Вступ

Тема 1 Предмет і метод економічної теорії ( ет )

1. Основні етапи розвитку економічної теорії ( напрямки, школи, течії ).

2. Предмет економічної теорії. Методи дослідження економічних явищ та процесів.

1. Матеріальні блага люди виробляють спільно, тому природно, що виробництво має колективний, суспільний характер. Потреби людини у збільшен­ні виробництва матеріальних благ змусили її проникнути у закономірності роз­витку суспільного виробництва, щоб навчитися домагатися якомога вищої ефективності економічного життя.

Уже в давньому світі були спроби виявити фактори економіч­ного розвитку. Економічні ідеї того часу знайшли вираження у збірниках за­конів вавилонського царя Хаммурапі (18 ст. до н. е.). В них передбачалися захист майнових інтересів держа­ви, рабовласників, певне регулювання економічних відносин.

Мислителі Давньої Греції та Давнього Риму прагнули визначити прин­ципи і методи організації та управління господарством рабовласників. Але теоретична економічна думка у Давній Греції досягла більш значного розвит­ку, особливо в Афінах. А у Давньому Римі, попри могутність Римської ім­перії, більше уваги було приділено торгівлі та ремісничому виробництву, ніж розвитку економічної науки.

Філософ Платон (427—347 рр. до н. е.) у своїх творах побудував ідеаль­ну державу, в якій мали існувати три прошарки населення: правителі (філософи), воїни та вільні люди (ремісники, землероби, дрібні торговці). Раби з цієї класифікації виключались, оскільки в них він бачив не людей, а знаряддя праці.

Аристотель (384—322 рр. до н. е.) досліджував у рабовласницькій Давній Греції товарне виробництво, товарно-грошові відносини. І зробив це найглибше серед античних мис­лителів. Термін „ Ойкономія ” вперше ввів Аристотель. від гр. „ ойкос ” – дім, господарство та „ номос ” – закон. правило. Отже, «ойкономія» - закон про ведення домашнього господарства

У Київській Русі у збірнику законів «Правда Русская» (XI—XII ст.) обґрунто­вувалося право власності князів на майно, рабів та напіврабів, регулюва­лися торговельні та кредитні відносини.

У пізньому середньовіччі (XVI—XVII ст.) феодалізм розкладається і виникають капіталістичні виробничі відносини. Зростання ролі ринку в житті суспільства, ускладнення суспільно-економічних відносин — все це зумовило становлення економічної теорії, як самостійної науки.

Капіталістичні відносини почали складатися передусім у сфері торгів­лі. Тому і перша школа буржуазної політичної економії („буржуазія” – від фр. - російською «горожане» ,тобто - укр. «міські жителі») ( виникла в 15 ст. ) — меркантилізм ( від італ. Mercante - торговець ) — помилково вважала, начебто джерелом багатства сус­пільства є торгівля, а не сфера виробництва. Меркантилісти вважали, що добробут держави полягає в накопиченні якомога більшої кількості грошей ( золота, срібла ), тому прагнули переваги вивозу товару за кордон ( експорту ). над ввозом ( імпортом . Саме представник меркантилізму французький економіст Антуан Монкретьєн ( 1575-1621) у „ Трактаті політичної економії ” в 1615 р. дав нову назву науці про способи збільшення суспільного багатства – політична економія.

Школа фізіократів (гр.physis-природа + kratos-влада ) – 2-га половина 18 ст. Засновник цієї школи французький економіст Франсуа Кене (1694—1774) у праці «Економічна таблиця» доводив, що єдиним джерелом багатства є сільське господарство. Фізіократи вважали продуктивною лише зем­леробську працю, а в промисловості, на їхню думку, працівник лише змі­нює форму речовини, яка дається йому землеробом. Фізіократів було приречено на невдачу, бо вони ставили в центрі свого вчення сільське господарство в той момент, коли в світі назрівав промисловий переворот.

Класична політична економія дістала свою назву тому, що основним об'єктом дослідження стало виробництво незалежно від його галузевих особливостей. Започаткував цей напрям у економічній думці Уїльям Петті (1623—1687). Саме він на відміну від меркантилістів, що спиралися на поверхові явища економічного життя, зробив спробу проникнути в сут­ність економічних процесів і пояснити їх.

Подальший розвиток, збагачення і конкретизацію ідей належить англійському економісту Адаму Сміту (1723—1790). У «Дослідженні про „ Природу і причини багатства народів» (1776) він довів, що разом з поді­лом праці розвивається обмін, що гроші — це не вигадка людей, а атри­бут самого обміну, що вони є товаром. Вартість товарів А. Сміт визна­чав тільки за втіленою у них працею. Він розрізняв споживну та мінову вартість.

Видатним представником класичного напряму економічних учень є відомий англійський економіст Давід Рікардо (1772—1823). В праці «Засади політичної економії і оподаткування» (1817) на його думку, життєздатність капіталістичного виробництва зумовлена вільною конку­ренцією, яка забезпечує реалізацію інтересів як особи, так і суспільства. Вона відкриває необмежені можливості для розвитку продуктивних сил. Спираючись на вчення А. Сміта про вартість Д. Рікардо теж вважав, що мінова вартість залежить від втіленої в товар праці. Він зводив усі конкретні види праці до їхнього кількісного вираження — робочого часу. Д. Рікар­до правильно вважав, що вартість визначається суспільно необхідними витратами праці, але поми­лявся, коли стверджував, що ці витрати формуються за найгіршими умо­вами виробництва, а не за середніми, як це є насправді.

Неокласична політична економія зосередилася на вивченні поведінки Homo economicus – „людини економічної”, раціонального егоїста, який намагається максимізувати вигоду від ресурсів, що є у нього, шляхом вибору кращого з альтернативних варіантів.

