- •Філософія, її гуманістичний зміст та призначення.
- •Основні проблеми філософії.
- •Функції філософії.
- •Предмет та обєкт філософії, їх особливості.
- •Особливості становлення філософії як самостійної науки.
- •Історичні типи філософії, їх основна спрямованість (матеріалізм та ідеалізм).
- •Філософія як особлива форма суспільної свідомості та її специфіка.
- •Давньоіндійська філософія її ідейний зміст та напрями.
- •Давньокитайська філософія про взаемовідношення «людина-світ».
- •Вчення йоги – релігійно-філософське вчення стародавньої Індії.
- •Основний зміст та періодизація розвитку Античної філософії.
- •Основна проблематика Мілетської школи.
- •Історичне значення Античної філософії
- •Класична доба Античної філософії. Вчення Демокріта і Сократа.
- •Схожість та відмінність поглядів Платона та Арістотеля.
- •Місце філософії в самопізнанні людини.
- •Загальна характеристика філософії середньовіччя.
- •Відмінність філософії середньовіччя від Античної філософії.
- •Філосовське вчення про людину в середньовічній філософії.
- •Основна проблематика напрямку «схоластика» в середньовічній філософії.
- •Загальна характеристика філософії епохи Відродження.
- •Світоглядне та методологічне значення Геліоцентричної системи світу(теорія Коперніка)
- •Погляди Дж. Бруно, Галілея, Кєплера, Ньютона на всесвіт та його будову.
- •Космоцентричний характер античної філософії.
- •Загальна спрямованість філософії Нового часу.
- •Основні філосовські вчення Нового часу.
- •Особливості методологічних підходів Бекона та Декарта (індукція, дедукція)
- •Механістична картина світу Ньютона.
- •Основні вчення Німецької класичної філософії.
- •Особливості обєктивного ідеалізму Гегеля.
- •Історичне значення антропологічного матеріалізму Фейєрбаха.
- •Філософія Середньовіччя та її зв'язок з релігією.
- •Роль християнства у формуванні сердньовічної філософії.
- •Українська філософія в Докласичну добу.
- •Філософія Києво-Могилянської академії.
- •Українська філософія в Новітній час.
- •Основні проблеми та досягнення філософії доби середньовіччя.
- •Український романтизм, його особливості.
- •Гуманістичний характер філософії Відродження.
- •Філософія епохи Відродження та її антропоцентричний характер.
- •53Значеення і сенс основних досягнень кожної філософської епохи
Класична доба Античної філософії. Вчення Демокріта і Сократа.
Антична філософія в цілому - це грандіозна спроба побудувати раціоналізовану картину світу, з позиції розуму вирішити світоглядні питання. В різноманітних формах давньогрецької філософії існують у зародку всі більш пізні типи світоглядів.
Остаточне усвідомлення місця філософії у суспільстві було здійснене Сократом (469-399 pp. до н.е.). Він першим прийшов до висновку, що філософія — це діяльність щодо усвідомлення, осмислення та визначення відношення людини до дійсності. Філософ — людина, яка змінює своє відношення до світу відповідно до змін обставин буття.
Діяльність Демокріта (460-370 pp. до н.е.), за свідченнями античних авторів, була спрямована на розвиток вчення Левкіппа. Тому вчення про атомізм розглядається як теорія Левкіппа — Демокріта. В ній зберігається елейська концепція вічного, сталого і непорушного буття (як і самі атоми). Зберігається і характер чуттєвого існування (лише в уяві, а не в думці) розмаїття навколишнього світу.
Схожість та відмінність поглядів Платона та Арістотеля.
Кульмінацією філософії періоду класичної Греції є вчення Платона і Аристотеля. Їхні філософські погляди глибоко продумані, системні і сильно деталізовані. Платон і Аристотель є сучасниками. У 369 році до н. е. сімнадцятирічний Аристотель стає слухачем «Академії» вже широко відомого на той час Платона і впродовж наступних двадцяти років залишається учнем Платона.
Платон першоосновою буття вважає свідомість, яка не є породженням матерії, але сама є причиною матеріальних форм. Матеріальний світ не є в кінцевому підсумку реальним. Все матеріальне народжується, змінюється і врешті-решт гине. Матеріальні речі існують лише завдяки тому, що існують їх безтілесні прообрази, які Платон називає ідеями. Ідеї вічні, незмінні, безвідносні; вони не залежать від умов простору і часу. По відношенню до чуттєвих речей ідеї є одночасно їх причинами, і тими зразками, за якими створені ці речі. Водночас ідеї є також метою, до якої прагнуть істоти чуттєвого світу. Ідеєю всіх ідей виступає ідея добра як такого – джерело істини, краси і гармонії. Ідея добра виражає безликий аспект філософії Платона, тоді як Бог-творець – особистісне начало. Бог і ідея добра дуже близькі. Ідея добра увінчує піраміду ідей Платона.
Аристотель началом буття вважає матерію і форму. Він вважає що суть буття будь-якої речі – її форма. Все, що існує в природі, складається з матерії і форми. Матерія вічна, при цьому вона не поступається формі. Матерія є чиста можливість, потенціал речі, а форм – реалізація цього потенціалу. Форма робить матерію дійсністю, тобто втіленням у конкретну річ. Не заперечуючи існування душі і Бога, Аристотель відводить їм другорядну роль. Він не вважає що матеріальні форми створені Богом. Але все ж таки Бог вніс в матеріальний світ першооснову форм. Душа – це здійснення можливості життя природного тіла. Аристотель розрізняє три види душі. Два з них належать до фізичної психології, оскільки не можуть існувати без матерії. Третя душа – метафізична. Ця метафізична душа незалежна від тіла і лише вона має здатність уявляти і мислити. Але в кінцевому підсумку душа існує лише заради існування фізичного тіла.