Тема 14 Фіскальна політика. Бюджетний дефіцит і державний борг.

1. Сутність фінансів та податків.

2. Бюджетна система та її структура. Дефіцит державного бюджету. Державний борг.

1. Термін “фінанси” (лат. “financio” – дохід, платіж) виник у 13 ст. в Італії. Вперше його почали використовувати у відомих на той час центрах банківської справи і торгівлі (Венеція, Генуя, Флоренція) у значенні “грошова оплата”: обов’язкове передавання громадянином частини свого доходу в розпорядження монарха для його матеріального утримання і здійснення певних витрат державного характеру.

Фінанси – це сукупність економічних відносин, що складається в суспільстві в процесі формування та використання грошових ресурсів у вигляді фондів. Неправильно називати фінансами грошові ресурси, які обслуговують особисте споживання (роздрібний товарооборот, оплата побутових, комунальних та інших послуг окремими громадянами).

Зміст фінансових відносин розкривається через такі категорії: бюджет, доходи, витрати, податки, платежі, збір, субсидія та інші поняття, які характеризують рух грошових ресурсів.

Існують державні фінанси, фінанси підприємств, фінанси населення (які формуються у громадян з доходів від трудової, підприємницької діяльності або одержуються у спадщину)

Існування податків бере початок з глибокої давнини і пов’язане з появою владних структур. За свою еволюцію податки були натуральними, подушними, сімейними, вартісними тощо. Податки є вихідною категорією фінансів, економічною базою функціонування держави.

Податки відображають економічні відносини між державою і юридичними та фізичними особами, з приводу примусового стягнення нею частини новоствореної вартості для формування центральних і регіональних (місцевих) фондів грошових ресурсів.

Функції податків:

1. Фіскальна (від фіск- лат. “fiscus” – державна казна, фіскал – казенний: 1) посада, яку ввів Петро І для таємного спостереження за виконанням урядових розпоряджень в галузі фінансів, інформування про помічені порушення; 2) шпигун; 3) сексот (рос. „секретный сотрудник”)). Ця функція забезпечує створення фінансових доходів держави, бо саме податки є головним джерелом формування доходної частини централізованого бюджету.

2. Регулююча – держава, оперуючи податковими ставками, пільгами тощо, має змогу стимулювати (прискорювати або стримувати) темпи відтворення виробництва у суспільстві.

3. Контрольна – пов’язана з можливістю кількісного визначення надходжень податків до бюджету та зіставлення їх з потребами держави у фінансових ресурсах.

Податкові пільги – це повне або часткове звільнення платника від податку відповідно до чинного законодавства. (Найзначніша податкова пільга – неоподаткований мінімум)

За формою обкладання податки поділяються на:

• Прямі податки – це податки на дохід та майно (податок на прибуток підприємства, прибутковий податок з громадян, податок на нерухомість, земельний податок, податок на дивіденди тощо)

• Непрямі податки – це податки об’єктом яких є оборот и споживання певних товарів та послуг. Вони не очевидні для платника, тому що включаються в ціну товарів чи послуг. Їх сплачують усі споживачі (працюючи, школярі, пенсіонери, інваліди та інші) незалежно від фінансового становища. Сюди включають ПДВ, акцизний збір, мито. Акциз існує в усіх країнах на такі вироби: горілчані, тютюнові, ювелірні, відеотехніка, легкові автомобілі, бензин тощо. ПДВ запроваджений у 60 роках 20 ст. і сьогодні існує > в 50 країнах світу. В Україні з 1992 року (замість податку з обороту).

Мито – є непрямим податком на імпортні, експортні та транзитні товари.

За рівнем державних структур податки розрізняють:

• Загальнодержавні - в Україні це ПДВ, податок на прибуток підприємств, податок з громадян, акцизний збір, державне мито, податок на майно, податок за спеціальне використання природних ресурсів, внески до державного фонду соціального страхування.

• Місцеві податки стягуються владними органами нижчого рівня (міста, селища): ринковий збір, плата за паркування автомобілів, готельний збір, податок з реклами, курортний збір, збір за використання місцевої символіки, проведення кінозйомок тощо.

2. Формування фінансової системи країни неможливе без утворення бюджету як загальнодержавного фонду грошових ресурсів.

Бюджет – це план утворення і використання фінансових фондів у державі.

За своєю будовою бюджет існує як бюджетна система, в якій зосереджена сукупність всіх бюджетів створених у державі на різних рівнях структур влади. Найчастіше бюджетна система складається з двох ланок – державного (центрального) і місцевих бюджетів. Якщо держава є федеративною, то додається ще й третя (середня) ланка – бюджет членів федерації (наприклад в США – бюджетів штатів, в Росії – республік).

У бюджеті України виділяють державний бюджет, бюджет АР Крим та місцеві (обласні, районні, міські). В сукупності це становить зведений (консолідований) бюджет.

