Тема 15 Зайнятість і відтворення робочої сили. Безробіття та інфляція

1. Зайнятість населення та безробіття. Типи безробіття та його наслідки.

2. Сутність та причини інфляції. Темп інфляції. Види та наслідки інфляції.

1. Людський фактор є головною продуктивною силою суспільства. Продуктивна сила людини характеризується її робочою силою, тобто здатністю до праці.

Трудові ресурси – це частина населення країни ( жінки та чоловіки від 16 до 59 років), яка має необхідний фізичний розвиток, певні знання, освіту, практичний досвід роботи. Віковий ценз в різних країнах залежить від чинного законодавства.

Досягнення високого рівня зайнятості - одна з основних цілей економічної політики будь-якої держави. При неповному використанні наявних ресурсів робочої сили економічна система працює нижче межі своїх виробничих можливостей. Чималої шкоди безробіття завдає і життєвим інтересам людей, через що люди отримують серйозний психологічний стрес. Отже, показник безробіття є одним ключових показників для оцінки ефективності економіки країни.

Зайнятість – діяльність громадян, пов’язана із задоволенням особистих і суспільних потреб, яка приносить їм дохід у грошовій або іншій формі. Ринкові відносини передбачають вільний вибір людиною професії та місця роботи відповідно до її здібностей, добровільну незайнятість громадян. Тому існують 2 види зайнятості: повна та неповна. Повна зайнятість означає використання всіх придатних для цього ресурсів і характеризується достатністю робочих місць для тих, хто бажає і здатен працювати

Неповна зайнятість означає, що певна кількість робочої сили вимушено залишається без роботи, бо економіка має недостатньо робочих місць для бажаючих працювати Слід мати на увазі, що не всі трудові ресурси мають бажання працювати.

Може здатися, що повна зайнятість означає, що все працездатне доросле населення має роботу, але це не так. Певний рівень безробіття вважається нормальним (зараз вважається, що природний рівень безробіття має дорівнювати 5 – 6 % робочої сили).

Безробіття як економічна категорія є відображенням складності процесу узгодження пропозиції робочої сили з попитом на неї. Цей процес прямо залежить від таких причин: розміру території країни, від того, яке місце займає промисловість в структурі економіки країни, від національних традицій, але головну роль відіграє політичний устрій суспільства. Тому політики під час своєї передвиборчої кампанії приділяють так багато місця обіцянкам створення робочих місць. Але на думку багатьох економістів, безробіття - необхідне об'єктивне явище, її не можна однозначно оцінювати як соціальне зло. Вона підвищує продуктивність праці, стимулює зацікавленість в якісній праці, підвищенні освітнього рівня і кваліфікації працівників.

Класифікація безробіття:

1. За обліком : - реальне, - офіційне ( зареєстроване );

2. За характером прояву : - відкрите, - приховане;

3. За причинами виникнення: - фрикційне, - структурне, - сезонне, - циклічне;

4. За ступенем охоплення економіки : - загальне, - регіональне, - галузеве;

Згідно Закону України „Про зайнятість населення” безробітними вважаються працездатні громадяни, які з незалежних від них причин не мають підходящої роботи, заробітку, зареєстровані у державній службі зайнятості та отримують відповідну грошову допомогу, дійсно шукають роботу та здатні приступити до праці.

Вимірюванням рівня безробіття, як і інших параметрів ринку праці, займається Міністерство праці та соціальної політики. З метою вивчення ринку трудових ресурсів, а в даному випадку визначення рівня безробіття, все населення ділиться на осіб:

• до 16 років і тих, що знаходяться в спеціалізованих установах (в'язницях, психлікарнях тощо). Ці люди не можуть працювати і не розглядаються як потенційна робоча сила.

• які не входять до складу робочої сили, це ті особи що здатні працювати, але з якихось причин не працюють і не шукають роботу. До цієї групи входять також особи, які втратили надію знайти роботу.

• робоча сила - особи, які здатні і готові працювати, тобто ті, які працюють та безробітні.

Рівень безробіття - питома вага чисельності безробітних у чисельності економічно активного населення (зайнятих і безробітних).

Число безробітних

Рівень безробіття = ------------------------------ * 100 %

Робоча сила

Визначення рівня безробіття поєднане з певними труднощами – результати не завжди виходять точними.

існують такі основних типи безробіття: фрікційне, структурне, циклічне, сезонне, а також технологічне та регіональне.

