Лекція № 10. Соціологія Бурдьє

П*єр Бурдьє – один з найвідоміших соціологів в світі. Він найбільш цитований соціолог-теоретик. Він був важливою публічною особою. Бурдьє народився в 30-у році в периферії Франції (географічній і соціальній). Життєвий шлях Бурдьє склався таким чином, що йому довелось навчатися в Еколь Нормаль (вивчає філософію).

Бурдьє в свої теорії відходить від стуктураліської позиції Клода Леві-Стросса – уявлення про те, що індивідів спрямовують і обмежують структури. Натомість, Бурдьє досліджуючи суспільства, говорить, що структурні правила не є визначальними, що існують такі простори для соціальної творчості. Тобто люди скеровуються в своїх діях стратегіями. Бурдьє досліджує, перш за все, матримоніальні стратегії, тобто шлюбні стратегії. Це класична тема для антропології – тема спорідненості. В цій системі спорідненості Леві-Стросс знаходить структури, що вони будуються тим чи іншим чином. Бурдьє визначає, що ці правила не є визначальним. А, отже, має місце так зване подвійне структурування. Самі правила стають об’єктом боротьби. Ця боротьба відбувається на символічному полі, тобто це є символічна боротьба.

Після цього Бурдьє переходить до досліджень в інших полях. Тобто перед тим ключовим полем його досліджень була родина. Він намагається знайти вже не стратегії, властиві традиційним суспільствам, а стратегії модерних суспільств, де інститут освіти має визначальну роль в структуруванні соціального простору. Він віднаходить стратегії публічної боротьби в академічній сфері, досліджує концепт гомо академіс.

Бурдьє померає в 2002 році, що викликає надзвичайний резонанс, оскільки він був дуже важливою постаттю не лише інтелектуальною, але й публічною. Цей аспект його життя і творчості, відображає теоретичні інтенції Бурдьє про роль інтелектуала.

Три стовпи концепції Бурдьє:

1) концепт символічної боротьби;

2) рекурсивність – з постановки питання соціології знання; концепція подвійного структурування – щодо того як можливе соціальне пізнання і як існує суспільство;

3) концепт публічності.

З’ясувати теоретичну і ідеологічну орієнтацію Бурдьє досить складно. Бурдьє віднаходить соціологію натовпу. Він не має опертя на класиків. Соціологія Бурдьє є незалежної, хоча вона іде в руслі структуралістської традиції так і марксизму.

Що дає нам теорія Бурдьє? Теорія Бурдьє дає нам виток поміж історико-соціологічних досліджень, які зосереджуються на вивчені матеріальних структур, та культурологічної критики, критики влади Фуко. Бурдьє утворює політичну економію культури. Змінюється сфера застосовності марксівського вчення. Культура в даному випадку не є набором об’єктивованих цінностей (матеріальних, духовних), вона розглядається як поле конкурентної боротьби, в якому кожен має певні позиції і намагається їх або зберегти або змінити. Бурдьє відмовляється від матеріалізованих підходів марксизму (матеріалізованих в сенсі економічного детермінізму). Економічне поле не є єдиним полем, яке потребує розгляду. Потрібно звертати увагу на інші поля, на яких так само відбувається боротьба.

Окрім того, продовжуючи історичні корені соціології Бурдьє, потрібно згадати про Норберта Еліаса. Він так само намагається поєднати веберіанський історичний підхід з інтеракціонічною традицією. Таким чином він відкриває можливість таких концептів, як концепти Гофмана і Бурдьє. Він розширює сферу повсякденної побутової реальності і в зв’язку з особистою поведінкою, у зв’язку поміж повсякденними структурами і суб’єктивними структурами. Це важливий аспект соціології, важлива проблема, яка розділяє соціологію. Бо одні намагаються займатися мікросоціологією, а інші мікросоціологією. Бурдьє виходить з тої точки зору, що позиція суб’єктивізму (феноменологічна традиція) і об’єктивізму в соціальній науці є для неї найбільш згубною. Проблема феноменологічного суб’єктивізму в тому, що він не ставить під сумнів достовірності досвіду, який для нього є життєсвітним досвідом. Соціальна реальність включає в себе об’єктивні структури і наше відображення цих структур. Обидві ці сторони беруть участь у відтворенні соціальної реальності. Не структури самі по собі відтворюються, і з іншої сторони соціальний світ не конструюється в нашій уяві. Соціальний світ не є ані продуктом об’єктивних структур, тобто того як вони реально розміщені в соціальному просторі, ані продуктом того, як ми конструюємо соціальний світ.

Об*єктивіська позиція хибує на тому, що з точки зору об’єктивізму соціальний світ постає для спостерігача як спектакль. Інакше кажучи, є відстороненість спостерігача, погляд на все згори, все є відірваним від практики. Таким чином Бурдьє пропонує відійти від цих крайнощів, він пропонує теорію практики, в якій предмети пізнання повинні бути сконструйовані, утім принципом такого конструювання є система структуруючих і структурованих диспозицій. Тобто фактично тих структур, які відповідають за наше пізнання, мислення, дію. Отже, Бурдьє критикує як об’єктивістську позицію (структуралізм, марксизм) так і суб*єктивістьску. Марксизм і структуралізм не задовольняє його через однобокий детермінізм структури і не врахування її конструктивності. Утім панування суб’єкта, який конструює світ з точки зору суб’єктивізму так само є незадовільним (етнометодологія).

Тому вчення Брудьє називають структуралістським конструктивізмом чи конструктивіським структуралізмом. Отже в його підході є і те, і те. Як вони поєднуються? Бурдьє каже, що підхід передбачає існування певних соціальних структур, які не залежать від свідомості і волі агентів, ці структуи є певними обмеженнями. Ми не можемо діяти виходячи за рамки структури. Але з іншого боку існує соціальна ґенеза, тобто це ґенеза габітусів (схема сприйняття, мислення і дій) і ґенеза соціальних структур.

Соціологія є перед усім соціальною топологією. Тобто соціологія не працює з суспільними категоріями, вона завжди працює з відносиннєвими категоріями. Вона працює з відносним положенням, яке є визначальним. Тобто соціальна реальність не є сукупністю інститутів.