1. Уся лексика української мови зі стилістичного погляду поді­ляється на стилістично нейтральну і стилістично забарвлену.

Стилістично нейтральна лексика є основою будь-якого ви­словлювання. Стилістично нейтральних слів у мові переваж­на більшість. Це звичайні назви явищ природи {вода, сніг, вітер, грім, злива, блискавка), рослин і тварин (верба, явір, жито, пшениця, кінь, заєць, соловей), родинних стосунків (батько, мати, брат, сестра), органів людського тіла (голова, око, брова, нога), будівель та їхніх частин (будинок, дах, ди­мар), меблів (стіл, стілець, шафа), страв (борщ, каша).

Стилістично забарвлена лексика розподіляється певною мі­рою за функціональними стилями.

-Розмовно-побутова лексика

-Лексика публіцистичного

-Лексика художніх творів

-Офіційно-ділова лексика

2. Основні принципи

Фонетичний написання слова точно відображає його вимову

Морфологічний написання відбувається за принципом: та сама частина (корінь, префікс, суфікс, закінчення) в усіх словах пишеться однаково, незалежно від їх звучання

історичний (традиційний) написання слів історично узвичаєно; пояснити його неможливо- треба лише запам'ятати

диференціюючий при написанні знаходяться значення слів, щоб диференціювати (розрізнити) їх, незіважаючи на однакове звучання

3. Словотвір (також деривація) — розділ мовознавчої науки, що вивчає структуру слів і способи їх творення. (лексичні одиниці за структурою і способом творення їх).

4. Словотвір вивчає словотворення (деривацію), тобто утворення від наявних у мові нових слів з новим лексичним значенням:

1. афіксами (префіксом: гомін — відгомін: суфіксом: ліс — ліс-ов-ий)

2. словоскладанням (гол-о-дранець) й словозростами (Велик-день),

3. абревіатурою (сіль-рада, кол-госп, УНР — уенер).

Як окремий спосіб словотвору виділяють також субстантивацію (полонений-бранець) та адвербіалізацію (восени) і прономіналізацію як морфологічно-синтаксичні засоби словотвору з переходом слова до інших частини мови

5.

.6. Наголос в українській мові – це виділення одного зі складів слова поси­ленням голосу.

Склад, на який падає наголос, називається наголошеним, а решта – ненаголошеними. Наголошений склад відріз­няється від ненаголошених більшою тривалістю, силою.

Наголошеність – це властивість усього складу, а не тільки голосного звука, тому в наголошеному складі і го­лосні, і приголосні вимовляються чітко й виразно.

7. -

8. Чергування звуків — постійна і закономірна зміна їх у коренях і афіксах етимологічно споріднених слів та форм. Наприклад: стіл — столи, нести — носити, плести — заплітати, могти — помагати.

9. Українська мова славиться своєю милозвучністю, яка досягається уникненням скупчення кількох приголосних. В більшості випадків в словах зустрічається, в основному, два приголосних звуки підряд. Однак при утворенні похідних слів суфіксальним способом (тобто шляхом додавання суфіксів) на межі кореня і суфікса почали збігатися три і більше приголосних. Для зручності і милозвучності вимови деякі з приголосних в таких групах почали опускати (не вимовляти). Це явище частково закріпилося в графіці і отримало назву спрощення в групах приголосних.

Групи приголосних, де найчастіше відбувається спрощення:- ждн – жн (тиждень – тижневий);- здн – зн (проїздити – проїзний);- стн – сн (честь – чесний);- стл – сл (стелити – слати)- слн – сн (ремесло – ремісник)- стц – сц (містити) – місце) - лнц – нц (сонце – від «сълньце»);- рдц – рц (серденько – серце);- сткл – скл (скло від стъкло);- рнч – нч (горно – гончар; - скн – сн (тріск – тріснути);- зкн – зн (бризкати – бризнути).

10. Апостроф не ставиться:

Після б, п, в, м, ф, що позначають тверді губні звуки, якщо перед ними стоїть інша, крім р, літера на позначення кореневого приголосного звука: Святослав, святковий, тьмяний, морквяний, медвяний (але: черв'як, верб'я).

