24. Олександр Коломієць

Народився Олексій Федотович Коломієць 17 березня 1919р. в с. Харківці Лохвицького р-ну на Полтавщині. Він був шостою, найменшою дитиною в родині селянина-бідняка, в якій рано не стало батька. Після закінчення семирічки Коломієць в 1935 — 1938 pp. навчається на робітфаку при Харківському інституті радянської торгівлі, а потім на історичному факультеті Харківського університету. Із студентської лави пішов на фронт. Після демобілізації кілька років віддав комсомольській роботі; був лектором ЦК ЛКСМУ, секретарем Чернівецького обкому комсомолу, в 1950 — 1953 pp. працював відповідальним редактором газети «Молодь України», потім у журналі «Зміна». Тоді ж починає друкувати перші нариси й оповідання, що склали збірку новел «Біла криниця» (1960).       Як драматург Коломієць не мав учнівського періоду і досить пізно увійшов у літературу: комедію «Фараони» написав у сорок років. Та вже ця перша спроба принесла йому широке визнання: вперше зіграна в Московському театрі ім. М. В. Гоголя, п'єса в 1962p. ставилася вже в 71 театрі країни. У 1978p. в Київському театрі ім. І. Франка відбулася її п'ятсота вистава.       В наступні роки слідує низка драматичних творів:       1961 р. — драматичний памфлет «Дванадцята година».       1963 р. — психологічна драма «Чебрець пахне сонцем» (інша назва «Де ж твоє сонце?»).       1964 р. — п'єса «Прошу слова сьогодні».       1965 р. — драматична дилогія «Планета Сперанта».       1966 р. — «Спасибі тобі, моє кохання».       1969 р. — «Келих вина для адвоката».       1970 р. — п'єса проблемно-психологічного характеру — дилогія «Горлиця», п'єса «Перший гріх».       Лірична драма «Спасибі тобі, моє кохання» і дилогія «Горлиця» у 1970p. були відзначені республіканською премією ім. М. Островського.       1972 р. — п'єса «Одіссея в сім днів».       1973 р. — «Голубі олені» — «повість про кохання», яка на фоні численних батальних творів прозвучала винятково ніжною ліричною нотою і в 1977 році була удостоєна Державної премії Української РСР ім. Т. Г. Шевченка.       1975 р. — «Кравцов».       1977 р. — «Срібна павутина».       1978 р. — драма «Дикий Ангел», постановка якої у Київському театрі ім. І. Франка відзначена Державною премією СРСР (1980).       Хоча в творчості О. Коломійця переважають п'єси про актуальні, сучасні авторові проблеми («Двоє дивляться кіно», 1987), є у нього й дві драми на теми минулого: «За дев'ятим порогом» («Запорізька Січ», 1971) та «Камінь русина» («Град князя Кия», 1981), написана спеціально до святкування 1500-ліття Києва.    Помер О. Коломієць 23 листопада 1994р.       Вперше його ім'я з'явилося на афішах театрів на початку 60-х років, коли з успіхом обійшли сотні сцен дотепні, веселі і мудрі «Фараони» (1961) досі нікому невідомого автора. А сьогодні вже наше театральне мистецтво важко уявити без таких сценічних здобутків, якими стали трагічна дилогія «Планета Сперанта», тривожно-медитаційна «Горлиця» чи озвучена високими нотами душевної краси й людського щему поетична повість про кохання «Голубі олені», прозора в чистоті й ніжності своїй «Срібна павутина» чи психологічно вибаглива драма «Дикий Ангел».

25. Талант Олексiя Коломiйця найповнiше виявився у його п’єсах, у яких вiн порушував морально-етичнi проблеми. Героï драматурга Ї це завжди простi люди, яких хвилюють вiчнi проблеми: добро i зло, любов i вiдданiсть, вони здат­нi бути вiдповiдальними за все, що вiдбувається у суспiльствi. Злободеннiсть зу­мовлена умiнням О. Коломiйця правдиво показати, наскiльки складним i трива­лим є процес утвердження нового мислення i збереження найбiльших людських цiнностей: чесностi, людяностi, порядностi. А починається ця важка робота в родинi. “Повiсть про сiм’ю” Ї такий пiдзаголовок має одна з кращих п’єс дра­матурга “Дикий Ангел”.

Як на мене, прредумовою створення цього твору була тривога автора за сiм’ю, за втрату батьками авторитету у своïх дiтей, за мiльйони сирiт за живих батькiв. А ще драматург порушує у п’єсi такi проблеми, як чистота навколиш­нього середовища, розумiння того, в чому полягає любов до своєï краïни, усвi­домлення ролi працi в процесi виховання. Платон Ангел, головний герой твору, впевнено говорить: “У Конституцiю варто було б записати: “З шiстнадцяти ро­кiв

