Ігор юхновський, фізик-теоретик, голова Комітету з питань науки і освіти Верховної Ради України (1999—2002 рр.):

1. Хочу підкреслити два головні моменти. Перший: через недостатнє фінансування державою вищих навчальних закладів і академій наук ми втратили, порівняно з радянськими часами, темп розвитку освіти (особливо це стосується точних наук — фізики, біології).

Другий: в освіту було впроваджено ідеологію створення української нації, але не повністю, вона і досі недостатньо виражена.

2. Ми здобули свободу в освіті (особливо в її гуманітарній сфері). Це була докорінна зміна змісту. Освіта стала виразником звичаїв вільних людей, вільних спеціалістів, які могли формулювати її основи, виходячи із загальних принципів демократії і гуманізму, виходячи з необхідності надання освіті національного характеру.

3. Це складне питання. Я не можу чітко на нього відповісти. Ми зробили те, що могли зробити. Ми маємо таких керівників, яких самі вибрали. Ми могли зробити все для того, щоб збудувати сильну національну консолідовану державу. Але не зробили цього. Нам не вистачає сильного національного духу ні в освіті, ні в мистецтві, ні в політиці. Натомість у державі поширюється нігілізм. Чому? Тому що ми дали можливість старим комуністичним ідеям паразитувати на молодій українській демократії. Тому що керівництво держави припускалося тих чи інших помилок. Тому що в результаті неконтрольованої, проведеної неналежним чином приватизації відбулася майнова диференціація суспільства. І носії освіти — науковці, вчителі — не змогли стати самостійними і самозабезпеченими. І все це позначилося на якості

освіти.

Василь кремень, академік нан України і напн України, президент напн України, міністр освіти і науки незалежної України (2000—2005 рр.):

1. Відстала від потреб життя навчально-матеріальна база освіти. У середній школі, як правило, відсутні сучасні навчальні кабінети фізики, хімії, біології, з інших предметів. У професійно-технічних закладах підготовка ведеться часто на застарілій техніці, в результаті випускники не готові опановувати сучасні технології. Це ж стосується і багатьох вищих навчальних закладів.

Істотно скоротилася мережа дошкільних навчальних закладів, що не задовольняє потреб суспільства.

Невиправдано зменшилася кількість учнів у закладах профтехосвіти, де готують фахівців для безпосередньої роботи у сфері матеріального виробництва. Це ж стосується й університетської освіти… Втрачено зв’язок професійної освіти з виробництвом.

Відбулося подальше зниження престижності педагогічної праці, авторитету педагога, чому сприяв, зокрема, низький рівень заробітної плати педагога, особливо молодого, погіршення його соціального захисту, втрата перспективи отримання житла тощо.

2. На основі мережі навчальних закладів УРСР створено цілісну національну систему освіти України. Розроблено законодавчу і нормативну базу функціонування освіти. Впроваджено новий зміст навчання, особливо у соціогуманітарних дисциплінах.

В освітній галузі з’явилися не властиві їй раніше функції: створення державних стандартів, програм, навчальних планів, підготовка і друк підручників з усіх предметів тощо.

Десятирічну загальноосвітню школу, за програмою якої навчалася значна частина дітей, замінено одинадцятирічною. Відбувся перехід на позитивну 12-бальну систему оцінювання знань учнів (оцінюється те, що знає учень, а не те, чого він не знає). Започатковано елементи профільного навчання, з’явилися навчальні заклади нового типу: гімназії, ліцеї тощо. У 2003 році ухвалена і реалізується програма «Шкільний автобус». Здійснено перший етап комп’ю­теризації середньої школи, підготовлено і видруковано кілька поколінь альтернативних підручників.

Запроваджено зовнішнє незалежне оцінювання.

Вища освіта стала доступнішою. В кілька разів зросла загальна чисельність студентів у ВНЗ.

Система освіти України, насамперед вища, стала більш інтегрованою в європейський і світовий освітній простір.

3. Не вдалося цілісно модернізувати освіту для підготовки людини і фахівця до життя та діяльності в ХХІ столітті, яке висуває нові вимоги, обумовлені глобалізацією, інноваційним типом прогресу, переходом до науково-інформаційних технологій, утвердженням суспільства знань. Навчання залишається занадто академічним, часто схоластичним.

Освіта ще не стала максимально наближеною до сутності та здібностей кожної дитини, особистість дитини не є достатньо пошанованою у школі, сім’ї та суспільстві.

Перебування дитини в дошкільному навчальному закладі недостатньо використовується для її всебічного розвитку, часто це «камера схову» дитини на час роботи батьків.

Відмова від 12-річки в 2010 році стала кроком назад: Україна залишилася серед країн з найменшим строком навчання в загальноосвітній школі, що серйозно утруднює підготовку людини до життя в сучасному світі.

Не вдалося широкомасштабно застосувати профільне навчання у старшій школі.

Не реформувалася цілеспрямовано мережа навчальних закладів — від дитячих садків і шкіл до університетів. У результаті маємо розпорошену, неефективну і непомірно витратну освітню мережу. Не створено потужної підсистеми професійної освіти на базі закладів ПТО і технікумів, які невиправдано було віднесено до вищої освіти. Забагато дрібних університетів, що, по суті, дискредитують освіту України.

Підготовка вчителя не відповідає сучасним вимогам.

Відсутній зв’язок між оплатою праці та результатами роботи педагога. Вчитель залишається урокодавцем, бо отримує зарплату практично лише за уроки, а не за всі види навчально-виховної роботи з учнем.