін викликають скорочення виробництва товарів. Тому залежність між рівнем цін й обсягом національного продукту, що підприємства пропонують на ринок, є прямою.

Макроекономічна рівновага. Основні положення теорії класичної рівноваги розроблені ще К. Марксом. Макроекономічна рівновага – це такий стан економіки, за якого вироблений продукт реалізований, а попит задоволений. Такого стану економіка країни здебільшого досягає або завдяки обмеженню потреб, або оптимізації використання ресурсів.

На рівні макроекономіки розрізняють такі види рівноваги: часткова, загальна, коротко-та довготермінова, ідеальна та реальна. Наприклад, часткова макроекономічна рівновага – це кількісна відповідність (рівність) двох взаємопов’язаних параметрів національної економіки. Прикладами такої рівноваги є рівновага виробництва і споживання, попиту і пропозиції, доходів і витрат державного бюджету, купівельної спроможності і товарної маси тощо.

Загальна економічна рівновага – це узгоджений розвиток усіх сфер національної економіки. Її основою є відповідність між попитом і пропозицією всіх товарів і послуг. Умовою встановлення загальної рівноваги є рівновага на всіх ринках, а не тільки на ринку продукції. Також факторами загальної рівноваги є - виробничі, політичні, демографічні, соціальні, державне регулювання тощо.

2. При оцінці суспільного продукту виникає ряд труднощів. Такі досить різні товари, як житлові будинки, одяг, мотоцикли, їжа, які зроблені протягом одного року, не можна просто підсумувати й порівнювати, якщо їм не надати грошове вираження. Тому суспільний продукт визначається в ринкових цінах. Складнішою є справа із продукцією або послугами, що не мають ринкової ціни, наприклад, безкоштовні послуги держави (оборона, правовий захист, освіта). Послуги в домогосподарствах, виконувані самими членами родини, не виносяться на ринок, їхній облік надзвичайно складний, тому при визначенні величини суспільного продукту вони враховуються тільки у вигляді послуг, наданих найманим персоналом ( обслуга).

Головними показниками макроекономіки є валовий внутрішній продукт (ВВП) та валовий національний продукт (ВНП), при чому в статистиці України показник ВВП введений з 1987 р.

Валовий внутрішній продукт (ВВП) виражає в ринкових цінах сукупну вартість кінцевих товарів і послуг, створених у поточному періоді на території країни, незалежно від національної належності підприємств. Отже, ВВП підраховується за територіальним принципом.

Кінцевими товарами й послугами є ті з них, які здобуваються для кінцевого споживання, а не з метою проміжного споживання, перепродажу тощо. Вартість проміжних товарів і послуг не входить у ВВП (тому що у вартість кінцевих продуктів уже входять всі проміжні угоди, що мали місце), бо інакше ВВП містив би подвійний рахунок.

Уникнути подвійного рахунку можна з використанням поняття додана вартість. Додана вартість — це вартість, що відображає реальний внесок підприємства в створення вартості конкретного продукту, тобто заробітну плату, прибуток, амортизацію, відсоток за кредит тощо. Вартість спожитих сировини й матеріалів, які придбані в постачальників, у додану вартість не включається. У радянській практиці цей показник називався умовно чистою продукцією.

Приклад. Припустимо, що процес виробництва вовняного костюма, перше ніж він потрапить у руки кінцевого споживача, включає п'ять стадій. Як показано в таблиці 1, фірма А, вівцеферма, поставляє фірмі Б (підприємству з переробки вовни), вовни на суму 60 грн. Зароблені фірмою А 60 грн. розподіляються у вигляді заробітної плати, рентних платежів, відсотка й прибутку ( умовно будемо вважати, що всі 60 грн., зароблені фірмою А - її додана вартість ). Фірма Б обробляє вовну й продає її фірмі В, виробникові костюма, за 100 грн. Що фірма Б робить із цими 100 грн.? Як відзначалося, 60 грн. йде фірмі А, а 40 грн. використає фірма Б для виплати заробітної плати, рентних платежів, відсотка, прибутку й для покупки ресурсів, необхідних для переробки вовни. За такою ж схемою здійснюються й всі наступні угоди. Виробник продає костюм фірмі Г, оптовому продавцеві одягу, що у свою чергу продає його фірмі Д, роздрібному торговцеві, а потім споживач, що є кінцевим користувачем продукту, купує костюм за 250 грн.

Ключове питання: яку частину вартості зробленого костюма варто враховувати при визначенні ВВП? Відповідь: тільки 250 гр., тобто вартість кінцевого продукту. Якщо скласти вартості всіх проміжних продуктів з вартістю кінцевого продукту (у таблиці 1 ця сума дорівнює 750 гр.) і включити б отриманий результат у ВВП, то це б істотно завищило його обсяг. Був наявним би подвійний рахунок, тобто облік вартості кінцевого продукту, а так само стоимостей продажів і перепродажів його різних компонентів у багатоступінчастому процесі.

Таблиця 1. Додана вартість при п’ятистадійному виробничому процесі

Стадії виробництва	Продажна ціна матеріалів або продукції	Додана вартість
Фірма А, вівцеферма	60	60 = 60 - 0
ФірмаБ, вовнопереробне підприємство	100	40 = 100 – 60
Фірма В, виробник костюмів	125	25 = 125 - 100
Фірма Г, оптовий продавець одягу	175	50 = 175 - 125
Фірма Д, роздрібний продавець одягу	250	75 = 250 - 175
Загальна вартість продажів	710
Додана вартість (загальний дохід)		250

Важливим похідним показником є ВВП на душу населення - це вартість зроблених товарів і послуг на кожну людину в країні, включаючи дітей й інших непрацюючих. Ясно, що ВВП країни обсягом, наприклад, 50 млрд.дол при населенні 10 млн. і 100 млн. – це різний рівень життя в країні. Але душовий розмір ВВП може надати спотворене уявлення про рівень життя, бо він не відображає реальний розподіл створених матеріальних благ. Реальністю може бути, наприклад, такий розподіл, при якому 90 % ВВП належать 10 % населення.

Обчислення ВВП ускладнюється інфляцією ( зростанням цін ), тому розрізняють поняття номінального і реального ВВП. Номінальний ВВП - це обсяг виробництва, обчислений за діючими, фактичними цінами. Реальний ВВП – це обсяг виробництва, вартість якого скоригована на величину річного зростання цін, тобто з урахуванням індексу цін. Індекс цін виражає відносну зміну середнього рівня цін широкої групи товарів за певний період. Він визначається за формулою:

Індекс цін поточного року = (Ціни поточного року / Ціни базисного періоду)*100%

Таким чином, реальний ВВП буде дорівнювати відношенню номінального ВВП до індексу цін, помноженому на 100%.

Другий найважливіший макроекономічний показник - ВНП. Валовий національний продукт (ВНП) — виражає сукупну вартість кінцевих товарів і послуг, створених вітчизняними підприємствами в країні і за її межами. Отже, ВНП розраховується за національним принципом. У закритій економіці за відсутності зовнішніх потоків товарів ВНП і ВВП рівні.

У світовій практиці існує два методи розрахунку ВНП: по витратах на створену в країні продукцію (виробничий) та по доходах, отриманих в результаті виробництва продукції.