Перша допомога при хімічних опіках Алгоритм дії

1. Забезпечити пацієнтові повний фізичний і психічний спокій (посадити або покласти).

2. Обстежити пацієнта і визначити характер ушкодження.

3. Зупинити дію хімічної речовини на тканини організму.

4. Промити уражену ділянку холодною проточною водою протягом 10—15 хв.

5. Нейтралізувати:

• при опіку основами — 2 % розчином оцтової або борної кислоти;

• при опіку кислотою — 2 % розчином гідрокарбонату на­трію (NаНСО3) або мильним розчином.

6. Знеболити розчином анальгіну 50 % — 4,0+ розчин ди-медролу 1 % — 1,0 внутрішньом'язово.

7. Шкіру навколо опіку обробити спиртом або 1 % розчи-ном йодонату.

8. На опікову поверхню накласти суху стерильну пов'язку або пов'язку з нейтралізувальною речовиною.

Транспортувати пацієнта на ношах в опіковий центр або хірургічне відділення.

Тепловий і сонячний удари. Перегрівання організму

Перегрівання організму — це стан, який виникає під впливом високої температури навколишнього середовища і факторів, що ускладнюють тепловіддачу.

Такі ситуації виникають унаслідок тривалого перебуванню у примішенні з високою температурою і одночасного виконання тяжкої роботи, під час тривалих переходів в умовах жаркого клімату в одязі, який обмежує тепловіддачу, а також унаслідок прямої дії сонячного проміння на голову або зловживання сонячними ваннами. Гіпертермія, спричинена останніми двома факторами, називається сонячним ударом. Тепловий удар починається гостро, в період максимальної дії тепла, проте розвиток цього стану можливий у період виходу із зони перегріваня, а також через 6—8 год після прямої дії сонячного проміння. Основними ланками патогенезу гіпертермії є розлади водно-електролітного обміну, серцево-судинної діяльності, які призво­дять до колапсу, а також гіперемії і набряку оболонок і тканин мозку з вираженою неврологічною симптоматикою.

Невідкладна допомога.

Якнайшвидше перемістити постраждалого із зони теплової дії у прохолодне приміщення, в тінь, зня­ти одяг, що ускладнює потовиділення, намагатись знизити тем­пературу тіла будь-яким фізичним методом: змочити обличчя холодною водою, накрити тіло холодним вологим рушником, обдувати вентилятором або обвіювати за допомогою підручних іінсобів, до місць розташування великих судинно-нервових пучків (на шию, пахвові ділянки) прикладати міхури з льодом та холодні компреси на голову. Одночасно налагоджують інга­ляцію кисню, бо його споживання під час гіпертермії різко зро­стає. У разі порушення дихання проводять допоміжне дихання або ШВЛ. Після зниження температури тіла (або ректальної тем­ператури до 39 °С), усунення судом, стабілізації серцевої діяль­ності й дихання потерпілого негайно госпіталізують у відділен­ня інтенсивної терапії на ношах, здійснюючи під час транспор­тування інгаляцію кисню та інфузію розчинів глюкози.

Обмороження і замерзання

Обмороження — місцеве ураження тканин, що виникає під впливом низьких температур.

Головною, а часто і єдиною причиною обмороження є трива­лий вплив низьких температур на тканини тіла. Однак у роз­витку обморожень велику роль відіграють також і обтяжливі фактори, які сприяють більшому прояву та посиленню дії холо­ду. Серед метеорологічних факторів, що спричинюють обморо­ження, велике значення має вологість. Описані численні випад­ки обморожень за температури повітря +5- +10 °С. У подібних випадках суттєве значення мало поєднання холоду з підвище­ною вологістю повітря. Вкрай висока вологість навіть за темпе­ратури повітря від +2 °С до +5 °С зумовлює муміфікацію стоп. Військові лікарі встановили, що перебування в окопах, напов­нених багнюкою і водою, сприяло частішому виникненню обмо­рожень, ніж в окопах із промерзлою землею чи вкритим снігом ґрунтом. Підвищення вологості повітря знижує його теплоізо­ляцію і сприяє підвищенню теплових втрат. Крім того, при підвищеній вологості знижуються теплоізоляційні властивості одягу та взуття. Щодо інших кліматичних факторів, які спричинюють обмо­роження, слід відзначити силу вітру. Люди краще переносять мо­розну погоду, якщо повітря сухе, малорухоме, ніж температуру, близьку до нуля, при підвищеній вологості та сильному вітрові. Певне значення у виникненні обморожень мають індивіду­альні адаптаційні властивості організму.

