Лекція №6 Франкфуртська школа

1. Інститут соціальних досліджень Франкфурта на Майні: проблеми , методологія, завдання.

2. Критична теорія Мартіна Горкгаймера

3. Концепція соціального характеру Еріха Фромма.

4. Герберт Маркузе «Одновимірна людина»

5. Теодор Адорно «Негативна діалектика»

В Німеччині на початку 20-их років був створений незалежний від держави інститут соціальних досліджень, що існував на пожертвування однодумців, щоб бути незаангажованими. Для того, щоб цей інститут визнали, отримаати академічний статус, вони приєдналися до Франкфуртського університету, через що ця соціальна теорія називається Франкфуртська школа. Перший директор – Карл Брюнберг. Був професором права і політичних наук у Відденському університеті, мав погляди переконаного марксиста, батько австро-максизму. Ця установа підтримала зв'язок з Московським інститутом марксизм - ленінізму.

Головне завдання школи – об’єктивний критичний аналіз суспільних явищ. Учасники школи дають не публіцистичний опис, а намагаються відшукати механізм який є і механізм покращення.

З 30-го року директором стає Мартін Горкгаймер. Він дуже довго очолював цей інститут. Він виходить з того, що ситуація в німецькому сіспільствознавсті кризова. Робітний рух занепадає, марксова теорія не має запиту. Тож треба взяти позитивне від Маркса і доповнити його новими здобутками. В програмі Інституту – емпіричні дослідження суспільства мають міждисциплінарний характер, тобто це комплекс досліджень капіталістичного суспільства в якому беруть участь економісти, культурологи, філософи, психологи, історики, мовознавці. Інститут пропагує польові дослідження, а не теоретичні. Поступова відмова від ортодоксальною марксової парадигми економічного детермінізму, в жорстокій обумовленості свідомості буттям. Різні форми суспільної свідомості, а саме ідеологія, наука, мораль, політика, мистецтво, починають бути визначальними, не виробничі відносини, а культурні взаємини. Поворот до проблеми Культура та Людина – це домінанта подальшої роботи Франкфуртської школи.

Так сталось, що фундатори були євреями і мали після 33 року поїхати з Німеччини. в 33 році вони їдуть до Женеви і до Парижа. Коли нацисти дійшли до Парижа, в 39 році вони переїхали до США в Нью-Йоркський та Колумбійський університет. Більшість з них пізніше повернулись в Німеччину. Проте, дехто залишився і назавжди, зокрема Фромм, який всюди вказується як німецько-американський соціолог, філософ.

Вони повертаються в 49 році під керівництвом Горкгаймера, а потім Адорна. Сильно вплинули 50-60-і роки. Американська та французька молодь створює маргінальний рух нових лівих. Всім своїм виглядом і поведінкою вони показують свій протест сучасного стану соціуму. Горкгаймер та Маркузе були глашатаями для Нових Лівих, які відстоювали ідеологію емансипації, тобто звільнення, проти нав’язування певної поведінки та роду занять.

Горкгаймер «Критика інструментального розуму». Назва запозичена у Канта - «Критика чистого розуму» і «Критика практичного розуму». У Сартра була робота «Критика діалектичного розуму». І у одного німецького дослідника 70-х років була робота «Критика цинічного розуму». Що мається під словом «критика»? Критика і критиканство, як кажуть в Одесі, две большие разницы. «Я критикую», – це не означає, що мені не подобається і я відсторонююсь від предмету. Тобто критична теорія має бути спрямована на дослідження суспільства і він критикує традиційні соціальні теорії Маркса, Вебера, Дюркгейма, Тьоніса. Він вважає, що ці теорії особистість, яку треба дослідити, підтягують умоглядні конструкції. Особистість в такому випадку спотворюється. Ці теорії є інструментом самозбереження суспільного ладу і їхня функція – підвести предметний зміст умоглядній конструкції. Філософською мовою це означає протиставлення суб’єкта і об’єкта.

Предметом є дослідження суспільства. Проте дослідження суспільства проводиться з огляду на те, що воно інтегрується, конституюється, існує через соціальну творчість. Пошук соціальних носіїв своїх ідей не в пролетаріаті, а в творчій особистості – мистецтвознавцях, художниках і тому подібних. Проблема соціальної творчості, творення умов, в яких ми живем. Якщо нам не подобаються ці умови, ми через дискурси ми визначаємо що не так, який орієнтується на аргументацію.

