18. Оцінка стану конкуренції у галузі за м.Портером.

Досліджуючи цю проблему, М.Е. Портер на основі аналізу обширних статистичних матеріалів із галузей промисловості восьми розвинених країн виявив найважливіші причини успіхів і невдач в конкурентній боротьбі підприємств цих країн, поклавши їх в основу концепції конкурентної переваги країни.

Ця концепція ґрунтується на ідеї так званого «національного ромба», який розкриває чотири основні властивості (детермінанти) країни, які формують конкурентне середовище для підприємств, що діють на її території. «Національний ромб» характеризує систему детермінант конкурентної переваги, компоненти якої (як у будь-якій системі), перебуваючи у взаємодії, створюють ефект, емерджентності (цілісності) — нові властивості цілісної системи, не притаманні її елементам, якщо вони перебувають поза цією системою. Ці детермінанти посилюють або послаблюють потенційний рівень конкурентних переваг підприємств цієї країни.

Такими детермінантами є:

1. параметри чинників виробництва (ресурсів) та інфраструктури — матеріальних (речовинних) і нематеріальних умов, необхідних для формування конкурентної переваги у виробничому процесі підприємства і в країні його базування. Залежно від конкретних значень (параметрів) цих чинників підприємство може мати сприятливі або несприятливі для створення і підтримання своїх конкурентних переваг умови виробництва;

2. стратегія підприємства, його структура і суперництво на внутрішньому ринку. Кожне підприємство діє відповідно до власної конкурентної стратегії для завоювання кращих позицій і здобуття ефектів від своїх конкурентних переваг. Йдеться про конкурентну боротьбу на центральному ринку, де акції і контракції підприємств-суперників відбуваються відповідно до умов їх функціонування.

3. параметри попиту на внутрішньому ринку. Ними є: вимогливість покупців до якості товарів і послуг; цінова еластичність попиту; усвідомлення різними соціальними групами актуальності певної потреби; національні традиції і звичаї; фази життєвого циклу попиту та інші параметри, що характеризують попит, його величину і динаміку;

4) родинні і підтримуючі галузі, конкурентоспроможні на міжнародному ринку. Кожна галузь національної економіки має відповідні родинні і підтримуючі галузі — галузі, що забезпечують підприємства необхідними матеріалами, напівфабрикатами, комплектуючими виробами, іншими матеріальними ресурсами та інформаційними об'єктами. Ці галузі можуть діяти і як конкуренти, виводячи на ринок товари-субститути. Тому вони стимулюють науково- технічний прогрес у галузях і на підприємствах, які обслуговують;

До системи детермінант доцільно включити й такі чинники, як випадкові події, роль влади (уряду) й ступінь приватизації підприємств.

Випадкові події. Вони мають мало спільного з умовами розвитку економіки країни, на них часто не можуть впли­вати ні фірми, ні уряд. Сюди відносять: винахідництво; великі технологічні зрушення (прориви); різкі зміни цін на ресурси; значні зміни на світових фінансових ринках або в обмінних курсах; сплески світового або місцевого попиту; політичні рішення урядів; війни та інші форс-мажорні обставини. Такі події можуть змінити позиції підприємств-конкурентів, нівелювати перевагу одних і створити потенціал для інших.

Роль влади. Влада може не лише впливати на всі чотири детермінанти, а й бути об'єктом їх позитивного і негативного впливів. Параметри виробничих чинників залежать від грошово-кредитної, податкової, митної політики уряду, який визначає різні норми і стандарти, інструкції, інші нормативні акти, що позначаються на поведінці виробників і покупців. Уряд є покупцем товарів для армії, транспорту, зв'язку, охорони здоров'я та інших галузей. Іноді допомога уряду фірмам і галузям позбавляє їх необхідності вдосконалювати виробничі процеси, що є контрпродуктивною практикою щодо формування конкурентних переваг галузей національної економіки;

Ступінь приватизації підприємств. Цей чинник є актуальним для національних економік, у яких відбувається трансформація системи власності, формуються ринкові засади господарювання. У цих процесах приватизація є важливим чинником формування конкурентного середовища. Це характерно для країн Східної Європи та колишнього СРСР.

Конкурентні переваги не є вічними, їх здобувають і утримують тільки за постійного вдосконалення всіх сфер діяльності, що потребує немалих зусиль і коштів. На їх збереження і розвиток впливають:

а) джерела конкурентних переваг, які поділяють на ранги:

• переваги високого рангу (наявність у підприємства високої репутації, кваліфікованого персоналу, патентів, здійснення довготривалих НДПКР, розвинений маркетинг, сучасний менеджмент, довготривалі зв'язки з покуп­цями). Вони діють довго і сприяють досягненню більш ви­сокої прибутковості;

• переваги низького рангу (наявність дешевої робочої сили, доступність сировини). Ці джерела не надто стабільні, ними можуть скористатися і конкуренти. Налаштовані на конкурентний успіх підприємства постійно дбають про розширення і урізноманітнення джерел своїх конкурентних переваг;

б) очевидність джерел конкурентних переваг. За існування явних джерел переваг (дешева сировина, ефективна технологія, надійний постачальник) підвищується ймовірність того, що конкуренти спробують скористатися ними чи їм подібними і завдяки цьому позбавити фірму переваг;

в) інновації. Динаміка конкурентної боротьби спонукає підприємства до того, щоб термінами впровадження інновацій вони випереджали своїх конкурентів. Інноваційний процес сприяє створенню і реалізації підприємствами конкурентних переваг більш високого рангу, а також збільшенню кількості їх джерел;

г) відмова від конкурентної переваги. Такий підхід є дуже важливим у реалізації стратегії підприємства, оскільки створює бар'єри для імітаторів.