Земля в ілюмінаторі

На моє запитання, чи не боявся Павло Романович, прямуючи на борт космічного корабля, він відповів: «Якщо хтось скаже, що стрибати з парашутом, літати літаком можна не боячись, — це буде брехнею. Лише той, хто несповна розуму, нічого не боїться. Безстрашна людина та, яка змогла перемогти свій страх. Радше космонавти належать саме до цієї категорії. Уявіть лишень: космічна ракета з установкою має п'ятдесят метрів, під людиною знаходиться двадцять мільйонів кінських сил і вона сидить на самісінькій верхівці всього цього! І все це будь-якої миті може полетіти у тартарари... У космосі достатньо одного грама щоб призвести до катастрофи. Космонавтів рятує за таких умов пише закон збереження енергії.

Із записів у бортовому журналі, який вів під час польоту П.Р.Попович: «...33-й виток. Земля цікавиться здоров'ям і настроєм. Дорогі друзі! Спасибі за увагу. Почуваюся чудово. Коли приземлюся, розповім багато цікавого. Ваш «Беркут».

34-й виток. Відв'язався зовсім. Увійти у прив'язні ремені легше, аніж вийти.

35-й виток. Вночі при корабельному світлі нічого не видно ні на землі, ні в космосі. Навіть зорі зникають. А ось удень вони гаснуть. Парадокс? Нічого не вдієш — космос.Пообідав. Апетит чудовий. Узяв навіть ДП. Роздратував Андріяна Ніколаєва воблою. Виявляється, у нього нема. Бідолаха аж стогне, так просить.

36-й виток. Контроль самопочуття. Пульс — 56. Випив води. Подібна до нашої, дніпровської.Давав звірку часу.Чогось почав чхати. Сам до себе сміюся: от чхнув би Тарас Бульба, то, мабуть, і корабель з орбіти зійшов би».

Павло Романович залишався українцем і в космосі. І вода в спеціальних балонах нагадувала дніпровську, і Тараса Бульбу згадував... Але Попович не був би самим собою, якби не продемонстрував безкінечному космічному просторові своє національне «я». Зауважимо, що це відбувалося на космічному кораблі Радянського Союзу, а в цій країні тоді вже давно проголосили про формування єдиного радянського народу.

«Я дуже пишався, що став першим українцем, який побував у космосі. Першою піснею, що пролунала на орбіті під час нашого польоту, була «Дивлюсь я на небо та й думку гадаю...» А далі я її дещо перефразував: «...ось я сокіл, і ось я літаю!» А Ніколаєв затягнув російську пісню про Волгу. Хоча, взагалі-то, «Соколом» був він, а я — «Беркутом», — пригадує наш космічний земляк. Він усе життя був і залишається невгамовним романтиком. Навіть у суто стандартних ситуаціях завжди вчиняв нестандартно, знаходячи можливість для вияву людських почуттів. Відома історія, коли відбулася в космосі зустріч між кораблем «Восток-3», пілотованим Андріяном Ніколаєвим, і «Восток-4» — Павлом Поповичем. Павло Романович почув у мікрофонах голос Ніколаєва: «Беркут», я — «Сокіл»... У відповідь, замість офіційного звертання Попович сказав просто: «Андрюшо, я чую тебе! Добре чую...» Ніколаєв, який славився винятковою дисциплінованістю аж розгубився: «Який я Андрюша? Я — «Сокіл»... На це українець Попович відрубав: «Та кинь ти, Андрюхо! Переможців не судять. Дивись, яка краса!»

12 квітня виповнилося 40 років від дня першого польоту людини в космос. Саме Юрій Олексійович Гагарін вперше облетів за 108 хвилин земну кулю, а тому й цілком справедливо зветься космонавтом номер один. Останнім часом його постать притрусилась пилом міфів і навіть чудернацьких вигадок. Усе менше залишається людей, які особисто знали Гагаріна. Павло Попович був серед тих, хто його добре знав. Ось його згадка про зоряного побратима: «Так склалося, що я був першим, хто зустрів Юрія Гагаріна в день його приїзду до Москви. Мені було доручено очолити перший радянський загін космонавтів і стати його парторгом. Юрій був чесною і принциповою людиною, безмежно відданим офіцером».

Зараз з'явилося багато версій про загибель Юрія Гагаріна. Бульварні газети друкують всілякі нісенітниці. Павло Романович спростував різноманітні фантазії та вигадки. «Передчасна смерть — завжди випадковість, — розповідає він. — Гагарін справді розбився. Але хоча нині й багато пліток навколо цього назбиралося, мовляв, був п'яний. Але все це дурниці. Гадаю, щось трапилося з технікою й призвело до тимчасової втрати свідомості обома льотчиками: Гагаріним і Серьогіним. Вони навіть не робили спроби катапультуватися, хоча перебували на висоті 4200 метрів! А ось спроба вивести літак на потрібний рівень була. їм не вистачило всього 250 метрів... Ми, 11 осіб, які були тоді на аеродромі, живі свідки цієї трагедії ».