Олексій боярський (церн):

1. Найголовнiше — ми значною мiрою втратили зв’язок науки з реальним життям суспiльства (економiкою, освiтою, навiть вiйськово-промисловим комплексом). Втратили радянську наукову систему. А разом з нею (через те, що її не замiнили iншою системою, а просто залишили розпадатися в нових умовах) — і авторитет науки і вченого, цiкавiсть суспiльства до науки тощо. Це, у свою чергу, призвело до втрати значної частини «людського матерiалу» — вiд школярiв до професорiв. Насамперед не тому, що частина вчених залишила країну, а тому, що ці люди залишили науку або не стали вченими.

2. Надбали тiльки те, що надбав увесь свiт: величезнi можливостi iнформатизацiї, бiльшу мобiльнiсть і переваги, якi вона дає, і т.ін. Звiсно, були науковi результати за цей час, але питання — про систему.

3. Найголовнiше — можливiсть iнтегрувати українську науку у свiтову, передусім європейську. Не лiквiдувати «надлишковий» науковий потенцiал, який залишився з радянських часiв і був занадто дорогий для сучасної України, а використати його в євроiнтегрованiй моделi для того, щоб поліпшити імідж країни, зробити її цікавiшою для Європи, а науку та освiту — одним з локомотивiв євроiнтеграцiї. Перетворити відтік інтелекту (як за кордон, так i у види дiяльностi, які є менш кваліфікованими) на експорт квалiфiкованих кадрiв та освiтнiх послуг (не тiльки для країн третього свiту, а й для Європи). За рахунок вiдкритої моделі зберегти науковi та фундаментально-освітні школи до часів, коли економіка знову стане спроможна споживати їхню продукцію. Зробити те, що робив Китай, який роками вирощував свою діаспору в розвинених країнах, доки не з’явилася можливість і потреба запросити їх назад у країну (українська стартова позиція в цих питаннях була набагато краща, школи треба було не створювати, а зберігати). Втрачені ці можливості були не тільки тому, що багато з «осіб, які ухвалювали рішення» з цих питань, були консервативнi і не розуміли нових підходів. Головну проблему дуже добре сформулював якось один з можновладців, котрий мав стосунок до державної політики в галузі освіти і науки: «Ну хіба ви не бачите, у держави зараз ІНШІ проблеми...».

Борис гриньов, академік нан України:

1. Після розпаду Союзу і руйнування господарських зв’язків, які складалися впродовж багатьох десятиліть, українська наука виявилася вирваною з цілісного наукового середовища, у багатьох випадках втратила базу для практичної перевірки та впровадження результатів досліджень. Катастрофічне зменшення бюджетного фінансування наукової сфери, різке падіння престижу наукової творчості, відсутність державної стратегії науково-технічного розвитку країни призвели до масового виїзду вчених продуктивного віку за кордон, як на Захід, так і на Схід.

2. Але, так би мовити, лихо не без добра. «Шокова терапія» для наукових організацій, яких в один момент позбавили бодай якоїсь пристойної державної підтримки, звичних зв’язків у науковому середовищі та замовників їхньої продукції, примусила як окремих учених, так і цілі колективи самостійно шукати шляхи інтеграції у світове наукове співтовариство. При цьому виявилося, що багато результатів досліджень, особливо їх технологічні додатки, які раніше через інформаційні бар’єри адекватно не оцінювалися навіть самими розробниками, справді перебувають на рівні провідних зарубіжних фірм. Це дозволило науковим колективам, які мали в запасі сучасні розробки, порівняно швидко позбутися «радянського» менталітету і з успіхом інтегруватися в міжнародний ринок наукоємної продукції. Тепер багато вчених та інститутів мають міцні творчі зв’язки із провідними закордонними центрами, проводять із ними спільні дослідження в рамках різних наукових програм, успішно беруть участь у виконанні міжнародних наукових проектів. Стримуючий чинник на шляху подальшої інтеграції української науки у світове співтовариство — відсутність цілісної державної політики у сфері науково-технічного розвитку, яка дозволила б перейти від стандартних декларацій про важливість науки до предметного формування наукових пріоритетів і належної підтримки їх розвитку.

3. Незважаючи на безліч несприятливих чинників і помилок, наукова діяльність в Україні продовжує розвиватися. Зараз відбувається своєрідна зміна поколінь у науковому середовищі. Процес цей проходить досить болісно, оскільки в перше десятиліття з вищезазначених причин практично не було припливу творчої молоді в науку і утворювався значний провал у дослідницьких кадрах. Останнім часом у науку приходить дедалі більше молодих людей, котрі хочуть і можуть займатися дослідною роботою. Цьому сприяють і нові можливості, які з’являються в науці завдяки стрімкому розвиткові глобальної інформатизації. Але темпи подальшого розвитку залежатимуть переважно від реальної державної підтримки цієї надзвичайно важливої сфери людської діяльності, яка відіграє ключову роль у поступальному русі суспільства.