Фрикційне безробіття (фрікція - лат.”тертя”) - це безробіття «між роботами», між видами праці, регіонами, тобто, коли людина шукає роботу після закінчення навчання або через переїзд в інше місто, або залишила колишнє місце й перебуває у пошуку кращого. Фрикційне безробіття вважається природним, і навіть корисним, оскільки воно сприяє ефективнішому розподілу трудових ресурсів. Вважається, що фрикційне безробіття носить добровільний характер (звільнення за власним бажанням) і короткочасне – триває не більше одного місяця для однієї людини.

Структурне безробіття пов'язане із структурними змінами в економіці: деякі галузі розвиваються більше, деякі менше, інші взагалі зникають, з'являються нові. Відповідно, змінюється і структура попиту трудові ресурси (на різні професії). Тому структурне безробіття теж вважають природним. Але на відміну від фрикційного, воно має довгостроковий характер і вважається серйознішим, бо щоб знову влаштуватися на роботу безробітним необхідно пройти курс перепідготовки чи змінити місце проживання.

Циклічне безробіття виникає в період спаду, тобто тієї фази економічного циклу, коли виробництво і сукупний попит абсолютно скорочуються. Циклічне безробіття виходить за межі природного безробіття і є свідченням неповної зайнятості в країні. Наслідки циклічного безробіття відчуваються в різних сферах господарської діяльності. При цьому людям не допомагає ні переорієнтація на іншу роботу, ні зміна місця проживання, тому що криза може охопити всю національну економіку й навіть вийти на світовий рівень.

Сезонне безробіття - з'являється через природні фактори, легко прогнозується через свою циклічність. Даний вид безробіття характерний для туристичного бізнесу, сільського господарства, деяких промислів (гриби, полювання), будівельної промисловості.

Технологічне безробіття - одна з форм структурного безробіття, воно виникає в результаті впровадження у виробництво нових технологій, які збільшують продуктивність праці, але водночас вивільняють людей, замінюючи їх машинами.

Регіональне безробіття зумовлене нерівномірністю економічного розвитку різних регіонів країни: є регіони, де існує дефіцит, а є, де існує надлишок робочої сили.

Наслідки безробіття поділяють на соціальні та економічні. Соціальні: посилюється соціальна напруженість, що може призвести до політичної напруженості, страйків тощо (майже всі диктатори приходили до влади в умовах високого рівня безробіття і соціальної напруженості). Втрата роботи веде за собою втрату доходу, а також це і психологічний стрес, розпад сім'ї, втрата інтересу до життя, комплекс неповноцінності; крім цього, соціологи помітили прямий зв'язок між безробіттям і кількістю вбивств, самогубств, крадіжок та інших негативних соціальних явищ.

Економічні витрати безробіття виявляються 1) у недовипущеній продукції. Макроекономіст Артур Оукен в результаті статистичних спостережень відхилення фактичного ВВП від потенційного і фактичного безробіття від природної норми винайшов закономірність, яку назвали законом Оукена: «Перевищення фактичного рівня безробіття над її природним рівнем на 1% призводить до зменшення фактичного ВВП порівняно з потенційно можливим ВВП в середньому на 3% ».

2) збитки економіці наносяться також у результаті того, що тягар безробіття не лягає однаково на всі верстви населення. Деякі соціальні групи, наприклад, молодь, так звані «сині комірці» і чорношкірі більш чутливі до безробіття.

2. Інфляція як економічне явище з'явилася одночасно з виникненням грошей, бо нерозривно зв'язана з їх функціонуванням. Але якщо раніше інфляція виникала, як правило, у надзвичайних обставинах, (наприклад, під час війни держава випускала велику кількість паперових грошей для фінансування своїх військових витрат), то в останні роки в багатьох країнах вона стала хронічною.

Термін інфляція (лат.inflatio – розбухання, рос. – „вздутие”) уперше став вживатися в США в період громадянської війни 1861-1865 р. і позначив процес розбухання паперово-грошового обігу й знецінювання паперових грошей.

Інфляція - це грошове явище, але вона не обмежується знецінюванням грошей. Вона проникає в усі сфери економічного життя й починає їх руйнувати. Від неї страждає держава, виробництво, фінансовий ринок, але більше всіх страждають люди. Інфляція, виникнувши, швидко поширюється на всі галузі, бо вони зв'язані між собою взаємними поставками. Тому подорожчання будь-якої поставки веде до збільшення ціни готової продукції.

Найбільш лаконічне визначення інфляції — підвищення загального рівня цін, найбільш загальне — переповнення каналів обігу грошової маси понад потреби товарообігу, що викликає знецінення грошової одиниці й відповідно ріст товарних цін. Суть інфляції : «Занадто багато грошей полює за занадто малою кількістю товарів».

Одним з головних і найбільш наочних показників наявності або відсутності інфляції, її глибини є індекс цін, який визначає їхній загальний рівень стосовно базового періоду.