Класифікація обморожень. Сучасна класифікація обморо­жень умовно поділяє їх на періоди і глибину ушкодження. Прийнято розрізняти два періоди обморожень — дореактив-ний і реактивний.

Дореактивний період триває від декількох годин до 1 доби. В цьому періоді шкіра в зоні ураження може мати різний колір. Найчастіше вона бліда, іноді ціанотична, холодна на дотик, в залежності від тяжкості ураження може бути малочутливою або нечутливою. У ділянці обмороження, особливо в перші години можуть відчуватись пекучість і парестезія. Біль не завжди є ти­повою ознакою, при прогресуванні обмороження частіше вини­кає відчуття пекучості. Визначити глибину ураження у дореак-тичному періоді важко, а іноді й неможливо. Дореактивний період закінчується, як тільки нормалізується температура в зоні ураження.

З початком зігрівання починається реактивний період: спостерігаєтся потепління, почервоніння шкіри, нерідко виникає відчуття пекучості, поколювання, з'являється біль. Шкіра ура­женої ділянки набуває різних відтінків (від вираженої гіперемії до мармурового кольору), збільшується набряк тканин. Вираженість набряку і колір тканин не завжди характеризують гли­бину холодової травми. В перші години і навіть добу важко вста­новити ступінь ураження.

Обмороження І ступеня виникають при короткій експозиції холодової дії. Гіпотермія тканин незначна. Блідість шкіри при відігріванні змінюється гіперемією. Іноді можливі синюшність або навіть мармуровість шкіри. Після зігрівання тактильна та больова чутливість зберігається. Рухи в пальцях кисті та стопи активні. Нерідко на ушкоджених ділянках температура шкіри вища, ніж на неушкоджених.

Для обмороження // ступеня найхарактерніше утворення пухирів із прозорою рідиною. Якщо пухирі не з'явились протя­гом першої доби, то у дореактивному періоді шкіра пошкодже­них ділянок може бути блідою, а після відігрівання гіперемійо-ваною з ціанотичним відтінком. Пухирі можуть утворюватись і на 2—З добу. Дно пошкоджених прозорих пухирів — це сосоч­ково-епітеліальний шар, який найчастіше вкритий фібрином. Шкіра чутлива до больового та температурного впливів.

Мальпігієвий шар шкіри неушкоджений, що сприяє повно­му відновленню шкірного покриву за 1—2 тижні. Нігті відпада­ють, але потім знову відростають. Регенерація утрачених діля­нок шкіри відбувається повністю.

Обмороження І і П ступенів відносять до поверхневих.

Обмороження III ступеня спостерігаються при тривалій дії холоду. При цьому пухирі з'являються рано, вони мають кро­в'янисте заповнення.

Якщо пухирі не утворились, то в реактивному періоді шкіра пошкоджених сегментів найчастіше багрово-ціанотична, на до­тик холодна (на відміну від обморожень І та II ступенів).

Анатомічна зона омертвіння тканин у підшкірній основі. Самостійне відновлення шкірного покриву неможливе. Після відторгнення струпа розвиваються грануляції і, якщо не вико­нана пересадка шкіри, утворюються рубці зі сполучної ткани­ни. Регенерація нігтів не відбувається. Пошкоджені ділянки нечутливі до механічних та термічних подразників.

Перша допомога при обмороженні, як правило, надається в дореактивному періоді як само або взаємодопомога. Побутує думка, що першою основною допомогою є розтирання обморо­жених ділянок тіла снігом. У подальшому постраждалого пере­носять у тепле приміщення і тільки при розвитку запальних процесів (біль, сильний набряк, поява пухирів, підвищення тем­ператури тіла) звертаються по допомогу до медичного закладу. Розтирати снігом обморожені ділянки тіла не можна, тому що при цьому посилюється охолодження, а крижинки травмують шкіру, що може призвести до інфікування. Правильне надання першої допомоги повинне включати в себе такі заходи, які ви­конують у певній послідовності.