5. Концепція соціалізації г. М. Андреєвої

Г.М.Андрєєва визначає соціалізацію як двосторонній процес: з одного боку, це засвоєння індивідом соціального досвіду шляхом входження в соціальне середовище, систему соціальних зв'язків;з іншого - процес активного відтворення системи соціальних зв'язків індивідом за рахунок його активної діяльності, активного включення в соціальне середовище. Зміст процесу соціалізації - процес становлення особистості, що починається з перших хвилин життя людини, яка протікає в трьох сферах: діяльності, спілкування, самосвідомості. Процес соціалізації може бути зрозумілий тільки як єдність цих трьох сфер.

На кожному етапі соціалізації виникає «сплав» засвоєння соціального досвіду і відтворення його. Г. М. Андрєєва виокремлює три основні стадії соціалізації: дотрудовую, трудову та післятрудову . На всіх стадіях вплив суспільства на особистість здійснюється або безпосередньо, або через групу. Суспільство та група передають що стає особистості деяку систему норм і цінностей за допомогою певної системи знаків.

Ті конкретні групи, в яких особистість долучається до систем норм і цінностей і які виступають своєрідними трансляторами соціального досвіду, Г.М.Андрєєва називає інститут соціалізації. На дотрудовой стадії такими є сім'я, дошкільні дитячі установи, школа, для частини людей - вуз. Найважливішим інститутом соціалізації на трудовий стадії вона вважає трудовий колектив. Що ж до питання про інститути соціалізації на послетрудовой стадії, то він, на думку Г. М. Андреєвої, залишається відкритим і вимагає спеціального вивчення. Вона підкреслює, що інститути соціалізації, здійснюючи свій вплив на особистість, як би стикаються із системою впливу, яка задається великою соціальною групою, зокрема через традиції, звичаї, звички, спосіб життя. Від того, якою буде та рівнодіюча, яка складеться із систем таких впливів, залежить конкретний результат соціалізації.

У зв'язку з цим Г. М.Андрєєва відзначає, що проблема соціалізації при подальшому розвитку досліджень повинна постати як своєрідна сполучна ланка у вивченні співвідносних ролі малих і великих груп у розвитку особистості.

6. Концепція соціалізації а в Петровського

А.В.Петровський розглядає процес соціального розвитку людини як діалектична єдність переривчастості і безперервності. Перша тенденція відображає якісні зміни, що породжуються особливостями включення особистості в нові соціально-історичні умови, а друга - закономірності розвитку в рамках даної референтної спільності. Відповідно і запропонована ним концепція поєднує дві моделі, перша з яких описує фази розвитку особистості при входженні в нову референтну групу, а другий - періоди вікового розвитку особистості.

А. В.Петровський наголошує, що в більшості випадків перехід на новий етап розвитку особистості не визначається внутрішніми психологічними закономірностями (вони тільки забезпечують готовність до цього переходу), а детермінований ззовні соціальними причинами - навіть у тих випадках,коли вступ у новий етап розвитку не означає входження в нову групу,а являє собою подальший розвиток особистості,що розвивається в групі.

Розвиток особистості може бути зрозумілий в обох випадках як закономірності зміни фаз адаптації, індивідуалізації та інтеграції. Проходження макрофаз описує життєвий шлях: дитинство (адаптація), отроцтво (індивідуалізація) і юність (інтеграція).Зміна мікрофаз характеризує розвиток всередині кожного з вікових періодів.

Будь-який період починається фазою адаптації, яка представляє собою засвоєння діючих у спільності норм та оволодіння відповідними формами і засобами діяльності. Фаза індивідуалізації викликається суперечністю між досягнутим результатом адаптації та потребою в максимальній реалізації своїх індивідуальних особливостей. Фаза інтеграції викликається протиріччям між цією потребою особистості і стремлінням групи прийняти тільки частина її індивідуальних особливостей. Це протиріччя у разі успішної соціалізації виступає як інтеграція особистості та групи. Ця фаза завершує віковий період і одночасно готує перехід до наступного.

А. В.Петровський вважає, що якщо перехід до нового періоду не підготовлений всередині попереднього успішним протіканням фази інтеграції, то на рубежі між будь-якими віковими періодами складаються умови для кризи розвитку особистості, адаптація в новій групі стає скрутною. Відповідно до цієї концепції виділені закономірності,що характеризують і розвиток як результат входження в нову групу (в будь-якому віці), і власне вікові особливості соціального розвитку особистості.