8. Світогляд і особистість

В світогляді Юркевича зустріваємо спорідненість з філософічними течіями, які ми вже зустрівали на українському ґрунті в тих або інших відмінах, — це платонізм («ідея»), патристика («серце», релігійність), романтика (деякі елементи вчення про серце, ідея «цілісної філософії»)... Можна говорити і про те, що певні риси його світогляду вже зазначили себе, як типові для українського світогляду (емоціоналізм, натяки на думку «душа — мікрокосмос»). Слухач Юркевича — Володимир Соловйов підкреслює українську вдачу Юркевича — «Юркевич був родом з Полтавщини, походженням українець і назавше заховав у характері і мові яскравий відбиток свого походження. — — Індивідуальний характер Юркевича склався без сумніву на загальному тлі української натури. Їй відповідала його задумливість, поглибленість в себе, чутливість більш інтенсивна, ніж екстенсивна, — також впертість і замкненість, що доходила до хитрости. — — — Юркевич мав нахил до мовчазної контемпляції, або до тихого обміну думок з небагатьма приятелями. — — — До оцих рис треба додати ще одну, теж українську — особливий рід сконцентрованого гумору, — — він смішив мене, сам лише ледве посміхаючись».

Безумовно зв’язані з національним характером і індивідуальні, своєрідні риси Юркевича, — це його надзвичайна «обережність» у вислові думок, позитивний характер його філософії, відсутність конструкцій, а стремління базуватися на «досвіді» в ширшому сенсі, себто на «досвіді» не лише змисловому, а на «досвіді розуму». Юркевич — свідчить Вол Соловйов — «був свідомим ворогом поспішних узагальнень і безгрунтовних конструкцій — — — філософічних систем, які із одного принципу, звичайно однобічного, і з необхідности упередженого і недостеменного, сміло виводять усе існуюче. — — Ми не повинні виводити усе існуюче із одного припущеного нами принципу, а помалу і совісно зводити усе існуюче до його дійсних початків та внутрішнього сенсу і в цьому між собою згідному сенсі усього даного вбачати, поскільки це можливо, абсолютну правду. Таким /203/ чином, пункт погляду Юркевича був широкий, вільний від усяких свавільних та наперед встановлених обмежень, емпіризм, що обіймав і усе дійсно-раціональне і усе дійсно-надраціональне, бо як те, так і інше — — — існує емпірично в універсальному досвіді людства з не меншим правом визнання, ніж усе видиме та тілесне».

Для думки Юркевича надзвичайно характерно, що він не хотів вживати понять в якомусь вузькому однаковому завше сенсі. Він вимагав дистинкцій і одріжнень ріжних сенсів почуття. Він вважав насильством підганяти дане під загальні, завше одні і ті самі категорії: так в пізнанні світу «категорія буття є така проста, вузька та інертна, що взагалі з нею не можна нічого почати, і тому ввесь зміст наших думок і досвідів треба насильно переробити, штучно опрацювати до таких простих означень, які утотожнилися б з фатальною простотою та монотонністю ідеї буття. — — — Буття не є таке безумовне і безвідносне положення. Як рух буває ріжний в залежності од прикмет та відношень того, що рухається, так і буття має ріжні ступені: воно є положення, що приймає ріжний сенс, в залежності від змісту, про який говоримо, що він є». Юркевич намічає, таким чином, певний «методологічний плюралізм» — визнання ріжноманітних шляхів до правди в ріжних сферах. — В можливості абсолютного пізнання Юркевич, взагалі кажучи, сумнівається. Але він припускає можливість пізнання про абсолютне, про Божество. Та і тут він бачить можливість ріжних шляхів: релігійне почуття, розумування про факти досвіду, містичне переживання... — Детального аналізу ріжних шляхів пізнання Юркевич не встиг дати.

Прекрасними словами закінчує Володимир Соловйов свої спогади про Юркевича — 25 років по його смерти. Згадується його філософічна постать Соловйову так «спокійний і — — — живий, — що заспокоївся не на вже зробленому кроці, а на ясній свідомості великої путі, що лежить перед ним, ішов він помалу до вищої цілі, зупиняючися іноді, щоб — поглянути на красу Божого творіння». /204/