Завдання Критичної теорії: 1)опис соціальних феноменів; 2)вітальний порівняльний аналіз; 3) розробка категоріально-понятійного апарату з позиції радикальної критики суспільства.

Вони вважають, що капіталістичне суспільство не є адекватним щодо людини. Вони його критикують як і Маркс. Вони вважають, що капіталізм – це історична невічна форма суспільства. Критикують його за гноблення, анти людський характер, відчуження, експлуатацію, причому в двох сферах – соціально-економічній і культурній. В культурній – через масову культуру та уречевлення довкілля. Масова культура не має в собі тонкощів, вона робить людей примітивнішими. Уречевлення довкілля – все на продаж, «не продается вдохновенье, но можно рукопись продать». Уречевлення приходить на людину, яка теж подається і продає саму себе.

В Критичній теорії використовується поняття класової боротьби, класу, доданої вартості тощо.

Соціальний ідеал Горкгаймера – асоціація вільних людей, кожен з яких має рівні можливості розвитку. Вимога міждисциплінарного аналізу – комплексний підхід до суспільства і до соціальної теорії накласти інші вчення (фрейдизм, екзистенціалізм, феноменологія, математичні методи обробки інформації та інші).

Горкгаймер, Маркузе, Фромм «Авторитет і сім*я» 1936. Використання психоаналітичних категорій. Розглядається проблема авторитарного характеру. Що таке авторитарний характер? Як він виникає в дитинстві? В чому полягає його суспільні функція і так далі. Центральна категорія – авторитет, який має амбівалентну природу. З одного боку, авторитет може служити емансипаторським цілям, звільненню від застарілих норм, виконуючи революційні задачі. З іншого боку, авторитет здатний зберігати старі форми громадського життя, виконуючи консервативні засади.

Сім*ї вони приписали 4 функції:

1. відтворює авторитарні типи характеру

2. є необхідною ланкою капіталістичного суспільства;

3. делегує функції виховання державі, а держава через систему спільного виховання, правову регуляцію та молодіжну політику заповнює прогалина авторитарності;

4. сімейне виховання має класовий характер, сприяючи відносинам панування і гноблення

Фромм З 29 року є членом Інституту. Радикальний гуманіст, фрейдомарксист. Поставив завдання дослідження проблеми взаємодії трьох факторів суспільного розвитку: психологічного, економічного, ідеологічного. У відповідь на питання «Що таке людина?» обіймає дві позиції. Людська природа – сукупність універсальних потреб і має історичний вимір, постійно модифікується (перша і друга соціалізація).

Соціальний характер – сукупність рис характеру, що є присутньою у більшості членів даної соціальної групи, яка виникла в результаті спільних для них переживань і спільного способу життя.

Функція соціального характеру:

1)зміцнює наявне суспільство, будучи активним психологічним чинником;

2) дозволяє найефективніше пристосуватися до умов суспільства;

3) почувати себе в безпеці і захищеності;

4) функція стабілізації соціальної системи.

Соціальний характер – продукт суспільства, який містить у собі людську природу, результат динамічної адаптації людської природи до структури суспільства. Адаптація може бути статична (не впливає на менталітет) і динамічна (змінює особистість).

Фромм формулює 4 реальні типи і 5-ий ідеальний тип соціального характеру:

1. рецептивний або пасивний (мазохістський)

2. експлуататорський (садистський)

3. накопичувальний (деструктивістський)

4. ринковий (конформістський).

Фромм каже, що особливості соціального характеру робітника – пунктуальність, дисципліна, здатність до спільної праці. У селянина – індивідуалізм, завзятість, слабке відчуття часу. це пояснює непунктальність українців, в яких лишився рудимент селянина.

Концепт соціального характеру – це абстракція, як ідеальний Вебера, тобто в реальному світі не існує. Це риси, які мають більшість представників певної соціальної групи.

Рецептивний тип. Джерело позитиву поза ним. Залежність, пасивність. Самотність, сумнів у смислі життя. Завдання людини, яка має цей характер – бути коханою більше, ніж кохати. Вони довірливі, пасивні, сентиментальні. Позитивні риси такого характеру: оптимізм, ідеалізм (в сенсі романтичності).

