Тема 32(продовження). Вимоги до надання першої допомоги потерпілим внаслідок дорожньо-транспортної пригоди

У відповідності до пункту 2.10 Правил дорожнього руху водій зобов’язаний:

• вжити можливих заходів для надання першої допомоги потерпіли, викликати карету швидкої медичної допомоги, а якщо це неможливо, звернутися за допомогою до присутніх і відправити потерпілого до лікувального закладу;

• у разі неможливості виконати дії, перелічені вище, відвезти потерпілого до ближчого лікувального закладу своїм транспортним засобом, попередньо зафіксувавши розташування слідів пригоди, а також положення транспортного засобу; у лікувальному закладі повідомити своє прізвище і повернутися на місце пригоди;

Водій повинен назвати свій транспортний засіб:

• працівникам міліції та охорони здоров’я для доставки до найближчого лікувального закладу осіб, які потребують негайної медичної допомоги;

Водії, які порушують ці вимоги, можуть понести кримінальну відповідальність.

Дорожньо-транспортна пригода розглядається як злочин в залежності від тяжкості наслідків, а саме від тяжкості травм , отриманих потерпілим.

Особлива відповідальність водія тоді, коли по його вині в результаті ДТП потерпілий помер. Критерієм, коли потерпілого визнають як померлого від ДТП, є час, протягом якого наступає смерть. Цей термін неоднаковий в різних країнах. Так, в Угорщині і в Польщі він становить 2 доби, у Франції він становить 6 діб, а в Італії і Україні – 7 діб. Всі тілесні пошкодження розподіляються як тяжкі, коли гинуть люди, середньої тяжкості та легкі.

Відповідальність водія, який скоїв ДТП, залежить від того, до якого виду тяжкості будуть віднесені травми потерпілого.

До тяжких тілесних пошкоджень також відносяться пошкодження, що небезпечні для життя, які призвели до втрати зору, слуху, язика, руки, ноги, призвели до втрати працездатності не менш як на 1/3 (35%).

До середньої тяжкості відносяться пошкодження, які не є небезпечними для життя людини – без втрати органа або функцій, які викликали тривалу втрату здоров’я (більше 4 тижнів), які призвели до значної втрати працездатності – але менше 1/3(15-35%).

До легких пошкоджень відносяться такі, які призвели до короткочасної втрати здоров’я (7-28 днів) або незначну втрату працездатності(менше 15%).

Тема 33 Основи анатомії та фізіологічної людини. Організм людини – як єдине ціле

Вченими доведено, що взаємодія і взаємозалежність внутрішніх і зовнішніх проявів життєдіяльності організму людини координує центральна нервова система.

Встановлено, що в організмі немає жодного органу і функції, які б не знаходились під контролем центральної нервової системи. Організм людини постійно зв’язаний із зовнішнім середовищем, з якого він отримує поживні речовини, кисень та одночасно виділяє до нього відпрацьовані продукти життєдіяльності. Зв’язок і активне пристосування організму до оточуючого навколишнього середовища здійснюється корою великих півкуль головного мозку, яка в той же час є вищим регулятором всієї діяльності організму.

Для того, щоб правильно оцінити характер травм і стан потерпілих при ДТП людей необхідні знання основ анатомії і фізіології людини.

Анатомія – це наука про будову людського тіла.

Фізіологія – наука про функціонування органів і систем людського організму. Знання цих основ дозволяє правильно надати першу медичну допомогу, своєчасно і правильно евакуювати потерпілих до лікарняного закладу. Це має першочергове значення для відновлення їх здоров’я, а не рідко і збереження життя. ↓ 30 А – 5 ↓ 30 А-4

Органи людського організму:

1. Органи дихання.

