35. Методи дослідження та аналізу

Залежно від використовуваної інформації, способів її отримання, техніки проведення та кінцевих результатів маркетингові досліджен­ня поділяють на такі види:

1. Кабінетні - використовують офіційні друковані джерела інфор­мації, методи економічного аналізу в поєднанні з елементами еконо­метрії і математичної статистики. Вони дають загальне уявлення про стан економічної кон'юнктури, тенденції розвитку ринків, їхній стан, місткість та ін. Ці методи відносно дешеві.

2. Польові - використовують особисті контакти, первинну інфор­мацію, методи економічного аналізу. Вони дозволяють швидко ознайо­митись з конкретними вимогами ринку, торговельними звичаями, ме­тодами збуту, поведінкою споживачів, цінами. Проте вони є найсклад­нішими і найдорожчими.

3. Пілотні (методи пробного продажу) - використовують за недо­статньої інформації щодо ринкової ситуації. Вони дають змогу здійсни­ти апробацію нової продукції, методів продажу, зібрати маркетингову інформацію та ін. Ці методи не позбавлені ризику зазнати значних збитків.

4. Ділові контакти з представниками інших фірм і покупцями.

5. Панельні дослідження - регулярне спілкування з тією самою гру­пою споживачів.

До методів аналізу маркетингової інформації належать: Регресійний;Кореляційний;Дискримінантний (класифікаційний) – визначення ознак відмінності двох чи більше категорій об‘єктів;Факторний аналіз – виокремлення системи незалежних змінних, що лежать в основі великого набору взаємозалежних величин (виокремлення типів);Кластерний аналіз – розподілення групи об‘єктів на незалежні стосовно певного об‘єкта типи;Об‘єднаний аналіз – визначення ставлення респондентів до певної ознаки, проблеми чи характеристики досліджуваного об‘єкта та визначення міри їх важливості.

36. Інформаційне забезпечення маркетингових досліджень

Маркетингова інформація необхідна для отримання фірмою конкурентних переваг на ринку, зниження ступеня ризику, визначення і запобігання змінам у навколишньому середовищі, координування стратегії і тактики.

Види маркетингової інформації: 1) За призначенням (вихідні дані, контрольні дані); 2) за рівнем (макропланові дані, мікропланові дані); 3) за власністю (власність підприємства (зібрана особисто фірмою), власність інш фірм чи держави); 4) за мірою доступності: відкрита; приватна; секретна; 5) за роллю діяльності фірми: стратегічна; тактична; оперативна; 6) за видом отримання: первинна; вторинна; 7) за змістом: ідеї, гіпотези, поняття; підходи, методи, методики; стат дані; 8) за джерелами отримання: внутрішня; зовнішня; 9) за потребами фірми: про навк.середовище; про наявні можливості впливу на рішеня; про наявні обмеження; про вплив різних маркетинг інструментів; 10) від джерел опитування – внутрішня, зовн; 11) від аспектів марк. д-ті інф-ція стосовно попиту, пропозиції, стану ринку, споживачів, цін тощо.

Існує два види маркетингової інформації – первинна і вторинна. Під вторинною мають на увазі таку, яка існує в опублікованому вигляді і збиралась для цілей інших, ніж ті, що має на меті фірма в конкретних ринкових умовах. З пошуку вторинних джерел інформації починається будь-який процес маркетингових досліджень. Цей вид інформації можна в свою чергу поділити на внутрішню та зовнішню інформацію. Внутрішня інформація – це дані, які збираються й аналізуються на підприємстві. Вона може бути у вигляді бухгалтерських звітів, звітів про обсяг закупівель та збуту тощо. Зовнішня інформація – це опублікована інформація, яка збирається за межами підприємства (періодичні видання, довідники, книги тощо).

Первинною називається інформація, яка збирається вперше для досягнення конкретних цілей підприємства чи фірми і для прийняття конкретних рішень.

Переваги - цілеспрямованість, відома методологія збору, контрольованість, надійність. Недоліки - тривалість збору, великі витрати, потреба у кваліфікованому персоналі

Джерела: 1) друковані видання; 2) спеціальні дослідження; 3) спеціальні довідки від офіційних орг-цій, фін експертів; 4) балансові звіти, каталоги фірм; 5) виставки, ярмарки, конференції; 6) клієнти; 7) постачальники; 8) сфера торгівлі; 9) фінансова сфера; 10) неформальні джерела.

37. Визначення місткості ринку промислової продукції

Головними об'єктами ринкових досліджень стають: міст-кісті ринку, споживачі, конкуренти, товар. Найчастіше з місткістю ринку ототожнюють кількість товару, що був реалізований на ньому за певний проміжок часу (як пра­вило, протягом року).