Представник школи - англійський економіст Томас-Роберт Мальтус (1766—1834) у праці «Досвід про закон народонаселення» (1803) намагався обґрунтувати, що населення зростає у геометричній прог­ресії, а засоби існування — в арифметичній, а це неминуче погіршує рівень життя найманих працівників. Через це не капіталістичні виробничі відносини, а природний закон зростання народонаселення виз­начає життя населення. Звідси випливало, що ні революції, ні соціальні реформи не можуть змінити його становища. Єдиний вихід — це зменшен­ня чисельності населення. І тут прийнятні найрізноманітніші засоби: і утри­мання від шлюбу, і голод, і епідемії, і навіть війни.

Маржиналізм ( фр. marge – „границя, межа” ) розвивали економісти - австрійський економіст К Менгер, швейцарський ек-ст Л.Вальрас. Позитивне – кропіткий аналіз функціонування ринку, з’ясування законів ціноутворення та попиту, дослідження питань оптимального використання ресурсів. Негативне – суб’єктивна оцінка економічної поведінки людей, ставлення на перше місце не відносини між людьми, а відношення людини до речі.

Кейнсіанство ( засновник Джон Мейнард Кейнс ( 1883-1946 ) – англійський економіст ) – вважає, що без активного втручання держави в економіку капіталізм не може далі існувати. Кейнс одним із перших обґрунтував макроекономічний підхід до аналізу соціально-економічних процесів, оперуючи такими глобальними категоріями, як національний дохід, сукупні інвестиції, зайнятість тощо. Він вважав, що економічна система споконвічно є неврівноваженою ( сукупний попит має тенденцію відставати від наявних економічних можливостей. Результат – хронічне недовикористання ресурсів і кризи ) і такою, що прагне автоматично відтворювати цей стан. Державі Кейнс рекомендує здійснювати пряме бюджетне фінансування інвестиційних проектів з метою стимулювання сукупного попиту. Теорія Кейнса сформувалася в 30-х роках ХХ ст. під час Великої Депресії. Але в період стійкого економічного зростання після Другої світової війни стала більш очевидною необхідність постійного втручання держави в економіку.

Кейнсіанська концепція, що панувала більше 40 років ( 30-70 роки ХХ ст. ) на початку 80-х років зіткнулася з глибокою кризою. Причина – надмірне вторгнення в природу економічного циклу, що дало одночасне зростання інфляції та безробіття ( стагфляція). Це спричинило відродження неоліберального ( lliberal – «вільний» ) напряму і появу його нових різновидів. Найактивнішим став монетаризм ( англ..money – „гроші” ) ( економісти Чиказької школи на чолі з Мільтоном Фрідменом ). Монетаристи виступають проти активного втручання держави в економіку, бо вважають кейнсіанську політику швидкого реагування на циклічні коливання економіки безрезультатними і навіть шкідливими. Вони пояснюють це наявністю значних проміжків часу від ухвалення рішення до реальних результатів його дії. Тому, заходи, вжиті в період підйому для стримування економічного зросту, можуть почати діяти аж на фазі спаду, ще більше поглиблюючи рецесію ( рецесія – „отступ” ). Монетаризм виступає за масове безробіття як засіб боротьби з інфляцією ( менше грошей в обігу у населення – нижчі будуть ціни ).Рецепти монетаризму, які значною мірою втілені в програмах Міжнародного валютного фонду, нав’язують колишнім республікам СРСР, не враховуючи їх національну специфіку.

2. Політична економія і економтеорія є нині двома самостійними ланками в системі економічних знань. Але сам термін „ політекономія ” старший майже на три століття від терміну „економічна теорія ”, або „ економікс ”, запроваджений наприкінці ХІХ ст.

Економічна теорія — історична наука, що розкриває закони розвитку економіки та методи її пізнання, - суспільна наука про ефективність використання рідкісних та обмежених ресурсів в інтересах найповнішого, максимального задоволення безмежних потреб суспільства.

Предметом економічної теорії є діяльність людей, які використовують обмежені ресурси для задоволення своїх безмежних потреб.

Слово «метод» у перекладі з грецької означає «шлях дослідження», «спосіб пізнання». Отже, метод — це сукупність прийомів, способів, прин­ципів, за допомогою яких визначаються шляхи досягнення певної мети, розв'язання конкретного завдання.

Якщо предмет науки характеризується тим, що досліджується, то метод — тим, як досліджується. Особливості предмета визначають ті прийоми і засоби, які використову­ються у процесі пізнання.

Як писав видатний російський фізіолог І. Павлов у «Лекциях по физиологии» (1952), метод — найперша, основна річ. Від методу, від способу дій залежить ефективність дослідження. При хо­рошому методі, на його думку, і не дуже талановита людина може зроби­ти багато, а при поганому методі геніальна людина працюватиме марно і не отримає цінних, точних результатів. Цей вислів має безпосереднє від­ношення і до економічної науки.

Метод класичної економічної теорії включає загальнонаукові методи пізнання, які вироблені в процесі розвитку науки. До них належать: метод наукової абстракції , статистичне спостереження, висування і перевірка гіпотез, аналіз і синтез, індукція і дедукція, систем­ний підхід, моделювання процесів, проведення експериментів тощо.

Місце економтеорії в системі сучасних економічних наук можна показати у вигляді схеми.

Економічні науки

Теоретичні: Прикладні:

Галузеві : Функціональні : Стикові :

• економ теорія - економіка промисловості - ек-ка праці - менеджмент

• політекономія - - / - сільс.господарства - фінанси - маркетинг

• макроекономіка - - / - будівництва тощо - статистика.... –демографія....

• мікроекономіка

РОЗДІЛ 1 ЗАГАЛЬНІ ОСНОВИ ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ СУСПІЛЬСТВА