58.Міжнародні конвенції про охорону авторського права і суміжних прав

Бернська конвенція про охорону літературних і художніх творів від 9 вересня 1886 р.

Ця Конвенція багато разів переглядалася і останній раз — у Па­рижі 24 липня 1971 р. зі змінами від 2 жовтня 1979 р. Багаторазо­вий перегляд Конвенції зумовлювався і буде зумовлюватися роз-витком суспільних відносин у сфері літературно-художньої діяль­ності. Це об'єктивний і закономірний процес удосконалення між­народної охорони творів науки, літератури і мистецтва.

У преамбулі Бернської конвенції проголошується ЇЇ мета: охоро­няти настільки ефективно і однаково, наскільки це можливо, пра­ва авторів на їхні літературні і художні твори. Держави, що підпи­сали Конвенцію чи приєдналися до неї, утворили Союз для охоро­ни прав авторів на їхні літературні і художні твори.

Основними засадами зазначеної Конвенції є:

1. національний режим, відповідно до якого твори, створені в одній із країн-членів Союзу, повинні одержувати у всіх інших країнах-членах Союзу таку саму охорону, яку ці країни надають своїм власним громадянам;

2. принцип автоматичної охорони, відповідно до якого націо­нальний режим не залежить від яких-небудь формальних умов, тоб­то охорона надається автоматично і не зумовлюється формальними умовами реєстрації, депонування тощо. Тобто твір українського письменника, виданий у Франції, підлягає такій самій охороні як і твори французьких письменників, оскільки обидві країни є члена­ми Паризького Союзу;

3. принцип незалежності охорони, відповідно до якого права іноземного автора із країни-члена Союзу охороняються в іншій країні-члені Союзу, незалежно від того, чи вони охороняються на батьківщині походження твору.

Паризький акт Бернської конвенції. Бернська конвенція, незважа­ючи на численні її перегляди, у певних своїх принципових поло­женнях не відповідала тим соціально-економічним і політичним змінам, що сталися у світі. Тому в 1971 р. до Бернської конвенції був розроблений і доданий додатковий розділ, який передбачає певні пільги для країн, що розвиваються.

Всесвітня конвенція про авторське право

Конвенція підписана в Женеві 6 вересня 1952 p., переглянута в Парижі 24 липня 1971 р.

Бернська конвенція в основному була розрахована на розвинені країни Західної Європи, її членами не були США та ряд інших країн. США з їх потужною поліграфічною промисловістю та вели­чезним книжковим ринком, таким чином, випадали з орбіти Берн-ської конвенції. Тому відразу після закінчення другої світової війни почалися пошуки шляхів охоплення США та інших країн міжна­родною конвенцією з авторського права.

Міжнародна конвенція про охорону прав виконавців, виробників фонограм і організацій ефірного мовлення («Римська конвенція»)

Проблема охорони об'єктів суміжних прав на міжнародному рівні з середини минулого століття постала настільки гостро, що вже у 1961 р. була підписана Конвенція, яку стали називати Римсь­кою конвенцією. Особливість суміжних прав полягає у тому, що вони є правовою; формою реалізації авторських прав. Отже, голов­ною метою Римської конвенції є охорона суміжних прав

Членами Римської конвенції можуть стати лише члени Бернсь­кої або Всесвітньої конвенції, які є і членами 00Н.

Договір ВОІВ з виконання і фонограм

Договір ВОІВ прийнятий дипломатичною конференцією з дея­ких питань авторського права і суміжних прав 2—20 грудня 1996 р. в Женеві.

Договір ВОІВ про авторське право

Договір ВОІВ прийнятий Дипломатичною конференцією з пи­тань авторського права і суміжних прав у грудні 1996 р.