30. Процес засвоєння знань.

Засвоєння – пізнавальна активність особистості, внаслідок якої формуються знання, уміння та навички. Засвоєння знань являє собою внутрішній, психологічний зміст процесу навчання. Внаслідок засвоєння суспільно вироблені знання, уміння, способи інтелектуальної та практичної діяльності трансформуються у внутрішній досвід особистості, включаються в її структуру.

Засвоєння знань відбувається поетапно:

1. Сприймання – первинне ознайомлення з новим матеріалом. Сприймання нових об’єктів та інформації опосередковується внутрішнім досвідом особистості: відбувається впізнання предметів та явищ, їх віднесення до певних груп, категорій.

2. Осмислення навчального матеріалу відбувається паралельно із сприйманням: це розуміння інформації, встановлення зв’язків між явищами і шляхом їх порівняння та аналізу, розкриття причинно-наслідкових залежностей.

3. Узагальнення, тобто виділення та об’єднання суттєвих рис, ознак предметів і явищ, здійснюється за допомогою операцій аналізу, абстрагування, порівняння і синтезу. Внаслідок узагальнення формулюються поняття, загальні закономірності, висновки, створюються класифікації, схеми. Узагальнені поняття та способи дій переносяться в нові ситуації.

4. Закріплення вимагає осмисленого, неодноразового відтворення матеріалу по частинах або в цілому. «Уточнюючи, формулюючи свою думку, людина формує її, разом з тим вона міцно її запам’ятовує», - писав С.Л.Рубінштейн. В організації навчального процесу слід обов’язково передбачати самостійне відтворення учнями засвоюваного навчального матеріалу.

5. Застосування знань залежить від специфіки навчального матеріалу і здійснюється в різноманітних видах діяльності: вправи, лабораторні роботи, розв’язування завдань, навчальне дослідження.

Між описаними етапами існує нерозривний взаємозв’язок і взаємопроникнення. Вивчення будь-якого навчального предмета передбачає засвоєння студентами певної системи наукових понять. В.І.Шахов, М.І.Сметанський відмічають, що залежно від активності студентів у навчанні, знання можуть засвоюватись на нижчому або на вищому рівнях. Вони виділяють 5 рівнів засвоєння знань: рівень впізнавання, репродуктивний рівень, рівень розуміння, реконструктивний рівень, творчий рівень (рівень перенесення).

31. Принцип наочності і абстрактності.

Досвід навчання і спеціальні психолого-педагогічні дослідження показали – найкраще засвоюється матеріал, під час викладання якого задіяні всі органи чуття («золоте правило дидактики»). Почуте, відчуте, побачене через рефлекси перетворюється в знання. Наочність у дидактиці включає в себе обладнання лабораторій, статичні і динамічні навчальні посібники. До наочних засобів належать не тільки діафільми, навчальні плани і схеми, а й екскурсії на виробництво, в банк тощо.

Наочність є однією з необхідних умов отримання емпіричного знання. Вона дає величезний ефект, інформація закарбовується в пам’яті, дає викладачу-педагогу можливість побачене і почуте використати як ілюстративний матеріал. Проте наочно-образне навчання при всіх своїх позитивах розвиває, головним чином, уяву, але не понятійно- категоріальний тип мислення, тому одночасно з наочністю потрібно розвивати і абстрактно-логічне мислення. В наочності домінує відповідь на запитання «Що?», тоді як в абстрактно-логічному – «Чому?». Наочність в основному, розкриває зовнішні зв’язки і відношення, тоді як абстрактність – глибинні, внутрішні, які характеризуються стабільністю, тривалістю.

При використанні наочності важливо не перенавантажувати нею процес навчання – це знижує самостійність і активність особистості в осмисленні навчального матеріалу. Слід також чітко формулювати мету використання наочних засобів у структурі уроку та пам’ятати, що показ заздалегідь усіх наочних засобів дезорганізовує увагу. При цьому наочний об’єкт не повинен містити нічого зайвого, щоб не викликати побічних асоціацій. Дотримуючись цього принципу, необхідно також зважати на вік учнів, студентів.