Після букви р, що позначає м'який приголосний на початку слова чи в середині складу: порятунок, рясний, гарячий, буряк.

11. Культура мови — рівень володіння нор­мами усної і писемної літературної мови, а також свідоме, цілеспрямоване, майс­терне використання мовно-виражальних засо­бів залежно від мети й обставин спілкування. Наука про культуру мови — окрема галузь мовознавства, яка, використовуючи дані історії літературної мо­ви, граматики, лексикології, стилістики, сло­вотвору, виробляє наукові критерії в оцінці мов­них явищ.

Важливими складовими частинами культури мови є ортологія, лінгвостилістика (функціональна та експресивна оцінка мовних засобів). Головне за­вдання культури мови — виховання навичок літературного спілку­вання, засвоєння і стабільне використання літературних норм у слововжитку, граматичному оформленні мо­ви, у вимові та наголошуванні, неприйняття спотвореної мови або суржику.

12. Літературна мова — спільна мова писемності одного, іноді декількох народів, мова офіційно-ділових документів, шкільної освіти, писемно-побутового спілкування, науки, публіцистики, художньої літератури, всіх проявів культури, що відбуваються в словесній формі, частіше писемній, але іноді усній. Розрізняються письмово-книжна й усно-розмовна форми літературної мови, виникнення, співвідношення й взаємодія яких підкоряються певним історичним закономірностя

13. -

14. Розділи і галузі лінгвістики. Теоретична лінгвістика Фонетика — вивчає звуковий склад мови. Фонологія — вивчає структуру звукового складу мови (мовленнєві одиниці та засоби) і їхнє функціонування в мовній системі. Граматика — вивчає будову мови. Морфологія — вивчає явища, що характеризують граматичну природу слова як граматичної одиниці мови .Синтаксис — вивчає словосполучення та речення, їх будову, типи й об'єднання в надфразні одиниці. Лексикологія — вивчає лексику (словниковий склад мови) Фразеологія — вивчає лексично неподільні поєднання слів. Лексикографія — наука про укладання словників Ономастика — наука про власні назви. Етимологія — вивчає походження і історію слів мови. Семантика — вивчає значення слів і їх складових частин, словосполук і фразеологізмів. Лексична семантика — наука про значення слів. Статистична семантика Структурна семантика Прототипічна семантика Прагматика — розділ семіотики, що висвітлює стосунки між учасниками комунікації, адресантом та адресатом, мовцем і слухачем. Прикладна лінгвістика — вивчає застосування мовознавчої теорії на практиці.

15. –

16. Під час змінювання і творення слів можуть відбуватися чергування голосних фонем. Найпоширенішим в українській мові є чергування о, є з і. Воно відбувається:         а) у закритому складі: школа - шкіл, гора — гірський, чоло — чільний, радості — радість, слово — слів, ночі — ніч, батькова — батьків, воля — вільний; б)  у відкритому складі, якщо в наступному складі є суфікси -ок, -ець: гора — згірок, чоло — причілок, моста —місток, возити — візок, дзвонити — дзвінок; в)  перед подвоєнням приголосних: ночі — ніччю, солі —сіллю, дорога — роздоріжжя, ворота — підворіття;     г) у коренях дієслів перед наступним складом із суфіксом -а- або -ува-: берегти — зберігати, брехати — набріхува­ти, викоренити — викорінювати, гребти — згрібати, застебнути — застібати

17. Після к у власних назвах типу Лук'ян та похідних від нього: Лук'яненко, Лук'янчук тощо.

18. ПРЕ-, ПРИ-, ПРІ-. Слід розрізняти префікси пре- і при-: префікс пре- вживаємо переважно в якісних прикметниках і числівниках для вираження найвищого ступеня ознаки: прега́рний, презавзя́тий, прекра́сний, прему́дрий, прекра́сно, препога́но; префікс при- вживаємо здебільшого в дієсловах, що означають наближення, приєднання, частковість дії, результат дії тощо, а також у похідних словах: прибі́гти, прибудува́ти, прикрути́ти, прибо́ркати, пришви́дшити; прибуття́, приту́лок, при́браний, прива́бливо. Пор. прикметники на означення неповноти ознаки з префіксом при-: приста́ркуватий і под. Крім того, префікс пре- виступає у словах прези́рливий, прези́рство й у словах старослов’янського походження: преосвяще́нний, преподо́бний, престо́л; префікс при- вживаємо в іменниках та прикметниках, утворених внаслідок поєднання іменників із прийменниками: при́гірок, при́ярок; прибере́жний, прикордо́нний.

