- •Типи історичних джерел
- •Роздрібненість
- •Південно-Західна Русь
- •Галицько-Волинськоа держава. Виникнення та піднесення Галицько-Волинської держави
- •Політичний і суспільний устрій руських держав
- •Соціально-економічний розвиток
- •Релігійне життя Русі
- •Писемність
- •Книжкові пам’ятки
- •Перекладні літературні пам’ятки
- •Оригінальна література
- •Музична творчість
- •Внесок Київської Русі у розвиток культури
- •Входження українських земель до Литовського князівства
- •Укр. Землі в складі Речі Посполитої
- •Виникнення козацтва
- •Проведення Переяславсько – Московського договору 1654 рік
- •Громадянська війна 1657-1676 рр.
- •Визвольна боротьба українського народу в другій половині хvіі ст.
Релігійне життя Русі
Древні слов'янські вірування були язичницькими і ґрунтувалися на обожнюванні сил природи. Все життя слов'ян пронизувала віра у втручання надприродних сил, залежність людей від богів і духів.
Найбільше вражали слов'ян явища природи, пов'язані з виявом сили та міці: блискавка, грім, сильний вітер, палахкотіння вогню. Не випадково верховним божеством був Перун — бог блискавки і грому, який, як і всі інші боги, втілював у собі добрий і злий початок: він міг уразити людину, її житло блискавкою, але водночас він, згідно з міфом, переслідує Змія, який переховується в будь-якому предметі, наздоганяє і вбиває його. Після перемоги над Змієм іде дощ і очищає землю від нечистої сили. Не менш сильними і грізними були Сварог — бог вогню; Стрибог — бог вітрів, який втілює стріли і війну; Даждьбог — бог успіху, який ототожнювався з сонцем; Хорс — бог сонця (іноді місяця); Велес (Волоса) — бога багатства, худоби і торгівлі; Мокош (Мокошу) — богиню дощу і води, яка в той же час протегувала ткацтву
Помітною рисою є і слабко виражений антропоморфізм богів: вони мало схожі на людину, нагадують переважно фантастичних істот.
Ідоли богів встановлювалися не в храмах, а в гаях, на берегах річок і т. д., такі місця називалися капищами.
Релігія східних слов'ян, як і інші складники культури, які формувалися на етапі родоплемінних відносин, з виникненням і розвитком державності неминуче повинні були зазнати серйозних змін. Якісно нові культурні процеси в Русі відбулися вже після прийняття християнства.
Причини запровадження християнства
Прагнення Володимира зміцнити державу і її територіальну єдність. Спроба досягти цієї мети за допомогою створення єдиного пантеону язичницьких богів на чолі з Перуном не призвела до подолання племенного сепаратизму та посилення княжої влади. Надії Володимира в даному випадку покладались, очевидно, на те, що бог блискавок вважався головним в дружинному середовищі. Але тільки єдинобожжя могло згуртувати державу і освятити авторитет одноосібної княжої влади.
Наслдіки запровадження християнства
Запровадження християнства мало позитивні наслідки для розвитку Київської Русі (і не тільки в культурному та духовному плані). Воно зміцнило авторитет і владу князя, сприяло розбудові держави. Тіснішими ставали стосунки Володимира, що тепер належав до християнської «сім'ї правителів», з іншими монархами. Прийняття християнства мало позитивні наслідки й для внутрішнього життя країни.
Значний поштовх також дала нова ідеологія піднесенню давньоруської культури. Лише з часу “хрещення Русі” у ній поширилися писемність і книжність. В Києві, а далі повсюдно на Русі почали влаштовувати школи й книгописні майстерні, і незабаром східнослов’янська країна стала однією з найкультурніших у середньовічній Європі
13
Писемність
Дослідники мови твердять, що вже в другій половині 9 – на початку 10 ст. в наших предків існувало письмо.
Той давній алфавіт було створено на основі грецького – та це й не дивно з огляду на давні зв’язки східних слов’ян із греками.
Доказом існування власної оригінальної абетки в давніх українців є знахідка напису на стінах Софійського собору.
Iз прийняттям християнства на наших землях поширилася старослов’янська, або староболгарська книжна мова – мова православної церкви.
Вчені кажуть, що у Київськiй Русi iснувало два варiанти писемної літературної мови: церковнослов’янська, якою писалися найважливіші богослужбові книжки, та церковнослов’янська зі значними вкрапленнями живої мови (для пізнішого часу її називають книжною староукраїнською) – нею писали різні документи та літературні твори світського спрямування.
Та так було не лише в руських землях, а й скрізь у Європі, де літературною (книжною) мовою для багатьох народів була латина.