10. Давньокитайська філософія про взаемовідношення «людина-світ».

У Стародавньому Китаї у VIII—VI ст. до н. е., за часів формування і розвитку рабовласницького суспільства, поступово виокремлювалися дві тенденції розвитку ідеології: консервативна і прогресивна, містична й атеїстична. В ході їх боротьби усе більше поширювалися наївноматеріалістичні ідеї про п'ять першоелементів (метал, дерево, воду, вогонь, землю), протилежні начала («інь» і «ян»), про природний шлях (дао) та інші, які виникли ще на межі II— І тис. до н. є. як результат узагальнення первісних знань того часу. Однак формування світоглядних течій припадає на VI— V ст. до н. є. Протягом майже трьох століть між ними точилася напружена боротьба, пов'язана з крутим зламом в історії давньокитайського суспільства.

Всі школи і напрямки китайської філософії виростають із загальної основи, яку можна назвати культурою Дао. У соціально-історичному та теоретичному зрізах становлення китайської філософії охоплює два періоди: родовий і перехідний від роду до держави з відповідними типами родового і перехідного світоглядів.Культура Дао склалася в перший період.Дао розуміється як сутність життя. Геометрично Дао зображують у вигляді сфери з вписаним в неї кубом. Життєві функції Дао підтримуються вселенськими ритмами інь і янь. Ян сприймається ззовні і генерується всередині Дао сферою, інь - кубом. Організм Дао наповнений порожнечею, в якій розчинені ідеальне, духовне і тілесне якості. Порожнеча пронизана системою енергетичних полів. П'ять іньських полів розташовуються по горизонталі, вони взаємодіють по колу і в такій же послідовності по черзі заходять до центру. П'ять янських полів розташовуються вертикально і взаємодіють по траєкторії у вигляді вісімки і теж в певній послідовності входять в центр. Усі енергетичні поля є парними аналогами один одного. У центрі - протилежні поля інь та янь зливаються в єдність і утворюють новий ритм цзи. Разом з інь та янь він становить генетичну тріаду культури Дао: інь-цзи-ян. У повному циклі спряження поля сплітають 25-приватну спіраль Дао. 

11. Вчення йоги – релігійно-філософське вчення стародавньої Індії.

Вчення йоги сформувалося близько VI-V ст. до н.е. Йога ставигь на перше місце практичний шлях спасіння душі, звільнення й від тягаря реалій світу. В галузі метафізики йогічні побудови в основному повторюють положення санкх'я. Новим елементом є лише ішвара, який у йозі не наділений усіма рисами божества — володаря реального світу (як у веданті), проте впливає на людей. В основі практики йога лежить уявлення про "Я" як чисту свідомість, яка, беручи участь у процесі пізнання, починає ототожнювати себе з діяльністю інтелекту — читти (у санкх'ї — буддхи) та наслідками цієї діяльності — відображеннями реалій світу. Шлях спасіння лежить у звільненні "Я" від впливу читти. Ступінь "поневолення" "Я" різна і має п'ять рівнів. Нижчий рівень (кшипта) — повний пристрастей життя, розум вільно блукає між об'єктів пізнання. Далі йде ступінь мудка (притупленість), що характеризується не-усвідомленим потягом до пороку, сонливістю і т.ін. Вікшикта (неуважність) — перехідний рівень стану свідомості, коли безконтрольність розуму послаблюється настільки, що стають можливі як правильна поведінка, так і правильне пізнання. Перші три рівні негідні послідовника йоги, який має прагнути до екагре (зосередженість на одному об'єкті) і до нірудхе, вищого стану свідомості, коли стирається грань між суб'єктом та об'єктом, припиняється акт пізнання.

Щоб досягти цього ідеалу, йога пропонує три шляхи: шлях пізнання, шлях емоційної єдності, шлях активної дії. Практично вони здійснюються через вісім ступенів очищення та просвітлення. Тільки послідовне проходження всіх ступенів може гарантувати успіх. Додатковим засобом самовдосконалення є віра в поклоніння брахманові. Внеском у теорію пізнання можна вважати класифікацію форм мислення, яких у тогочасній йозі налічувалося п'ять: істинне пізнання, оманливе пізнання, абстрактне судження (словесне), сон, пам'ять. Маючи витоком брахманістські ритуальні діє, цей напрям давньоіндійської релігійної філософії накопичив великий досвід медитативної практики і вплинув на культи різних напрямів індуїзму (вішнуїзм, шиваїзм та ін.), а також на буддизм та джайнізм.