Функції заробітної плати.

Відтворювальна функція сприяє визначенню такого абсолютного розміру зарплати, що дозволяє здійснити нормальне відтворення робочої сили. У випадку, коли зарплата по основному місцю роботи не забезпечує працівникові і його родині нормальне відтворення, виникає проблема додаткових заробітків, а це приводить до виснаження трудового потенціалу, зниження професіоналізму, погіршенню трудової дисципліни.

Статусна функція відображає відповідність розміру зарплати працівника його трудовому статусу, що дозволяє судити про справедливість розміру його заробітної плати. Трудовий статус - це місце працівника відносно інших працівників (директор, охоронник).

Стимулююча функція заробітної плати припускає спонукання працівника до трудової активності, до максимальної віддачі, підвищенню ефективності праці. Реалізація цієї функції здійснюється керівництвом фірми за допомогою різних систем оплати праці.

Регулююча функція заробітної плати впливає на співвідношення попиту та пропозиції робочої сили, на формування персоналу й ступінь його зайнятості. Ця функція виступає балансом між працівниками й роботодавцем. Основа реалізації функції - диференціація в оплаті праці по групах працівників.

У результаті ринкових реформ вирішення питань з оплати праці перемістилося з державного рівня на рівень окремих підприємств. Вони самостійно стали вирішувати питання організації заробітної плати, чисельності персоналу, організації й нормування праці. Держава обмежилася встановленням мінімуму заробітної плати, здійсненням регулювання умов оплати праці для працівників бюджетної сфери. Це нормально для моделей ринкової економіки, але звичайно працівники й роботодавці розвинених країн домовляються з питань тарифних ставок як мінімум на галузевому й територіальному рівнях. Рамки окремого підприємства для організації заробітної плати занадто вузькі.

У сучасній ринковій економіці підприємства самостійні у виборі форми й системи оплати праці. Роботодавець сам піклується про зв'язок заробітної плати з кінцевими результатами праці, установлюючи системи оплати так, щоб вони дозволяли кожному працівникові добре заробляти, а роботодавцеві приносили бажаний результат. Держава не втручається безпосередньо в організацію заробітної плати, але в той же час бере в ній активну участь : підтримує купівельну спроможність заробітної плати й інших грошових доходів населення за допомогою захисту від інфляції, на законодавчому рівні реалізує права працівників на оплату праці з боку неплатоспроможного роботодавця.

Мінімальна заробітна плата – це соціальна норма, вона являє собою нижчу границю вартості робочої сили найпростішої праці в нормальних умовах виробництва. Вона встановлюється державними законами. За своєю сутністю мінімальна заробітна плата - це забезпечення суми життєвих коштів, необхідних для простого фізичного відтворення робочої сили. У цьому випадку зарплата забезпечує тільки відтворювальну функцію.

Державні цілі введення мінімуму зарплати:1) усунення надмірної експлуатації низькокваліфікованих працівників; 2) підвищення найнижчих рівнів заробітної плати з метою підвищення загального рівня оплати праці; 3) підтримка соціальної політики в області перерозподілу національного доходу.

За висновком Міжнародної комісії, створеної з ініціативи ЄС в 1989 році, справедливою вважається мінімальна зарплата, що сягає 68% національної середньої заробітної плати. Тим самим реалізується стимулююча функція заробітної плати. В Україні мінімальний розмір оплати праці періодично переглядається, але відставання мінімальної заробітної плати від прожиткового мінімуму зростає. Її рівень не гарантує задоволення навіть фізіологічних потреб. Підвищення мінімальної зарплати можна досягти шляхом поступового наближення її значення до величини прожиткового мінімуму або шляхом зниження нормативу споживання. Якщо просто підвищити рівень мінімуму зарплати (без збільшення попиту на ринку праці), то це приведе до масових звільнень, до різкого збільшення безробіття. Інший шлях - це розвиток виробництва, інвестування, структурна перебудова економіки. Це підвищить зайнятість, а, отже, і доходи населення.