19. -

20. Культура мови — рівень володіння нор­мами усної і писемної літературної мови, а також свідоме, цілеспрямоване, майс­терне використання мовно-виражальних засо­бів залежно від мети й обставин спілкування. Наука про культуру мови — окрема галузь мовознавства, яка, використовуючи дані історії літературної мо­ви, граматики, лексикології, стилістики, сло­вотвору, виробляє наукові критерії в оцінці мов­них явищ.

Якщо норма існує на рівні “правильно-неправильно”, то культура мови - на рівні “краще, точніше, доречніше”. Опанування норм сприяє підвищенню культури мови, а висока культура мови є свідченням культури думки, загальної культури людини.

21. -

22. Префікс С- завжди пиши перед К, П, Т, Ф, Х. Перед іншими пиши - префікс “З-”.

23. Ненаголошені голосні [е] та [и] звучать майже однаково, але на письмі їх слід розрізняти: 1. У кількох дієслівних коренях [е] (ер) перед суфіксами -а-, -ува- чергується з [и] (ир), а саме: беру — збирати, визбирувати; вмерти — вмирати, дерти — здирати, перу — обпирати, простерти — простирати, сперти — спирати, терти — стирати, жерти — пожирати. Подібне чергування [е] з [и] відбувається також у словах стелити — застилати (але: застеляти), клену (кляну) – проклинати. 2. У решті випадків сплутування [е] та [и] буває лише у вимові. На письмі така взаємозаміна їх не допускається. Написання ненаголошених [еи] та [ие] в основах слів перевіряється переважно за допомогою наголосу: селúтися, бо посéлення; дешéвий, бо дéшево; дáлеч, бо далéкий; вишнéвий, бо вúшня; непримирéнний, бо мúр; хибувáти, бо хúба. 

24. 1. Слова з одного рядка в другий слід переносити складами (кни-га, паль-ці, по-ло-ва, са-дів-ник, Хар-ків). 2. Сполучення літер ЙО, ЬО при перенесенні нероз­ри­ва­ють­ся (йо-го, ма-йор, ко-льо-ро-вий, сьо-го-дні, цьо-му). 3. З двох однакових приголосних між голос­ними один залишається в попе­редньому рядку, а дру­гий перено­сить­ся в наступний (баштан-ник, ран-ні); якщо друга частина складного слова починається двома однаковими при­го­ло­с­ни­ми, то вони не розриваються (ново-введений). 4. Односкладові префікси перед наступним при­го­ло­с­ним кореня при переносі не роз­ри­ва­ють­ся (без-країй, від-даль, най-кращий). 5. Не можна відривати першу букву від кореня  6. Одна літера не залишається на поперед­ньому рядку й не переноситься в наступний рядок (Ма-рія, опи-са-ти, ака-де-мія).

25. В українській мові є суфікси, які утворюють від даної основи різні слова з іншим значенням, а є й такі, які, поєднуючись з основою, не змінюють основного значення слова, а надають йому додаткових відтінків, певного стилістичного забарвлення.

В українській мові є багато слів, які вживаються з суфіксами пестливості або здрібнілості. Такі форми слів найчастіше трапляються в текстах, написаних художнім або розмовним стилем. У текстах цих же стилів вживаються слова з суфіксами збільшення, згрубілості.

26. Пароніми — слова, досить близькі за звуковим складом і звучанням, але різні за значенням. Наприклад: білити і біліти; сильний і силовий. Часто вони мають один корінь, а різняться лише суфіксом,префіксом чи закінченням. Незначна відмінність у вимові призводить до помилок, тому варто приділяти увагу вживанню малознайомих слів, додатково перевіряючи їхнє тлумачення.

27. Доручення — це письмове повідомлення, за яким організація чи окрема особа надає право іншій особі від її імені здійснювати певні юридичні чинності або отримувати матеріальні цінності.

