3. Володимир Лесевич

Володимир Вікторович Лесевич (1837-1905) народ, на Лубенщині, вчився в гімназії в Києві та інженерній школі, в Інженерній Академії та Академії Генерального Штабу в Петербурзі. В 50-х роках він почав літературну працю, що нею займався все життя, друкуючи в російській прогресивній журналістиці статті філософічного, загально-наукового та етнографічного характеру. 1879 р. він був засланий до Сибіру, де і пробув два роки, з 1882 р. жив змінно на Полтавщині та в Петербурзі В останній період життя Лесевич близько стояв до українського руху, але усі його праці друковані російською мовою. Крім дрібніших статтів, що зібрані в трьох великих томах («Сочиненія», Москва, 1915 рік Мало вийти ще два томи; філософічні праці ввійшли у видані три томи цілком), він видав окремо теж перевидані в збірці творів: «Опытъ критическаго изслЂдованія основоначалъ позитивной философіи» (СПБ. 1877), «Письма о научной филосо-/210/фіи» (СПБ. 1878) і «Что такое научная философія?» («Русская мысль», 1888-9 і окремо СПБ. 1891). По смерти Лесевича вийшла брошура «Емпиріокритицизмъ, какъ единственная научная точка зрЂнія» (СПБ. 1909).

Лесевич був «строгий логік, тонкий і проникливий критик, прекрасний стиліст, великий знавець сучасних напрямків західньо-европейської філософії, переконаний пропагандист своїх ідей. — — Правда, його не можна назвати "творцем", а тільки популяризатором, не можна назвати "пророком", а тільки оповісником» (М. Гордієвський). Але, звернувши увагу на той час, на який припадає його чинність, ми повинні будемо визнати, що роля його в розвитку російської філософічної культури була не мала. Він знайомив російське суспільство з Контом та післяконтівським позитивізмом. Але твори Лесевича не привчали читача просто безкритично засвоювати ті або інші чужі думки. Лесевич ставився до західньо-европейської літератури критично. Він вказує хиби і помилки навіть у найбільших авторів позитивізму, у самого основоположника позитивізму О. Конта, він хоче ставитись до минулого справедливо і не відкидає просто усієї допозитивістичної філософії (як це робив дехто з позитивістів), зазначає позитивні риси і історичне значіння навіть в найбільш далеких йому точках погляду, як-от у середньовічній філософії. Навіть вороги позитивізму ставилися до філософічної діяльности Лесевича з повною пошаною та визнанням (Вол. Соловйов).

Філософічний шлях Лесевича — це перехід від позитивізму контівського до німецького позитивістичного кантіянства, а від цього останнього до того, що він зве «емпіріокритицизмом» — до поглядів Авенаріуса. Основна тема філософії, на думку Лесевича — гносеологія, — тому його не задовольняє О. Конт, що не розвинув гносеології, тому він відкидає і дуже важливу складову частину світогляду Конта — його позитивну релігію (II, 326). Центральне ставлення гносеології веде Лесевич до Канта Правда, він не хоче обмежитисялише гносеологією, на підставі гносеології він хоче збудувати «світогляд, який складено із цілої чи усієї цілокупности позитивного знаття» (І, 56). «Позитивна філософія є світогляд, складений із методичного ладу філософіч-/211/них наук, що охоплюють собою усю цілокупність позитивного знаття» (І, 68). Усунення метафізики, щоправда, приносить навіть «деяку шкоду», «бо наука, що відкинула метафізику і що не знає ще ніякої іншої філософії, залишається без узагальнень і засуджує себе на накупчення матеріялу, значіння якого вона ще не усвідомила цілком певно» (II, 431). «Філософія перестала бути цілком окремою наукою, — — — вона не виділяє собі окремої сфери, не має претензії на окремий об’єкт і власну методу; але їй і не треба цього усього: вона знов дістала значіння пізнання в найвищому і найкращому сенсі цього слова» (II, 9, 225). Гносеологію і розробляє переважно Лесевич, ідучи за німецьким позитивізмом — Ласом, Рілем, Герінґом, пізніше Авенаріусом, Пецольдом... Але і «космологія», наука про світ, повинна бути розроблена — «позитивна філософія є світогляд, що розуміє світ, як зв’язану єдність, яку управляють питомі їй закони, що відкриті при допомозі наукової методи і зведені у ґрупи, які репрезентують сфери окремих наук, сполучених гієрархічним зв’язком, який залежить від градації з’явищ дійсного світу» (II, 431), — бо «предмет позитивної філософії є дійсність — — — себто та частина всесвіту, що приступна нашому спостереженню та досвіду» (І, 56). Та до розроблення цієї науки про світ Лесевич не підійшов, обмеживши своє завдання дослідженням шляхів до космології, дослідженням проблеми пізнання, розробленням підстав загальної наукової методології — як вже сказано — в дусі німецького гносеологічного позитивізму.

Про Лесевича див. М. Журливий: В. Лесевич яко філософ. Одеса, 1915.

4. А. А. Спір

З України (з Єлисаветського повіту на Херсонщині) походив і видатний філософ другої половини XIX в. А. А. Спір, або Шпір (1837-1890), який, щоправда, життя своє прожив за кордоном — в Німеччині і Швейцарії, і праці свої друкував в західньо-европейських мовах. Німець з походження, Спір цікавився українським народом, народньою творчістю, українською літературою. /212/

Чи відбилося це на його філософічних поглядах, — залишається недослідженим.

Подаємо тут спис творів Спіра та головної літератури про нього.

Головні твори Спіра:

1. Die Wahrheit (псевдонім; «Prais»). Lpz. 1866, 2 вид. (під своїм ім’ям, Lpz. 1867).

2. Denken und Wirklichkeit. 1873, 2 вид. 1877, французький переклад 1916.

3. Moralität und Religion. 1874, 2 вид. 1878, італійський переклад 1911.

4. Esquisses de la philosophic critique. Париж. 1887, рос. переклад 1901, італійський переклад 1913.

5. Nouvelles Esquisses de la philosophic critique. Париж. 1899. Еспанський переклад 1904.

Крім того виходили збірки його творів:

1. Kleine Schriften. 1870.

2. Studien. 1883.

3. Gesammelte Schriften, 4 томи, Leipzig, 1883-85.

4. Gesammelte Werke, 2 томи, Leipzig. 1908-1909.

Головна література про Спіра:

1. S. Spitzer: Darstellung und Kritik der Moralphilosophie Spir’s. Вюрцбурзька дисертація. 1896.

2. Theodor Lessing: A. Spir’s Erkenntnistheorie Ґісенська дисертація 1899.

3. L. Brunschvicg: La philosophie religieuse de Spir, в «Comtes rendus du 2-е Congres international de philosophic». 1904.

4. A. Zacharoff: Spir’s theoretische Philosophic dargestellt und erläutert Єнська дисертація. 910.

5. J. Benrubi: Spir et le mysticisme philosophique, в «Revue des Idées». Paris. 1911

6. И. Румер: Философия Шпира, в «Мысль и Слово», том І, Москва, 1917.

7. В. Groethuysen: A. Spir, ein russischer Philosoph, в «Wissen und Leben», Zurich. 1920.

8. H. А. Пулевич: Воспоминанія объ А. А. Шпирь. «Кіевская Старина», 1895, I, VI-VII.