Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Вся Тема.doc
Скачиваний:
9
Добавлен:
15.09.2019
Размер:
3.49 Mб
Скачать

Утоплення

Перша допомога та лікування. Рятуючи потерпілого з води, треба бути дуже обережним. Під впливом природного у таких ситуаціях страху людина не контролює свою поведінку. Вона може схопити рятівника за руки, шию, міцно стиснути і тим самим не лише обмежити рятувальні дії, але й створити небез­пеку утоплення їм обом. Тому підпливати до потерпілого необ­хідно ззаду, схопити його за волосся або під пахви і, повернув­ши обличчям догори, плисти до берега.

Незалежно від виду утоплення за умов відсутності ознак життя надання допомоги повинно бути націлене на швидке відновлення дихання та кровопостачання. На рятувальній станції, де є відповідне обладнання та підготовлений персонал, проводять у повному обсязі спеціалізований етап СЛЦР. Надавати першу допомогу починають негайно після того, як витягли потерпілого з води. Шматком матерії або пальцями ви­лучають з порожнини рота і глотки землю, пісок, водорості. Одночасно розстібають і знімають мокрий одяг, пасок. Щоб вилучити воду з дихальних шляхів, той, хто надає допомогу, стає на одне коліно, кладе утопленика животом на стегно своєї іншої ноги так, ш;об голова та плечі потерпілого були опуш;ени-ми, і кілька разів ритмічно натискає руками на спину (мал. 50). Коли з дихальних шляхів потерпілого витече вода і верхні ди­хальні шляхи звільняться, потерпілого кладуть обличчям до­гори і при відсутності дихання проводять штучну вентиляцію легень, при зупинці серця — непрямий масаж серця.

Мал. Методи вилучення води з дихальних шляхів при утопленні

Вилучати воду з дихальних шляхів можна ще такими спосо­бами: правою рукою підняти потерпілого, що лежить на животі, за стегна догори, повернувши лице вбік, а лівою рукою ритміч­но натискати йому на спину або підняти потерпілого за нижню частину тулуба так, щоб верхня частина і голова повисли. По­трібно пам'ятати, що вилучення води з верхніх дихальних шляхів і шлунка проводять лише у "синіх" утоплеників. У по­терпілих з "блідою асфіксією" гаяти час на вилучення води, якої може і не бути в дихальних шляхах, не варто. Найефективні­шим засобом вилучення рідини з дихальних шляхів та шлунка є її аспірація за допомогою відсмоктувача через інтубаційну трубку та шлунковий зонд. Незалежно від заходів вилучення рідини з дихальних шляхів, не варто ставити за мету вилучен­ня всієї рідини або значної її кількості, оскільки це практично неможливо здійснити. Краще провести повторні аспірації відсмоктувачем після інтубації трахеї на тлі надійно налаго­дженої ІПВЛ з інгаляцією кисню і продовжувати доти, доки не відновиться самостійне дихання.

Якщо потерпілий непритомний при збереженому пульсі та диханні, його кладуть на ноші з опущеним головним кінцем, дають вдихнути нашатирний спирт, проводять інгаляції кисню, вводять дихальні та серцеві аналептики, краще внутрішньовен­но (1 мл кордіаміну, 1 мл 1 % розчину лобеліну, 1 мл цититону, 1 мл 5 % розчину ефедрину, 1—2 мл 10 % розчину кофеїну, 40-60мл 40% розчину ГЛЮКОЗИ з інсуліном і комплексом вітамінів та ін.). При тривалому транспортуванні потерпілого у лікуваль­ний заклад обов'язкове внутрішньовенне вливання поліглюкі-ну, особливо при справжньому утопленні у морській воді.

Тим постраждалим, які не перебувають у непритомному стані, перед інтубацією трахеї необхідно ввести внутрішньовен­но 2 мг/кг кетаміну, 50—60 мг/кг натрію оксибутирату або 0,2— 0,3 мг/кг діазепаму. Зонд у шлунок доцільно вводити тільки після інтубації трахеї. Його залишають у шлунку на весь період надання допомоги і транспортування потерпілого у стаціонар, оскільки у 60 % потерпілих під час поновлення функцій життє­во важливих органів виникає блювання.

Після поновлення серцевої діяльності потерпілого транс­портують у стаціонар на ношах з опущеним головним кінцем. Під час транспортування продовжують проводити ШВЛ та інга­ляцію кисню. Якщ;о транспортувати потерпілого неможливо, виконують заходи СЛЦР з урахуванням загрози набряку ле­гень, який може швидко розвинутись і прогресувати. В утоп­лених у прісній воді він може розвиватися внаслідок гіперво-лемії відразу після утоплення. Інколи набряк легень виникає після відновлення дихання і серцебиття навіть через З доби. Тому крім загальних вжитих заходів, які здійснюють на ета­пах СЛЦР, пацієнтам з вираженими симптомами правошлу-ночкової недостатності (різкий ціаноз, набрякання шийних вен) необхідно терміново випустити із ліктьової, стегнової, підключичної або яремної вени не менше як 400—500 мл крові. Паралельно проводять заходи, спрямовані на усунення набря­ку легень. Утопленим у прісній воді проводять кровопускання навіть за умов відсутності загрози набряку легень, після чого вводять реологічно активні плазмозамінники. У разі масивно­го гемолізу вводять свіжоцитратну або гепаринізовану донорсь­ку кров. Однією з найважливіших умов успішної ліквідації наслідків гемолізу є підтримка основної реакції крові. По­терпілі, виведені зі стану клінічної смерті, потребують посту­пового та помірного зігрівання. Для цього тіло постраждалого насухо витирають рушниками та простирадлами і розтирають рідинами-подразниками (етиловий, камфорний спирт). Заку­тують у ковдру і продовжують розтирати шкіру під ковдрою. Тіло обкладають теплими грілками (через тканину); дають га­рячий напій (чай або кава).

Після відновлення серцевої діяльності потерпілих госпіта­лізують у відділення реанімації.