Абсолютна сила

Відносна сила

років

Рис.2. Темпи приросту м’язової сили у різному віці

(1 – хлопці, 2 – дівчата) (за Ф. Г. Казаряном)

Бистрість (прудкість). Рухові реакції та частота рухів найкраще розвиваються до 11-12 років, а в 13-14 років ці показники наближаються до величин характерних для дорослих. У віці від 11-12 до 15-16 років спостерігаються високі темпи приросту швидкості цілісних рухових дій – поодиноких та циклічних [4].

Гнучкість природно зростає до 14-15 років, але у різних суглобах вона має різну динаміку розвитку. Так, у кульшових суглобах найвищий темп приросту амплітуди рухів спостерігається з 11 до 13 років.

Рухливість суглобів хребта зростає до 15 років (рис.3).

років

Рухливість (в см)

Рис. 3. Вікові зміни активної та пасивної гнучкості хребта

(за Б.В. Серцевим)

Наведені періоди розвитку рухових якостей є підставою для планування фізичної підготовки учнів з 1-го по 11-й клас. У кожному класі зазначений про­цес здійснюють комплексно з пріорите­том щодо тих якостей, для розвитку яких у цьому віці є сприятливі передумови.

3. Загальна характеристика сили як рухової якості людини

Будь-які рухові дії людини – це результат узгодженої діяльності центральної нервової системи та периферійних відділів рухового апарату, зокрема, скелетно-м’язової системи. В ЦНС продукуються імпульси збудження, які через мотонейрони та аксони надходять до м’язових волокон. В наслідок цього м’язи напружуються з певною силою, що і дозволяє переміщувати у просторі окремі ланки тіла, чи тіло в цілому. Від величини і напрямку прикладання сили змінюються швидкість ї характер руху. Таким чином без прояву м’язової сили людини не можна виконувати жодних рухових дій. Сила є інтегральною руховою якістю від якої у тій чи іншій мірі залежить прояв усіх інших рухових якостей.

Наприклад: футболістам сила необхідна для виконання ударів по воротах, передач м’яча на далекі відстані, ведення єдиноборств з суперником на землі та в повітрі, при відштовхуванні під час удару по м’ячу головою в стрибку, щоб раптово стартувати, зупинятися і змінювати рух під час гри в потрібному напрямку.

В теорії фізичного виховання поняття "сила" застосовується для якісної характеристики довільних рухів людини, які спрямовані на вирішення конкретних рухових завдань.

Сила — це здатність людини долати опір або протидіяти йому за рахунок м'язових зусиль.

В якості опору можуть виступати сили земного тяжіння; реакція опори при взаємодії з нею; опір навколишнього середовища; маса власного тіла; маса спортивного знаряддя; сили інерції власного тіла або його частин та інших тіл; опір партнера тощо.

У залежності від рухової задачі і характеру роботи опорно-рухового апарату, сила, яку, повинні проявляти м’язи, набуває специфічних особливостей. Вони стають більш вираженими з ростом фізичної підготовленості людини.

Чим більший опір здатна долати людина, тим вона сильніша.

Розрізняють три режими скорочень м'язів: долаючий, уступаючий (поступливий), статичний (ізометричний).

При виконанні фізичних вправ м'язи можуть проявляти силу:

1) без зміни своєї довжини (статичний, ізометричний режим);

2) при її зменшенні (долаючий, міометричний режим);

3) при її видовженні (поступальний, поліометричний режим).

Долаючий і поступальний режими об'єднуються поняттям «динамічний режим».

В залежності від режиму роботи м’язів (утримуюча, долаюча, поступлива та комбінована) розрізняють статичну і динамічну силу. Статична сила проявляється тоді, коли м’язи напружуються, а переміщення тіла, його ланок чи предметів, з якими взаємодіють, відсутні. Коли ж подолання опору супроводжується з переміщенням тіла, чи окремих його ланок у просторі – йдеться про динамічну силу.

У процесі фізичного виховання розрізняють такі прояви сили:

• абсолютну силу;

• відносну силу;

• швидку силу;

• вибухову силу.

• абсолютна сила – це здатність людини долати якнайбільший опір або протидіяти йому у довільному м'язовому напруженні.

