16. Основна проблематика напрямку «схоластика» в середньовічній філософії.

Філософія в середні віки викладалася лише в монастирських школах, де її вивчали майбутні священики і церковні служителі. Завданням філософії було не дослідження дійсності, а пошуки раціональних шляхів істинності доказу усього того, що проголошувала віра. Звідси виникла і назва - схоластика.

Метод схоластичної філософії був зумовлений ще в її початкових посилках. Йдеться не про знаходження істини, яка вже дана в одкровенні, а про те, щоб викласти і довести цю істину за допомогою розуму, тобто філософії.

У вузькому значенні слова схоластичний метод полягає у формально-логічній операції виводу : з протилежних тез, заперечень "за і проти" шляхом виявлення відмінностей виводяться ув'язнення, які служать для того, щоб цю схоластичну "діалектику" використовувати для підтвердження спекулятивного (умоглядного) змісту християнства.

Схоластичне філософське мислення зосереджувалося по суті на двох проблемах: з одного боку, на спорі номіналізму іреалізму, з іншої - на доказі існування бога.

Основні проблеми:Віра і знання; Доказ буття Бога;Загальне та одиничне (проблема універсалій)

16. Загальна характеристика філософії епохи Відродження.

15-16ст. наз. Епохою відродження, ренесансу. Період Відр. на перше місце ставить Платона. Вчення Платона, зокрема його етичні та естетичні погляди, використовувалися для обґрунтування непорушної єдності духовного та тілесного і спрямовувалися проти офіційного релігійного вчення про умертвіння плоті та одвічної гріховності людини.

В цілому філософське мислення цього періоду прийнято називати антропоцентричним, в центрі уваги якого була людина. Характерна риса світогляду епохи Відр-я: орієнтація на мистецтво. Відр.-епоха художньо-естетична. Адже саме за допомогою мистецтва змальовується світ людського почуття та його величезна цінність. Саме людина з її тілесністю почуття вперше в епоху Відр. усвідомлюється такою, якою вона є насправді: не носієм гріховності, а як вища цінність і онтологічна реальність. Розвиток виробництва, нові суспільні відносини вимагали нової, ініціативної людини, яка почувала б себе не часткою, представником певного соціального стану чи корпорації, а самостійно. Особистістю, що представляє саму себе. Формується нова  самосвідомість людини, її активна життєва позиція, з’являється відчуття особистої сили та таланту.

Ідеалом людини епохи Відр. є її різнобічна діяльність. Виникає тип культурного, гуманістичного індивідуалізму, який орієнтується не на практичну економічну діяльність, а на культуру. Пріоритетним в ієрархії духовних цінностей стає не походження чи багатство, а особисті достоїнства та благородство. Метою життя виступає тепер не спасіння душі, а творчість, пізнання, служіння людям, суспільству, а не богу. 

16. Світоглядне та методологічне значення Геліоцентричної системи світу(теорія Коперніка)

Геліоцентри́зм або Геліоцентри́чна систе́ма сві́ту  — вчення в астрономії іфілософії, яке ставить Сонце в центр Всесвіту, а навколо нього (точніше, навколо спільного центра мас всієї його системи) обертаються усі тіла. в т.ч. планети і зокрема Земля. Протилежне вчення - геоцентризм.

Окремі висловлювання на користь цієї системи містяться у давньогрецького мислителя Аристарха Самоського,середньовічного французькогоприродознавця Орезма, німецького філософа-кардинала пізнього Середньовіччя Миколи Кузанського.

Справжнім творцем геліоцентричної картини світу є Микола Коперник, який на початку XVI ст. у своїй праці «Про обертання небесних сфер» математично обґрунтував ідею про рух Землі та інших планет навколо Сонця, визначив послідовність розташування планет, обчислив їх відносну віддаленість від Сонця тощо.

Вчення Коперника мало велике значення у розвитку природознавства, його ідеї були розвинуті в подальшому у працях Джордано Бруно, Галілео Галілея, Й. Кеплера, І. Ньютона та інших. Зокрема, Коперниківську систему було поточнено: Сонце розташоване у центрі не всього Всесвіту, а лише Сонячної системи.

Боротьба вчених за перемогу геліоцентризму, на противагу ідеї геоцентризму в панівній за Середньовіччя теології означала прогрес наукиНового часу в цілому, зумовила її подальший розвиток.