36. Вища освіта часів незалежності України.

Після проголошення незалежності України розпочався пошук шляхів розбудови національної освіти, перехід до неперервної професійної освіти. Стає очевидним, що низький професійний і загальнокультурний рівень значної частини населення, особливо молоді не тільки впливає на конкурентно спроможність країни на світовому ринку, але й на рівень соціальної стабільності.

Система вищої освіти в Україні починає формуватися як одна із найголовніших цінностей державності, суспільної свідомості та національної безпеки.

Нині як і в усьому світі в Україні стандарти професійної освіти знаходяться на стадії оновлення, розробки, перегляду, апробації. Прийнято ряд державних документів (Закон про Освіту, 1996р.;Національна програма Освіти 1992р.;Національна доктрина розвитку Освіти України у ХХІ ст..2001р.) спрямованих на реформування вищої освіти, наближених до світових стандартів. Вища освіта ґрунтується на принципах демократизації, гуманізації, гуманітаризації, диференціації, індивідуалізації.

За результатами соціологічного опитування, що наведені в Посланні Президента України до Верховної Ради 2006 року, 60% населення переконані в тому, що за роки незалежності погіршилась якість освіти та знизився загальнонаціональний рівень освіченості населення. І лише 18% висловлюють впевненість, що наша школа дає добрі знання. Ці показники мабуть відображають об’єктивне співвідношення в Україні між якісною і неякісною освітою. Гучні перемоги вихованців деяких навчальних закладів та значна кількість випускників ВНЗ з червоними дипломами не дають відповіді на питання, яким є реальний рівень вітчизняної освіти в міжнародному вимірі.

Нинішнє Міністерство освіти і науки України, робить все можливе, аби змінити тут стан до ліпшого. Міжнародний конгрес «Українська освіта в міжнародному просторі», чільником якого виступило МОН України, саме й засвідчує небайдужість і неформальність спрямованих дій міністерства щодо якості української освіти взагалі і вищої зокрема.

Безумовно, що проблем на цьому шляху є багато, зокрема у вищій освіті, тим більше, якщо розглядати вищу освіту, за словами Президента України В.А. Ющенка, як "квиток до успіху" і що "зміни в суспільстві не в останню чергу пов`язані з надіями отримання якісної вищої освіти".

У плані спрямування зусиль на зростання якості вищої освіти важливим є приєднання України у травні 2005 року до відомого Болонського процесу, метою якого є формування в Європі спільного освітньо-наукового простору.

Чимало є привабливого в реалізації Болонської декларації: це і дворівневість системи підготовки фахівців (бакалавр, магістр), це й уніфікація напрямів і спеціальностей підготовки, це і вдосконалення системи оцінювання знань студентів за так званою Європейською кредитно-трансферною та акумулюючою системою ЕСТS, це і мобільність студентів і викладачів, автономізація університетів тощо.

37. Відмінність між лідерством і керівництвом.

Керівник і лідер здійснюють ролі координаторів соціальної групи. Досить часто лідерство і керівництво ототожнюють, хоча між ними є суттєві відмінності. Лідерство – феномен групової динаміки, так як група в процесі діяльності висуває лідера. Лідер суттєво впливає на те як розвивається і живе група. Лідерство виявляється у вмінні пробудити у співробітників мрію, до якої вони прагнутимуть наблизитись. До основних функцій керівника належать визначення цілей спільної діяльності відповідно до напряму розвитку організації, структурування д-сті й відносин, здійснення впливу на персонал під час виконання накреслених цілей.

Психолог Б.Д.Паригін виділяє ряд відмінностей:

1. Лідер покликаний здійснювати регуляцію між особових відносин, а керівник покликаний здійснювати регуляцію офіційних (ділових) відносин в групі.

2. Лідерство, як правило, існує в умовах мікро середовища, а керівник в умовах макросередовища.

3. Лідер виникає стихійно, а керівник або обирається, або призначається. Процес керівництва здійснюється під контролем різних елементів соціальної структури.

4. Явище лідерства є менш стабільним. Висування лідера в більшій мірі залежить від настрою в групі, а керівництво є явищем більш стабільним.

5. Керівництво підлеглими на відміну від лідерства має набагато визначенішу систему санкцій, яких в руках лідера немає.

6. Процес прийняття рішення в керівника складніший, він опосередкований безліччю обставин і міркувань, які не обов’язково пов’язані з групою. Лідер приймає більш безпосередні рішення, які стосуються групової діяльності.

7. Сфера діяльності лідера, як правило, мала група, а керівник представляє малу групу в більш широкій соціальній системі.

8. Керівник, на відміну від лідера, несе відповідальність перед законом за стан справ у групі.

38. Функціонально-рольве особистісно орієнтоване спілкування.

Залежно від типу (субєкт-субєктне,субєкт-обєктивне) спілкування вчителя може бути функціонально-рольовим або особистісно- орієнтованим.

функціонально-рольове спілкування є суто діловим стандартизованим обмеженим вимогами рольових позицій. Особисті мотиви , стосунки педагога та учня при цьому не виявляються й не враховуються, головна мета його полягає в забезпеченні виконання певних дій.

Особистісно- орієнтоване спілкування є складною психологічною взаємодією, яка передбачає виконання певних нормативних функцій з виявом особистого ставлення , почуттів.Спрямоване воно не так на виконання завдань, як на розвиток особистості учня і вимагає такого рівня активності особистості, за якого вона не підкопяється обставинам,що складаються в педагогічному процесі.

Налаштований на особистісно-орієнтоване спілкування учитель демонструє відкритість доступність,створює для дітей можливості для висловлювання думок і почуттів , він має бути справедливим довіряти дітям визнавати їх неповторність цікавитись їх життям, проблемами, бути готовим завжди допомогти.