3.Емоційно – вольові психічні процеси.

Емоції – псих. процеси пов’язані з інстинктами, потребами й можливостями, що відображають значимість діючих на індивіда ситуацій та явищ у формі безпосередніх переживань.

Емоційні стани:

- настрій

- афекти

- стрес

- фрустрація

- пристрасті.

Воля – це псих. функція яка передбачає регулювання людиною своєї поведінки відповідно до найбільш значущих для неї мотивів; гальмування мотивів, спонукань, намагань; організацію дій, учинків згідно зі свідомо поставленими цілями. Саме в цих діях і виражається воля.

”Воля – особлива форма емоцій” (Вундт)

4.Психічні стани особистості.

Психічний стан – це статичний компонент психіки.

Психічний стан впливає на перебіг психічних процесів, він може перетворюватися на властивість особистості, яка у свою чергу зумовлює виникнення стану.

Суттєвою особливістю психічного стану є те, що він характеризує психічну діяльність, надаючи їй специфічності. Специфічність стану передусім означає специфічність перебігу психічних процесів.

Кожен психічний стан є переживанням суб’єкта й водночас діяльністю його різних систем, він має зовнішнє вираження і проявляється у зміні ефекту виконуваної діяльності.

Психічні стани можуть бути класифіковані як вияви психічних процесів:

- стани емоційні ( настрої, афекти, тривога та ін. )

- стани вольові ( рішучість, розгубленість, тощо )

- стани пізнавальні ( зосередженість, замисленість і т.д. )

5. Методи виховання.

Виховання як цілеспрямований процес формування особистості здійснюється за допомогою методів виховання.

Методи виховання — способи взаємопов'язаної діяльності вихователів і вихованців, спрямованої на формування у вихованців поглядів, переконань, навичок і звичок поведінки.

Методи виховання поділяють на загальні (їх застосовують в усіх напрямах виховання) і часткові (використовуються переважно в одному з них — правовому, економічному чи фізичному).

Класифікація методів виховання випливає з логіки цілісного педагогічного процесу, необхідності безпосередньої організації всіх видів діяльності дітей, їх взаємин з педагогами і між собою, стимулювання самодіяльності та самоосвіти. Щодо функціональної залежності розрізняють такі групи методів виховання: -методи формування свідомості Ця група методів виховання охоплює методи різнобічного впливу на свідомість, почуття і волю учнів з метою формування у них поглядів і переконань. До неї належать: а) словесні методи (роз'яснення, бесіда, лекція, диспут); б) метод прикладу; -методи формування суспільної поведінки передбачають організацію діяльності та формування досвіду суспільної поведінки. До неї належать: педагогічна вимога, громадська думка, вправлення, привчання, доручення, створення виховуючих ситуацій; -методи стимулювання діяльності та поведінки виконують функції регулювання, коригування і стимулювання поведінки й діяльності вихованців. До неї належать змагання, заохочення і покарання; -методи контролю й аналізу рівня вихованості (до них відносять педагогічне спостереження, бесіду, опитування (анкетне, усне), аналіз результатів суспільно корисної роботи, виконання

доручень, створення ситуацій для вивчення поведінки учнів).