Експлуататорський тип. Досягає мети через силу, наполегливість. Нездатні до творчості. Домагання любові, володіння, ідей, емоцій через запозичення у інших. Фромм вважає, що вони не можуть самореалізовуватись, шукати джерело натхнення у собі. Агресивність, зверхність, самовпевненість, егоцентризм. Позитивні риси – впевненість, імпульсивність.

Ринковий тип. Продукт сучасного капіталістичного суспільства, переважно Європи і США. Особистість дорівнює товару, що продається чи обмінюється. Гарно виглядають. Знайомство з потрібними людьми. Орієнтовані на демонстрацію успіху. Взаємини поверхові, «я такий, якими ви мене хочете бачити» (такі ситуації прямують до стресів, бо людина втрачає своє Я). Цей характер опортуністичний, без мети, безтактний, нерозбірливий у засобах, спорожнілий. Позитивні риси: відкритість, допитливість, доброта.

Накопичувальний тип. Намагаються оволодіти найбільшою кількістю матеріальних благ, влади, любові. Активна боротьба проти зазіхання на їхні володіння. Потяг до минулого. Ця людина холодна, підозрілива і вперта. Позитивні риси: передбачуваність, лояльність, стриманість.

Це чотири типи характери, які існують в історії. Фром пише проект продуктивного характеру, для того щоб люди жили у суспільстві, який є адекватним потребам людини. Тобто цей тип, це мета людського розвитку. Незалежність, чесність, любов, творчість, соціально корисні вчинки. Це реакція на суперечності людського існування. Здатність до продуктивного логічного мислення, любові, праці.

Продуктивна любов – біофілія – піклування (культура, піклування, доглядання, передача), відповідальність, повага, знання.

Продуктивна праця надає можливість виробництва предметів, необхідних для життя через творчість.

Соціальний характер інтеріорізує (робить внутрішнім) зовнішню необхідність і тим самим мобілізує людську енергію на виконання задач даними соціальними типами. Тоді існування в суспільстві стає зрозумілим індивіду. Як у Фрейда система заборон.

Зміни людської свідомості і поведінки не є автоматичним наслідком змін економічних і політичних структур.

Фромм розробив докладну програму зміни людини і суспільства, яка складається з таких позицій:

1) докорінна зміна характеру людини, тобто перехід від домінування установки на володіння, на домінування установки на буття (праця «Иметь или быть»). Проте цей перехід пов’язаний із історичним розвитком суспільства;

2)перехід від індиферентного і патологічного споживання до здорового споживання

3) максимальна децентралізація промисловості і політики. Фромм був проти вестернізації, процесів демократизації, як американізації;

4) здійснення індустріальної і політичної демократії, тобто залучення якнайширших верств населення до прийняття рішення, співучасть в управлінні

5) заміна бюрократичного способу управління на гуманістичний.

Далі ми розглянемо тему «Фашизм і антисемітизм як предмет соціологічних досліджень». Ця тема фінансувалась американським єврейським комітетом, і роботи були опубліковані в 60-у році.

Один з натхненників – Теодор Адорно. Він розкрив функціональний характер антисемітизму. Він помітив, що інтерв’ю, анкетування, спостереження не виявляють таємні думки, бо вони приховані не лише від оточуючих, але і від самих людей. Людські комплекси часто побудовані на тому, що людина не може визначити свої недоліки. Цензура не дозволяє виявити ці думки. Щоб відповісти на ряд питань, на які потрібно шукати відповіді, необхідно знаходити адекватний методичний інструментарій.

В 50-у році Адорно видає книгу «Авторитарна особистість», де досліджує тип особистості, що може стати джерелом тоталітаризму. Це дуже потужне видання, понад тисячі сторінок. Досліджуючи тип особистості, він виділяє такі її рівні, а саме ментальність, свідомість, цінності і психологія особистості.

Базова структура фашиської особистості:

1) підкорення антидемократичній пропаганді;

2) крайній етноцентризм або націоналізм;

3) ксенофобія, агресивність;

4) потяг до застосування сили;

5) жадоба крові;

6) презирство до людського життя;

7) деструктивність;

8) цинізм.