При цьому розрізняють місткість потенційного ринку (можливі обсяги продажу товарів покупцям, які мають потребу в них і виявляють інтерес до продукції фірми) та реального ринку (можливі обсяги продажу товарів покупцям, які мають потребу в них і виявляють інтерес до продукції фірми та мають змогу її придбати).

Q = n*q*p, де n – к-ть покупців, q – середня к-ть закупівель одним споживачем, р – сер. ціна.

Найбільш показовим у методичному відно­шенні є визначення місткості ринку окремої держави. Орієнтов­но місткість національного ринку можна визначити з допомогою статистичних даних по галузях і загальній зовнішньоекономічній діяльності з формули:

М = В+3- Е+І+Д-Є-Е₀+І₀, де М - місткість ринку; В - власне виробництво товару в країні ; 3 — залишок товарних запасів на складах виробників; Е - експорт товару; І - імпорт товару; Д — скорочення (Є -збільшення) запасу товарів у продавців та споживачів; Е₀— по­бічний експорт; І₀- побічний імпорт.

МР на основі норм споживання: Q = Н  Чзаг, де Н – річні норми спож-ня на 1 покупця, Чзаг – заг к-ть покупців.

Місткість ринку безпосередньо залежить від економічної ситуації в країні, а також від виду і призначення продукції. Водночас у визначенні місткості ринку товарів виробничого й споживчого призначення є суттєва різниця. Місткість ринків товарів виробничого призначення визначається з допомогою аналізу тенденцій інвестиційної політики галузей, що споживають відповідну продукцію. Крім цього, використовуються методи прогнозування, які базуються на екстраполяції тенденцій продажу товару в минулому на майбутнє з відповідним коригуванням. Точніші результати дають розрахунки, що базуються на статистичних даних щодо обсягів продажу виробів і комплектуючих товарів. Слід відзначити, що визначення місткості ринку товарів виробничого призначення зв'язано зі значними труднощами, що спричиняються особливостями функціонального використання окремих видів обладнання, складностями оцінки економічних можливостей споживачів та характеру їхнього попиту.

38. Сегментування ринку та маркетингові стратегії підприємств

Сегментація — це розподіл потенційного ринку на групи споживачів, які мають подібні мотиви щодо покупки конкретного товару та можливість придбати його. Сегментація на промисловому ринку — завдання більш складне, ніж на ринку кінцевих споживачів. Споживачі на промисловому ринку мають більш значні відмінності за розміром, економічною актив­ністю, географічним розташуванням, структурами управління тощо. На промисловому ринку, як і на ринку спожива­чів, існують три основні типи стратегії сегментації. Стратегія недиференційованого (масового) маркетингу. У цьому випадку немає відмінностей у вимогах, які споживачі пред'являють до товару, тому розроблю­ється одна стратегія маркетингу щодо цін, продук­тової лінії, каналів просування, реклами тощо. Прикладом товарів, для реалізації яких на промис­ловому ринку частіше всього застосовують стратегію недиференційованого маркетингу, може бути бензин або мастила, розчинники, асфальт, цемент і т. п.

Стратегія диференційованого маркетингу. Реалізація цієї стратегії звичайно потребує значних затрат коштів. Ці витрати пов'язані з розширенням продуктової лінії, адміністративними витратами, вартістю просування та розповсюдження товару і та­ке інше. Незважаючи на ці додаткові витрати, стратегія диференційованого маркетингу дозволяє фірмі диференціювати свої конкурентні позиції і максимізувати довгострокові прибутки. Диференційований маркетинг передбачає розробку окремої стратегії маркетингу для кожного ринкового сегмента.

Стратегія концентрованого (цільового) маркетингу. Ця стратегія передбачає вихід фірми на один ринковий сегмент. Дозволяє вести ефективну діяльність по збуту. Використовується, як правило, малими та середніми підприємствами.

39. Конкуренція на сучасному ринку промислової продукції та її види

Конкуренція – притаманне то­варному виробництву змагання між окремими господарськими суб'єктами (конкурентами), заінтересованими у більш вигідних умовах ви­робництва і збуту товарів.

Конкуренція на ринку має різні прояви, що обумовлює функціонування ринків з наступними формами конкуренції:

* ринок чистої конкуренції;

* олігополістичний ринок;

* ринок монополістичної конкуренції;

* чиста монополія.

Виділяються наступні види конкуренції:

* функціональна: між різними товарами, які задоволь­няють ту саму потребу;

* видова: між товарами, які призначені для за­доволення тієї самої потреби, але різняться за якимись суттєвими па­раметрами;

* предметна: між ідентичними товарами різної, іноді навіть однакової якості.