Ї ïсти свiй хлiб!” Iнакше все пiде нанiвець. Коли до роботи не призвичає­не, то калiка”. По-новому сьогоднi сприймається i викриття Ангелом “фiлософiï временщика”. Бо вона обертається для краïни i великими збитками: бракованими бу­дiвлями, забрудненими рiчками тощо. Знецiнюється людська праця, втрачаєть­ся повага до трудовоï людини. “Труд людський цiнувати треба, як свiй! Людину цiнувати й себе!” Ї таке життєве кредо Платона Ангела. Загостривши увагу на зовнiшнiй непривабливостi свого героя, автор пере­конливо показує те, що його хвилює. I найбiльше роздумує Ангел над тим, як виховати чесних, свiдомих громадян, позбавлених споживацьких настроïв, здат­них працювати не лише у власних iнтересах, айв iнтересах держави. Проблему батькiвського авторитету i вiдповiдальностi батькiв за своïх дiтей, за ïхню працю автор поєднує з проблемою вiрностi батькiвським традицiям, на­ступностi поколiнь. “Питання про ощадливiсть i бережливiсть у. всьому, що є джерелом пiднесення добробуту кожноï окремоï сiм’ï i багатства та могутностi всiєï краïни, в нашiй драматургiï, Ї писав В. Сидоренко, Ї так гостро i прин­ципово ставиться чи не вперше”.

І дія У родині старого робітника Платона Ангела суворий закон — усі мають підкорятися волі батька. Кожен з дітей мусить розповідати йому про свої вчинки і здавати у загальну касу зароблені гроші. Віддають зарплатню зовсім дорослі Таня і Федір. А ось молодший син Павлик, ще студент, зважується одружитися без батькового дозволу, не сказавши йому нічого про це. Молоді сподіваються жити у батьковому домі, але Платон заявляє, що тепер Павлик одружений чоловік і має сам годувати свою сім’ю. Павлик іде з рідного дому. Платон ніколи не порушує свого слова. Сусіда Крячко засуджує Ангела за таке суворе ставлення до дітей, але у нього самого син виріс лінивим п’яницею. Платон дізнається, що його син Федір зустрічається з заміжньою жінкою і запрошує її до себе разом із чоловіком. З розмови він дізнається, що маляр — непорядна людина, для якої цінність у житті мають тільки гроші. Дружині ж він весь час докоряє. Старий благословляє кохання сипа і змінює своє ставлення до Клави. II дія Крячко та Платон розмовляють про проблеми виховання дітей. Платон висловлює думку, що головною засадою виховання має бути праця. Крячко докоряє Платонові поведінкою Федора. Приходить з базару дружина Платона Уляна. Вона занепокоєна долею молодшого сина і теж не згодна з рішенням Платона. Та й сам він уже в глибині душі жаліє сина, але зробленого не повернеш. Платон вирішує поїхати до старшого сина Петра, подивитися, як той живе. Бачить, що синова дача дуже нагадує його власне подвір’я. Від Вілі старий дізнається, що син хоче ще й півника змайструвати, як на батьковій хаті. Батько є для нього найбільшим авторитетом. Віля спочатку здається Платонові нікчемою, але насправді виявляється талановитим художником. Петро обіймає керівну посаду, і Віля звертається до нього з проханням допомогти в отриманні квартири. Але він чомусь не хоче жити у тому будинку, який пропонує йому Петро. Батька це зацікавлює. Він починає розпитувати художника, а потім разом з ним їде дивитися місце новобудови. Виявляється, що будинок буде розташований біля заводу, а через п’ять років там збудують міст для вантажівок. Під розпорядженням про будівництво стояв і синів підпис. Старий Ангел змушує Петра написати лист, у якому він пояснить помилковість проекту. Син втрачає керівну посаду, дачу і машину, працює простим інженером і переїздить до батька. Чомусь разом з ним немає дружини — красуні Ліди. Додому повертається Павлик. Разом із дружиною Олею вони заробили багато грошей. Старий зрадів поверненню сина і тому, що той виявився справжнім чоловіком, сильною людиною. Знайомляться Таня і Віля. Віля приїхав малювати портрет Платона, бо той "засвітився" (ще раніше художник говорив, що малює тільки тих, хто світиться). Повертається Ліда. Виявляється, що вона не кинула Петра, а він сам хотів відмовитись від неї, бо вже не міг її так забезпечувати, як раніше. Але для жінки важливе не це, вона сама буде тепер заробляти гроші. У родину приймають Клаву. Знову всі складають у загальну касу свої зарплати. Старий вирішує, що Оля і Павлик теж мусять віддати гроші, щоб родина могла купити квартиру Петрові. Самі ж будуть жити у батьків. Почуваючи себе стомленим, Платон говорить, що піде трошки відпочити. Через деякий час до нього заходить Крячко і бачить, що старий Ангел помер. Не знаючи про це, родина співає улюблену пісню батька: І навчала стиха мати: — А як жити — скаже тато... Критика, коментарі до твору, пояснення (стисло) П’єса "Дикий Ангел " перш за все пов’язана з проблемою виховання. Старий Платон Ангел має свої погляди на те, як треба ростити дітей і чому їх треба навчати. І хай не завжди його вчинки здаються доцільними і справедливими, у нього є одна дуже важлива риса — послідовність у думках і поведінці. Крім того, Ангелу вдається згуртувати велику родину і уникнути сварок між братами, що будують власні сім’ї. Батько залишається для синів авторитетом і тоді, коли вони починають самостійне життя. Торкається драматург і інших проблем: обов’язки керівника перед підлеглими, виробнича відповідальність, особисті стосунки між людьми, вірність і справедливість.