Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
1, 9 - 20.docx
Скачиваний:
1
Добавлен:
13.09.2019
Размер:
68.07 Кб
Скачать

Виникнення козацтва

Велику роль у визвольній боротьбі українського народу відіграло козацтво, що сформувалося в Південній Україні, яка в XV ст. являла собою окраїну великого князівства Литовського.

У перший час свого існування, десь до середини XVI ст., козацтво не становило окремої організованої суспільної групи населення. Серед нього були вихідці з різних класів і прошарків населення. Основну масу становили селяни місцеві і селяни — втікачі із Західної і Північної України, але «козакували» й міщани і навіть дрібні бояри. «Козакували» групами — «ватагами» на чолі з отаманами. Ці ватаги не були постійними, після повернення з степів додому, в населені місця, вони розпадалися.

У походах проти татар і турків разом з козаками часто брали участь і великі феодали, зокрема старости окраїнних староств, повітів. Та вони не були ні організаторами, ні фундаторами козацтва, як про це твердили деякі історики.

Козацтво було явищем, притаманним не тільки Україні. Приблизно в один час з українським козацтвом сформувалося (також передусім із селян, що втікали від кріпосного гніту) російське козацтво на Дону.

Українські і російські козаки відіграли велику роль у захисті від турецько-татарської агресії не тільки півдня нашої країни, а й усієї Європи. Велика також заслуга козаків у освоєнні південних районів і розвиткові їхніх продуктивних сил. Нарешті, козацтво тривалий час стояло в центрі визвольної боротьби українського народу, було осередком притягання всіх незадоволених соціальним і національно-релігійним гнітом.

17

Виникнення Запорозької Січі було зумовлене колонізацією Середнього Придніпров’я феодалами Великого князівства Литовського, Руського і Жемайтійського, посиленням феодально-кріпосницького та національного гніту і пробудженням самосвідомості українського народу. За перші десятиріччя 16 ст. панству вдалося підкорити своїй владі значну територію Середнього Придніпров’я й обернути більшу частину українського населення на феодально залежне або напівзалежне. Однак частина козаків, щоб позбутися феодального гноблення, відступила на Південний Схід, у низов’я Дніпра.

Перші козаки з’явилися на порогах Дніпра, ймовірно, наприкінці 15 ст. У 1492 році запорозькі козаки атакували турецьку військово-морську галеру під Тягинею і визволили українців, захоплених у полон і проданих у рабство. Як писав професор Михайло Грушевський, це була перша в історії офіційна згадка про дії козаків на морі й офіційна згадка про запорожців узагалі. 1 серпня 1492 року відбувся похід запорозьких козаків у Дніпровський лиман під проводом князя Богдана Глинського. За морською традицією, заведеною на всіх флотах держав світового співтовариства, якщо немає конкретної дати підписання конкретного документа про створення національних військово-морських сил, то «днем флоту» вважається дата його першої перемоги.

Вже 1527 р. кримський хан Сапіг-Гірей скаржився литовському урядові на черкаських і канівських козаків, які поблизу татарських кочовищ ставили «уходи» (займалися промислами), а рибу, хутра й мед вивозили звідси на продаж у «волості» (державну територію Литви). Багаті угіддя за порогами принаджували литовських та українських феодалів. Пани з загонами озброєної челяді не раз вдиралися в козацькі володіння.

Таким чином, біля порогів, як і раніше на Середньому Придніпров’ї, зіткнулися дві колонізаційні хвилі: панська — в особі магнатів, переважно старост південно-східного прикордоння Великого князівства Литовського, та народна, яку представляли запорозькі козаки. Не меншою була для запорожців загроза й з Півдня, від кримських татар, які безперервно спустошували «уходи» та захоплювали в полон козаків. Постійні напади ворогів змусили козаків будувати укріплення для оборони. Спочатку вони заснували окремі городки або січі в різних місцях, у тому числі, напевне, й на о. Великій Хортиці. Пізніше, в зв’язку з посиленням наступу панів і кримських татар на Запоріжжя, козаки для згуртування своїх сил об’єдналися в одну Січ.

Першу письмову згадку про Січ залишив польський хроніст Марцін Бельський. За його розповіддю, козаки за Дніпровими порогами влітку займалися промислами (рибальством, мисливством, бджільництвом), а взимку розходилися по найближчих містах (Київ, Черкаси та ін.), залишаючи в безпечному місці на острові в Коші кількасот озброєних вогнепальною зброєю і гарматами козаків. Оповідання Бельського про запорожців дає змогу зробити висновок, що об’єднання окремих січей у З. С. відбулося, ймовірно, десь у 1530-х рр. М.Бельський подає відомості і про розміщення козацького Коша на о. Томаківка (поблизу суч. м. Марганця Дніпропетровської області), затопленого нині водами Каховського водосховища. Острів Томаківку (названий пізніше Буцьким, а також Дніпровським і Городищем), який панував над навколишньою місцевістю і був чудовим природним укріпленням, можна вважати місцем, де було засновано Запорозьку Січ як організацію всього козацтва за порогами.

18

Українська національна революція, політичним наслідком якої стало утворення Української козацької держави, засвідчила зрілість національно – державницької політичної еліти українського суспільства, прагнення більшості народних мас до політичної реалізації своєї самобутності.

У лютому 1648 р. Богдан Хмельницький, обраний запорожцями гетьманом, організував нове козацьке повстання. Ця подія ознаменувала початок Української національної революції. У ході цієї історичної події відбулися докорінні зміни у житті українського суспільства – у державному устрої, у соціально-економічних відносинах, у духовній сфері.

Причини національної революції: здійснення польською шляхтою щодо України політики соціального, національного та релігійного гноблення, курс польського уряду на ліквідацію козацтва як стану; стрімкий розвиток національної самосвідомості українців (усвідомлення ними своєї етнічної ідентичності, спільних інтересів, розвиток ідей Батьківщини, її єдності та незалежності); формування на основі козацтва нової української політичної еліти, яка визначила національні інтереси і сформувала цілі українського руху, розробила його політичну програму, відіграла провідну роль у процесі державотворення.

У визвольній боротьбі взяли участь представники всіх верств українського суспільства, та головною її рушійною силою були козаки, селяни і міщани.

Українська національна революція середини XVII ст. знаменувала подальший крок у напрямі державотворення.

Періодизація української національної революції:

I період (лютий 1648 р. - серпень 1657 р.) Національно-визвольна війна під керівництвом Б. Хмельницького.

II період (серпень 1657 р.- червень 1663 р.) Період руїни, громадянської війни.

III період (червень 1663 р. - 1676 р.) Спроба об'єднати Лівобережну і Правобережну Україну.

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]