3.8. Емоційно-вольовий вплив менеджера на підлеглих.

Емпатія – це психічне явище адекватної реконструкції субєктом на основі реконструкції зовнішньо сприйнятих ознак реально чи передбачено існуючого у іншого субєкта певного образу (емоційної, інтелектуальної, сенсорно-перцептивної та іншої модальності) )співпереживання).

Слід розрізняти поняття емпатії і співчуття.

Співчуття – це переживання субєкта з приводу почуттів іншого.

Емпіричні показники емпатії – чуйність, тактовність, доброзичливість, учасливість, довірливість є важливими компонентами організаційних здібностей керівника, без яких істотно ускладнюється реалізація принципу індивідуального підходу в роботі з підлеглими. Як правило, емпатичний вплив на людей здійснюється стихійно, інтуїтивно, мимоволі. Завдання позитивного використання явища емпатичного впливу у практичній діяльності менеджера полягає в усвідомленому розумінні його сутності, у знання шляхів і способів цілеспрямованого застосування емпатичного впливу для організації сприятливих ділових і особистісних взаємин з підлеглими, подолання конфліктності, формування адекватного соціально-психологічного стилю керівництва.

Формування і розвиток почуття емпатії предбачає глибоке вивчення емоційних станів, в яких може перебувати людина.

Найпростішим емоційним станом є почуттєвий тон. Почуття при цьому проявляється як емоційне забарвлення, своєрідний якісний відтінок психічного процесу і усвідомлюються не самі по собі, а як особлива властивість предметів та дій, здатних викликати в особистості певне ставлення.

Емоційним станом, також,є настрій – це загальний емоційний стан людини, що характеризує її протягом певного періоду часу. Настрій завжди причино-обумовлений. Взаємодія індивідуальних натроїв зумовлює і формує груповий настрій у колективі, а керівник є генератором настрою всіх підлеглих.

Афекти – це сильні короткотривалі емоції, що виникають раптово і виявляються у значних змінах, свідомості, порушеннях вольового контролю за діяльністю мязової системи та внутрішніх органів. Виникнення афектів залежить не тільки від життєвих ситуацій, але й від особистості, її темпераменту, вміння володіти собою. Боротися з негативними афектами необхідно за допомогою волових зусиль, спрямованих на переведення емоційної енергії в іншу діяльність.

Стрес – форма психічного напруження, яка виникає врезультаті емоційних і розумових перевантажжень і викликає зміни функціонального стану і самопочуття людини.

Стрижнем особистості сучасного менеджера є його воля і вміння здійснювати вольовий вплив на підлеглих.

Воля – це психічна діяльність людини, яка виявляється в усвідомлених діях, спрямованих на досягнення поставленої мети, здійснення якої повязане з подоланням перешкод. Вольова діяльність полягає в тому, що людина здійснює владу над собою, контролює мимовільні імпульси, а іноді загальмовує їх.

Вольові якості: цілеспрямованість, наполегливість, рішучість, ризикованість, відповідальність, вимогливість, критичність, принциповість, самостійність, витримка і самовладання, мужність і сміливість,

Високий рівень освіти ліквідовує багато відмін­ностей між керівником і виконавцями. Тому влада, що базується тільки на примусі, винагородах, традиціях, харизмі чи компетенції, не завжди є достатньо ефектив­ною. Часто результативніше діє переконування праців­ників, залучення до управління. Певний досвід викорис­тання таких управлінських підходів мають підприємст­ва СШ А, Японії, України, Росії та ін.

Переконання є дієвим за ефективної передачі точки зору керівника. Важливими при цьому є стосунки між керівником і виконавцем. Переконання є ефективним, якщо в колективі панує довіра до керівника, ні в кого не виникає сумнівів щодо його здібності враховувати їх інтелектуальний рівень, компетентність, запити і по­треби. За таких обставин майже неможливим є виник нення конфлікту інтересів, а навпаки досягається єд ність цілей керівника і підлеглих. Однак механізм переконання діє досить повільно, часто досить складно спрогнозувати його результати. Все це у багатьох випадках робить його неефективним, особливо в ситуаціях, які потребують рішучих, оперативних дій.

Залучення працівників до управління здійснюється через спрямування їх зусиль на досягнення визначеної мети. Це заохочує підлеглих до ініціативності, розвитку здібностей, прагнення досягнути високих результатів. Але щодо працівників, які не люблять невизначеності, цей вид впливу можу бути неефективним. Керівники та­кож не завжди готові відмовитись від своїх традиційних методів впливу. Все це дещо обмежує застосування цьо­го управлінського підходу.

Загалом менеджер повинен використовувати такі ва­желі впливу, які найбільше відповідають конкретним проблемам, традиціям організації, нахилам, уподобан­ням її працівників.

САМОСТІЙНА РОБОТА СТУДЕНТІВ

ЗА ТЕМОЮ 3

«ФОРМУВАННЯ КОЛЕКТИВУ ОРГАНІЗАЦІЇ»