Тобто йдеться про максимальний прояв силових можливостей. Найбільші величини сили людина може проявити у м'язових напруженнях, що не супроводжуються зовнішнім проявом руху (статичні зусилля), або в повільних рухах. Абсолютна сила має вирішальне значення при необхідності долати великий опір;

• відносна сила – це кількість абсолютної сили людини, що припадає на кілограм маси її тіла.

Вона має вирішальне значення у рухових діях, що пов'язані з переміщенням власного тіла у просторі. Так, наприклад, утримання упору руки в сторони на гімнастичних кільцях ("хрест") можливе лише тоді, якщо сила утримуючих м'язів буде рівною масі тіла гімнаста;

• швидка сила – це здатність людини якнайшвидше долати помірний опір.

На перший погляд здається, що в дійсності швидка сила є комплексним проявом бистроти і сили. В дійсності є специфічним проявом сили в певному діапазоні величини зовнішнього опору.

Швидка сила пов'язана із здатністю людини якнайшвидше долати зовнішній опір у діапазоні від 15-20% до 70% від її максимальної сили у конкретній руховій дії. Вона є домінуючою у забезпеченні ефективної рухової діяльності на спринтерських дистанціях та подібних до них рухових діях;

• вибухова сила – це здатність людини проявити свої максимальні силові можливості за найкоротший час.

Вона має вирішальне значення у стрибках, метаннях та інших ациклічних вправах (боксі, боротьбі тощо).

Чинники, що зумовлюють силові можливості людини

Сила, яку здатна проявити людина у руховій діяльності, залежить від зовнішніх та внутрішніх чинників.

До зовнішніх належать:

• величина опору,

• довжина важелів,

• погодно-кліматичні умови,

• добова та річна періодика.

До внутрішніх чинників належать:

• структура м’язів;

• м’язова маса;

• внутрішньом’язова координація;

• міжм’язова координація;

• реактивність м’язів;

• потужність енергоджерел.

- Структура м'язів. Розрізняють два основні типи м'язових волокон: червоні та білі. Червоні здатні до тривалої, повільної роботи. Білі відповідають за швидку роботу. При малому напруженні в роботу включаються переважно повільні волокна. Швидкі мають більш високий поріг збудження і включаються при значних напруженнях.

- М'язова маса. У мало тренованих осіб м’язова маса може зовсім не проявлятись. У процесі спеціального силового тренування м'язову масу можна значно збільшити. Так, у фізично середньо розвинутих чоловіків м'язова маса складає 40% від загальної маси тіла. У видатних штангістів — 50-55%, а у культуристів — до 60-70%.

- Внутрішньом'язова координація. Як відомо, кожний руховий нерв складається з окремих мотонейронів. Кожний окремий мотонейрон з його розгалуженням і м'язовими волокнами, які він інервує, називають руховою одиницею (РО). Коли долається незначний опір, активізуються повільні РО. Якщо опір зростає, до роботи залучається все більша кількість швидких РО. Таким чином, внутрішньом'язова координація полягає у синхронізації збудження рухових одиниць з метою залучення якомога більшої їх кількості до подолання опору.

- Міжм'язова координація. Її суть полягає у синхронізації збудження оптимальної для певної рухової дії кількості м'язів синергістів; гальмуванні активності м'язів-антагоністів; раціональній послідовності залучення до роботи м'язів; забезпеченні фіксації в суглобах, у яких не повинно бути рухів.

• Реактивність м'язів. ЇЇ суть полягає у здатності м'язів накопичувати енергію розтягування з наступним її використанням як силового додатку, що підвищує потужність їх скорочення. Реактивність м'язів найбільше впливає на прояв вибухової та швидкої сили.

• Потужність енергоджерел. Короткочасна напружена силова і швидкісно-силова робота забезпечується фосфатними енергоджерелами (АТФ, Креатин фосфат), а триваліша виконується за рахунок анаеробного та аеробного розщеплення глікогену. Якісне силове тренування сприяє накопиченню у м'язах запасів енергоречовин. Інтенсивна силова робота сприяє також збільшенню запасів глікогену в м'язах на 80-100%.

Вікова динаміка природного розвитку сили:

• незначний розвиток сили м’язів спостерігається у дівчаток до 9 років, у хлопчиків – до 10 років.

• Найвищі темпи приросту абсолютної сили – з 9-10 до 16-17 років.

• Максимальних показників сили люди досягають в середньому у 25-30 років.