Оригінальна література

Оригінальна, тобто власна, незапозичена літературна творчість наших предків за часів Київської Русі була започаткована літописами.

Першим літописом, що дійшов до нас, є «Повість минулих літ».

Його створено на початку 12 ст. При складаннi «Повісті минулих лiт» використано найдавніші літописи.

«Повiсть...» збереглася в багатьох списках.

Найстаріші з них – Лаврентiївський (1377 р.) та Iпатiївський (перша половина 15 ст.).

У «Повiстi…» викладено події від 860 р. до 1111 р.

Один із пізніших списків цього літописного зведення зберіг ім’я автора-упорядника – ченця Києво-Печерського монастиря Нестора.

До продовжень «Повiстi...» належить Київський лiтопис, який охопив час вiд 1111 р. до 1200 р.

Він розповідає про подiї в різних землях Київської Русi, але в центрі оповідей – Київ i Київська земля.

Основний зміст літопису – княжа боротьба за київський стіл, боротьба русичів проти половців.

Найвидатнішою пам’яткою літописання Галицько-Волинської держави є Галицько-Волинський літопис.

Лiтопис складається із двох частин. У першiй ідеться про подiї в Галицькiй землi з 1205 р. до кiнця 50-х рр. 13 ст.

Вона є, власне, життєписом князя Данила Романовича.

Друга частина Галицько-Волинського лiтопису пов’язана із Волинською землею та волинськими князями.

З-поміж інших жанрів оригінальної літератури варто згадати про церковні проповіді.

Урочистi проповiдi складалися для освiчених людей – князiв, бояр, духовенства.

Чудовим зразком урочистої проповiдi є «Слово про закон i благодать» митрополита Iларiона.

У записах Лаврентiївського списку пiд 1096 р. вмiщено пам’ятку, вiдому пiд назвою «Повчання» Володимира Мономаха.

«Повчання» звернене до дiтей Мономаха.

За переконанням Мономаха, князь подає своїм дiтям приклад взiрцевого правителя, навчає гiднiй цього високого звання поведiнцi та способу життя.

Найвизначнішою пам’яткою руської літератури є «Слово о полку Iгоревiм».

Тривалий час ця перлина давньоукраїнського письменства була невідомою: її випадково знайшли на початку 90-х рр. 18 ст. в одному з рукописів 16 ст.

Музична творчість

Чи не найпопулярнішим мистецтвом за часів Київської Русі та Галицько-Волинської держави була музика.

Про музичні інструменти тих часів дослідники знають чимало.

Це були: струнні щипкові інструменти – гуслі, лютня; смичкові – гудок і смик; духові – роги (їх виготовляли з рогів вола, барана, козла, тура), труби, свистки, зурни, сопілки, дудки, флейти, органи; ударні – бубни, тарілки або кімвали, різноманітні дзвіночки і брязкальця.

Найулюбленіший інструмент русичів – гуслі, під супровід яких талановиті творці билин оспівували подвиги відважних князів і дружинників.

Особливу любов русичів зажили співці билин і переказів, які в речитативно-декламаційній формі у супроводі музичних інструментів співали героїчно-епічних пісень.

Найяскравіший представник таких виконавців – Боян, якого згадує автор «Слова о полку Ігоревім».

Дослідники припускають, що він жив в 11 ст. при дворі Святослава Ярославича. У Галицько-Волинському літописі під 1241 р. згадується галицький «славутний співець» Митуса.

Не були байдужими русичі й до вистав скоморохів.