Особисті доручення і офіційні дорученя.

28. –

29. Буква Е пишеться: 1. Якщо при змінюванні неясний звук випадає: палець — пальця, шевця — швець. 2. Якщо при змінюванні неясний звук чергується з І: осені (осінь), каменя (камінь). Винятки: сидіти, звисати, злипа­тися. 3. В сполученнях -ере-, -еле-: перейти, пелена.

Буква И пишеться: 1. В кількох дієслівних коренях, де випадає не­на­го­ло­ше­ний И: загинати, відтинати, на­пи­на­ти, починати, розминати, засинати, вмикати, про­ри­ва­ти. 2. На межі кореня і суфікса, де може бути -ери-, ?ели?: перший, великий. 3. У відкритих складах на ри-, ли-: бриніти, гриміти.

30. Слова складаються із найменших значущих компонентів: коренів, префіксів, суфіксів, закінчень. Ці частини слова називаються морфемами. Корінь — це головна значуща частина слова, яка виражає загальне лексичне значення споріднених слів. Слова з однаковим коренем називаютьсяспільнокореневими (холодний, холод, холодище, холодити). Префікс — значуща частина слова, що стоїть перед коренем або іншим префіксом і слугує засобом творення нових слів (не-веселий, по-від-кидати). Суфікс — значуща частина слова, що стоїть після кореня або іншого суфікса і слугує засобом творення нових слів (щир-ість, розум-н-еньк-ий). Закінчення — це морфема, яка стоїть після суфікса або після кореня у змінюваних словах і слугує для вираження граматичного значення слова (книг-а, книз-і).Основа — це частина слова без закінчення (річков-ий).

31.  Публічний виступ - це усне монологічне висловлення з метою досягнення впливу на аудиторію. У сфері ділового спілкування найбільш часто використовуються такі жанри, як доповідь, інформаційна, привітальна і торгова промова.

До основних ви́дів публі́чних ви́ступів належать судове, академічне, політичне, церковне та суспільно-побутове красномовство.

32. Корінь — це частина слова, яка є визначальною у форму­ванні його лексичного значення й повторюється в спорідне­них словах. Наприклад, у групі слів вода, водичка, водний, во­дяний, водяник, водянка, водянистий, водень, водневий, підвод­ний, безводдя, у яких повторюється частина -вод-, стрижневим значенням є «вода», і саме це значення визначає основну се­мантику кожного з поданих слів.

Префікс стоїть перед коренем, наприклад: переклад, зак­лад, виклад, приклад, вклад. В українській мові особливо багаті на префікси дієслова: принести, занести, віднести, піднести, знести, рознести, понести, донести, перенести, нанести, наднести, обнести. Префікси не впливають на належність слова до тієї чи іншої частини мови, вони, як правило, лише модифікують, уточнюють значення, виражене його коренем.

Суфікс стоїть після кореня перед закінченням: роса — росиця, росина, росинка, росичка, росиночка, ріска, росянка, росистий, росяний, росити, зрошувати. Суфікси в одних  г    випадках, як і префікси, модифікують, уточнюють значення слова, виражене його коренем (синій, синенький, синюватий); в інших — на відміну від префіксів, творять слова з цілком новим лексичним і граматичним значенням (синява, синька, синіти).     

Інтерфікс пов'язує морфеми в слові. Це сполучні голосні і , о, є в складних словах на зразок суходіл, землетрус; вставні звуки й звукосполучення у відносних прикметниках на зра­зок буквений, ставиш/енський (від Ставище), будищанський  (від Будища), деснянський, латинський.

Закінчення — це змінна звукова частина змінюваного слова. Наприклад, у формах слова дуб, дуба, дубові, дубом, дуби, дубів змінюються звукові частини -а, -ові, -ом, -и, -ів. . Це закінчення. Відсутність звукового закінчення у формі '- дуб прийнято називати нульовим закінченням.

33. За допомогою префікса слову надають стилістичної виразності.

34. Автобіографія – це документ, в якому особа повідомляє основні факти своєї біографії. Цей документ характеризується незначним рівнем стандартизації. Основні вимоги під час його написання – вичерпність потрібних відомостей і лаконізм викладу.