Темп інфляції для даного року можна обчислити в такий спосіб:

індекс цін індекс цін

цього року - минулого року

Темп інфляції = ---------------------------------------------- _{X 100%}

індекс цін минулого року

З погляду темпів інфляції виділяються її три основних види:

1. Повзуча інфляція характеризується невеликими (10 - 20% у рік) темпами знецінення грошей. Економічна теорія розглядає таку інфляцію як благо для економічного розвитку,бо вона дозволяє корегувати ціни стосовно до зміни умов виробництва й попиту.

2. Галопуюча інфляція – (20-200% у рік) відображає нестабільність економічної обстановки.

3. Гіперінфляція (понад 1000 % у рік зріст товарних цін). Вона наносить величезний збиток населенню, навіть багатіям; з'являються бартерні угоди, використовуються талони, норми розподілу, всі зусилля направляються не на виробничу, а на спекулятивну діяльність (підприємствам вигідніше накопичувати готову продукцію в передбаченні майбутнього підвищення цін), замість вкладання капіталу в інвестиційні товари, виробники і окремі особи, захищаючись від інфляції, купують ювелірні вироби, золото, нерухомість тощо. Гроші фактично втрачають ціну й перестають виконувати свої функції як міра вартості й засіб обміну. Виробництво й обмін припиняються, через що може наступити економічний, соціальний й політичний хаос. Гіперінфляція приводить до руйнування добробуту нації й часто є основою для зміни режиму влади.

Слід відрізняти очікувану інфляцію від неочікуваної. У випадку очікуваної інфляції одержувач доходу може вжити заходів, щоб запобігти або зменшити негативні наслідки інфляції. Очікувана інфляція прогнозується на який-небудь період, або вона планується урядом країни. Неочікувана інфляція характеризується раптовим стрибком цін.

Наслідки інфляції.

Інфляція негативно позначається на:

• людях, які одержують відносно фіксовані номінальні доходи;

• найманих робітниках, які працюють у нерентабельних галузях промисловості;

• власниках заощаджень, тому що з ростом цін реальна вартість, або купівельна спроможність, заощаджень зменшується.

Виграш від інфляції можуть одержати:

• люди, що живуть на нефіксовані доходи. Номінальні доходи таких родин можуть обігнати рівень цін, у результаті чого їхні реальні доходи збільшаться.

• власники фірм, інші одержувачі прибутків. Якщо ціни на готову продукцію будуть рости швидше, ніж ціни на ресурси, то грошові надходження фірми будуть рости більш швидкими темпами, ніж витрати.

• дебітори (одержувачі позики) за рахунок кредиторів (позикодавців).

Методи боротьби з інфляцією

Уряд кожної країни проводить антиінфляційну політику, вживає всі ті методи, які ведуть економіку до рівноваги :

1. Скорочення бюджетного дефіциту шляхом збільшення податків (але необхідно знати, що зниження ставок податку на прибуток дає імпульс інвестиціям, зростанню виробництва й зайнятості, а значить - і доходів, що підлягають оподатковуванню) або зменшення витрат держави.

2. Максимальне забезпечення країни продовольством, для чого слід надавати державну фінансову допомогу сільськогосподарським підприємствам всіх видів власності ( кредити, вигідні державні закупівельні ціни);

3. Централізація банківської системи, тобто обов'язкове виконання комерційними банками директив НБУ.

4. Стимулювання розвитку дрібного бізнесу, введення обов'язкового страхування малих підприємств на перші 3-5 років діяльності, коли ризик особливо значний;

5. Використовують методи стабілізації грошового обігу:

а) Нуліфікація ( лат. nulificatio — знищення) означає різновид грошової реформи, коли знецінені грошові знаки анулюються, тобто проголошуються недійсними. Цей метод використовується при наявності гіперінфляції. Нуліфікацію було проведено в СРСР під час грошової реформи 1922-1924 р. При цьому 1 новий карбованець обмінювався на 50 млрд старих. У Німеччині під час грошової реформи 1924 р. 1 нова марка обмінювалася на 1 трлн старих.

б) Ревалоризація — це повернення грошовим знакам попередньої купівельної спроможності, для чого з обороту вилучаються зайві гроші. Цей метод застосовується при незначній інфляції.

в) Девальвація означає зниження обмінного курсу (ціни) національної валюти однієї країни стосовно грошової одиниці іншої. Також девальвація означає зниження золотого змісту грошової одиниці.

Якщо навіть усунути всі причини, які породжують інфляцію, вона може тривати якийсь час внаслідок інфляційних очікувань населення - люди продовжують ще купувати товари «про запас».