Доходи бюджету. Головну роль у формуванні доходів бюджету відіграють чотири основні види податків: ПДВ, прибутковий податок з громадян, акцизний збір, податок на прибуток підприємств. Крім цього в доходну частину включаються неподаткові надходження (від приватизації майна, плата за транзит природного газу територією України, а також повернення кредитів, наданих під державні гарантії).

Видатки бюджету. Передбачено спрямовувати видатки бюджету на:

• соціальний захист і соціальне забезпечення населення;

• освіту і охорону здоров’я;

• фінансову підтримку науки;

• промисловість та енергетику;

• сільське господарство;

• будівництво;

• державне управління;

• національну оборону;

• правоохоронну діяльність;

• обслуговування державного боргу;

• інші видатки.

Бюджетний дефіцит і державний борг. Стан бюджету може характери­зуватися балансом доходів і видатків, перевищенням доходів над видат­ками або, навпаки, видатків над доходами. Найбільш оптимальним і прий­нятним для будь-якої країни є збалансованість доходів і видатків бюдже­ту. Перевищення доходів над видатками (профіцит) означає надійну фі­нансову стабільність держави, але воно не може бути суттєвим і трива­лим, оскільки немає сенсу збирати зайві податки. Найгострішою і склад­ною є проблема бюджетного дефіциту. Випереджаюче зростання дер­жавних витрат порівняно з доходами зумовлює хронічний дефіцит бюд­жетів більшої частини країн світу.

Дефіцит державного бюджету – явище в економіці не нове і досить поширене. На жаль, розробники бюджету не можуть точно визначити майбутніх надходжень і необхідних витрат. Навіть при налагодженій про­цедурі прийняття бюджету реальні величини його обох складових частин (доходів і видатків) значною мірою залежать від стадії економічного циклу. Дефіцит зростає в період спаду виробництва, оскільки доходи від подат­кових надходжень знижуються, а обсяг соціальних витрат зростає.

Доцільним вважається поступове реальне ско­рочення бюджетного дефіциту протягом середньострокової програми еко­номічного розвитку. В ній необхідно встановлювати обґрунтовану, обо­в'язкову для виконання контрольну цифру щорічного відновлення фінан­сової рівноваги (зарубіжний досвід дає тут орієнтир на рівні 1—1,5 відсот­ка). Потрібно усувати не лише сам бюджетний дефіцит, а насамперед викорінювати причини, що його зу­мовили: нестабільність і деформованість структури економіки, необгрун­товане ціноутворення, надмірна чисельність управлінського апарату та інші невиправдано і безконтрольно зростаючі витрати.

Якщо держава не спроможна ліквідувати дефіцит свого бюджету, то постає питання про допустимі його межі. Як переконує світовий дос­від, нормально економіка функціонує при бюджетному дефіциті на рівні 2 % від ВНП і не має ознак фінан­сової кризи.

Політи­ка покриття дефіциту бюджету має проводитись так, щоб не викликати зростання грошової маси і відповідно прискорення інфляційних тенден­цій. Саме з цих по­зицій широко використовується випуск державних облігацій, векселів та інших видів державних паперів, які розміщуються у резервних банках і вже звідти потрапляють на вторинний ринок цінних паперів. Власники вільних грошових коштів, купуючи позики, стають фактично кредитора­ми держави, отримані грошові ре­сурси зараховуються на рахунок казни. В ролі кредиторів виступають не лише банки, а й страхові компа­нії, пенсійні фонди, підприємства, приватні особи. Такий шлях покриття бюджетного дефіциту стримує інфляцію. Однак проблема полягає в тому, що ринок цінних паперів в Україні не розвинений.

Випуск цінних паперів, продаж їх з наступним поступовим погашен­ням спричинює виникнення внутрішнього державного боргу. Держава стає боржником тих, хто тримає її облігації, які надходять також на ринки за межами країни, що зумовлено потребами в іноземній валюті для покрит­тя негативного сальдо, розв'язання економічних проб­лем. Водночас уряд може використовувати для покриття де­фіциту державного бюджету іноземні кредити, що зумовлює появу і зростан­ня зовнішнього боргу країни.

Державний борг і державний дефіцит взаємопов'язані: за наявності дефіциту виникає борг, і чим тривалішим є термін дефіциту бюджету, тим більшим стає борг держави. Не випадково у загальновживаному значенні державний борг розгля­дається як сума всіх минулих непогашених дефіцитів державних бюдже­тів країни.

Державний борг України станом на 1 серпня 2010 складав 362,1 млрд. грн (майже 8 тис. грн на людину), а зараз, в 2012, ця цифра доходить до 500 млрд.грн Це в 5,5 разів більше, ніж було станом на 1 січня 2008 року - 88,7 млрд. грн