1

Типи історичних джерел

Вивчення історії України, як і інших країн, ґрунтується на історичних джерелах, дослідженням яких займається спеціальна наукова дисципліна —джерелознавство. Під історичними джерелами розуміються всі пам'ятки минулого, які свідчать про історію людського суспільства. Історичні джерела слід відрізняти від історичного дослідження, написаного на основі аналізу джерел. У науці розрізняють п'ять основних типів історичних джерел:

речові — пам'ятки матеріальної культури — археологічні знахідки (знаряддя виробництва, предмети побуту, монети тощо), архітектурні пам'ятники;

етнографічні — пам'ятки, в яких знаходимо дані про характер і особливості побуту, культури, звичаїв того чи іншого народу;

лінгвістичні джерела, тобто дані з історії розвитку мови;

усні джерела — народні пісні, історичні думи, перекази, легенди, народні прислів'я, приказки

писемні джерела, які є основою історичних знань.

Писемні джерела, в свою чергу, можна поділити на дві основні групи:

актові матеріали — джерела, що є наслідком діяльності різних установ, організацій і офіційних осіб: грамоти, договори, протоколи, циркуляри, накази, статистичні дані, стенограми і т.п.;

оповідні пам'ятки—літописи, спогади, щоденники, листи, записки, публіцистичні, економічні, літературні та інші твори.

9

Роздрібненість

З самого свого початку Київська Русь не була унітарною державою. Перший розділ був проведений між синами Святослава Ігоревича в 972 році, другий - між синами Володимира Святославича в 1015 і 1023 роках, причому нащадки Ізяслава Полоцького, ставши ізгоями для Києва, виділилися в особливу династію вже на початку XI століття, в результаті чого Полоцьке князівство раніше інших відокремився від Київської Русі. Проте початком поділу на власне князівства прийнято вважати поділ Русі Ярославом Мудрим в 1054 році. Наступним важливим етапом було рішення Любецького з'їзду князів «кожен так тримає отчину свою» у 1097 році, але Володимир Мономах і його старший син і спадкоємець Мстислав Великий шляхом захоплень і династичних шлюбів змогли знову поставити всі князівства під контроль Києва.

Смерть Мстислава в 1132 році року прийнято вважати початком періоду феодальної роздробленості, однак Київ залишався не тільки формальним центром, але і найпотужнішим князівством ще кілька десятиліть. Київський князь продовжував розпоряджатися Туровським, Переяславським та Володимиро-Волинським князівствами і мати в кожному регіоні Русі як противників, так і прихильників до середини століття. Відокремилися від Києва Чернігово-Сіверське, Смоленське, Ростово-Суздальське, Муромо-Рязанське, Перемишльське і Теребовльского князівства та Новгородська земля. Літописці стали застосовувати для князівств назву «землі», яким раніше позначалася тільки Русь в цілому («Руська земля») або інші країни («Грецька земля»). Землі виступали самостійними суб'єктами міжнародних відносин і керувалися власними династіями Рюриковичів, за деякими виключеннями: Київське князівство та Новгородська земля не мали власної династії і були об'єктами боротьби між князями з інших земель, а за Галицько-Волинське князівство після загибелі Романа Мстиславича на протязі близько 40 років йшла війна між усіма південноросійськими князями, що закінчилася перемогою Данила Романовича Волинського. При цьому зберігалися єдність княжого роду і церковна єдність, а також подання про Київ як формально найголовнішого руського престолу і Київської землі як загальної власності всіх князів.

Діяльність Володимира Мономаха боронила державу від роздроблення, але лише до смерті великого князя, що сталася на 73 році життя - 19 травня 1125 р. Трагічно й урочисто літописець записав: «Преставився благовірний, христолюбивий князь, що просвітив Руську Землю, наче сонце. Промені пускаючи, слава його розійшлася по всіх землях. Був він братолюбець, нищелюбець і добрий дбайливець за Руську Землю». Поховали Володимира Всеволодовича у Софійському соборі поряд з домовинами батька і діда.

Останнім князем єдиної Київської держави став син Мономаха Мстислав Володимирович (1125-1132 pp.). Протягом нетривалого правління йому вдалося утримати в покорі місцевих князів. Підкорився навіть Полоцьк. Дружини Мстислава воювали в Литві, на Чуді. Половці не сміли тривожити південь. Авторитет князя і повага до нього припинили сварки і феодальні війни.Високим визнанням користувалася Русь і в міждержавних стосунках. Мстислав Володимирович був близьким родичем шведського, норвезького, польського, чеського королів, візантійського імператора. Після його смерті в історії України розпочався новий період - політична роздробленість Руської Землі на окремі держави-князівства.

10