Організм людини безперервно витрачає енергію, джерелом якої є поживні речовини (білки, жири і вуглеводи), які надходять із стравою. Енергія, що міститься в цих речовинах, звільнюється під час їх окислення в присутності кисню, який надходить під час дихання через легені в кров і розноситься до всіх тканин організму. До органів дихання відносяться: повітрепровідні шляхи (порожнина носа, рота, горлянка, гортань, трахея, бронхи) і легені. Бронхи в легенях поділяються на все мілкіші, а самі найменші із них закінчуються пухирцями – альвеолами. Альвеоли оточені наймілкішими кровоносними судинами. Через тоненькі стінки альвеол і судин кисень потрапляє до крові, а вуглекислий газ із крові переходить до альвеол і видихується.

При травмах дихальні шляхи можуть бути перекриті, що може призвести до зупинки дихання. Життя потерпілому в таких випадках може врятувати тільки своєчасно надана допомога.

2. Органи травлення.

Травлення становить собою механічна (подрібнення, зволожування, перетирання) і хімічна переробка страви. Травлення починається в порожнині рота, потім страва через стравохід потрапляє до шлунку, дванадцятиперстну кишку, тонкий і товстий кишечник.

В органах травлення складні молекули білків, жирів і вуглеводів розщеплюються на більш прості з’єднання. В цих процесах беруть участь ферменти, що виробляються травними (железами?) порожнини рота, щлунка і кишечника. З порожнини рота страва поступає в стравохід, рухається по ньому до шлунка за допомогою скорочення м’язів стравоходу.

В шлункові протягом 6-8 годин за допомогою ферментів стає рідкою і в такому стані вона періодично, невеликими порціями потрапляє в кишечник. В тонкому кишечнику стається вемоктування, тобто перехід різноманітних речовин із травного тракту в кров і в лімфу, які розносять поживні речовини по всьому тілу, в кожну клітину людського організму.

Системи людського організму:

1. Серцево – судинна система складається із серця і кровоносних судин. Їх завданням є доставка до органів тіла необхідну кількість крові для того, щоб задовольнити їх потребу в кисні і поживних речовинах. Кров по судинах рухається завдяки безперервної роботи серця. Принцип роботи серця – це нагнітаючий і засмоктуючий насос.

Рух крові по судинній системі здійснюється по великому і малому колах кровообігу. Велике коло кровообігу починається від лівого серцевого шлуночка і кінчається в правому передсерді.

Мале коло кровообігу починається від правого шлуночка, з якого кров по легеневій вені протікає до легенів, де віддає вуглекислий газ, який легені видихають в повітря і в свою чергу насичується киснем і повертається до лівого передсердя, із якого потрапляє до лівого шлуночка і надалі знову до великого кола кровообігу. Таким чином велике коло кровообігу розносить кисень і проживні речовини по всьому тілу і забирає вуглекислий газ, а мале коло кровообігу віддає через легені вуглекислий газ і забирає кисень.

Опорно – руховий апарат складається із кісток скелета, скелетних м’язів і суглобів і служать для захисту життєво важливих органів – це скелет черепа, грудної клітки і таза. Кістки скелета поділяються на довгі – це кістки кінцівок, короткі – позвонки, п’яточні кості, і плоскі – лопатки, ребра, кістки черепа і таза. Кістки скелета в місцях з’єднання між собою утворюють нерухомі і рухомі з’єднання. Рухомі з’єднання називаються суглобами. Суглоби помішаються в суглобову сумку. В товщі суглобової сумки розташовані мідні суглобові зв’язки. Суглобами кінцівок є: плечовий, ліктевий, зап’ясний, тазобедренний, колінний суглоби.

2. нервова система виконує координацію рухів, контролює взаємодію між органами людини, дає швидкі і точні відповіді на різноманітні подразнення зовні.

Нервова система поділяється на центральну, периферійну та вегетативну (або автономну) нервові системи.

До центральної відносяться головний і спинний мозок.

Периферійна нервова система – це нервові волокна, по яких розповсюджуються нервові імпульси з периферії до нервових центрів і в зворотному напрямку від нервових центрів до всіх органів. Вегетативна або автономна нервова система регулює життєві процеси внутрішніх органів, таких як серце, кишечники, роботу легеневої діафрагми тошо.