5. Історія розвитку права інт. Власності. Статут королеви анни.

Виникнення самого терміна "інтелектуальна власність" припадає на кінець XVIII ст. Він"уперше з'явився у французь­кому законодавстві. Традиції пропріетарного підходу до ав­торського і патентного права виникли у Франції на грунті теорії природного права, яке одержало свій найбільш послі­довний розвиток саме в працях французьких філософів-про-світителів (Вольтер, Дідро, Гольбах, Гельвецій, Руссо). Відпо­відно до цієї теорії право творця будь-якого творчого резуль­тату — чи то літературного твору, чи винаходу, є його невід'ємним природним правом, що виникає із самої сутності творчої діяльності та "існує незалежно від визнання цього права'державною владою".

14 липня 1967 р. була створена Всесвітня організація інте­лектуальної власності (ВОІВ), яка з грудня 1976 р. набула статусу спеціалізованої установи Організації Об'єднаних Націй.

Отже, інтелектуальна власність — це результати творчої діяльності, її об'єктом, проте, є не матеріальні носії, в яких реалізовані результати творчості, а саме ті ідеї, думки, мір-куішнпи, об|ши, символи тощо, які реалізуються чи втілю­ються у ІІешІих матеріальних носіях.

Право інтелектуальної власності — це право володіння, користування і розпоряджання результатом інтелектуальної діяльності на свій розсуд.

Висловлюються думки, про те, що право інтелектуальної власності — це умовна назва, бо це не право власності, а лише пиключне право на використання результату творчої діяль­ності. Навіть Положення про відкриття, винаходи і раціоналізатор­ські пропозиції в СРСР 1973 р. визнавало за винахідниками право на розпоряджання (п. 23 Положення).

6. Поняття і джерела авторського права. Його принципи.

У зв'язку із створенням творів літератури, мистец­тва й науки виникають певні суспільні відносини, пов'язані з їх використанням. Відносини ці потребують правового регу­лювання, яке бере на себе авторське право. В об'єктивному розумінні — це сукупність правових норм, які регулюють відносини, що виникають внаслідок створення і викорис­тання творів науки, літератури, мистецтва.

У суб'єктивному розумінні авторське право є сукупніс­тю прав, які належать автору або його правонаступникам у зв'язку зі створенням і використанням творів науки, літератури, мистецтва.

Завдання авторського права — створити найсприятливіші правові умови для творчої діяльності, забезпечити доступність результатів цієї діяльності всьому суспільству. Його основним принципом є поєднання інтересів автора та інтересів усього суспільства.

Джерела авторського права представлені нормативними актами, до яких, перш за все, належать конституційні законо­давчі акти, що визначають основні засади, та інші закони. Зокрема, Закон України "Про власність". Серед джерел авторського права передусім варто назвати Закон України "Про авторське право і суміжні права" від 23 грудня 1993 p., постанови Кабінету Міністрів України "Про мінімальні ставки авторської винагороди за використання творів літератури і мистецтва" від 18 листопада 1994 р. та "Про державну реєстрацію прав автора на твори науки, літератури і мистецтва" від 18 липня 1995 р.

Важливе значення у регулюванні авторських відносин мають типові авторські договори, які затверджуються Кабі­нетом Міністрів України або за його дорученням відповід­ними відомствами і творчими спілками.

Особливу групу джерел сучасного авторського права становлять міжнародні договори: підписана 14 липня 1967 р. в Стокгольмі Конвенція, що створює Всесвітню організацію Інтелектуальної власності (ВОІВ) (ця Конвенція набрала чин­ності 1970 p.); Бернська конвенція про охорону літературних І художніх творів (1886 p.); Всесвітня (Женевська) конвенція про авторські права від вересня 1952 p.; Римська конвенція про охорону інтересів виконавців, виробників фонограм від незаконного відтворення їх фонограм (1971 p.); Брюссельська конвенція про розповсюдження несучих програм сигналів, що передаються через супутники (1974 р.) та інші.