33

Зміст

Зміст ________________________________________________________1 ст.

Вступ _______________________________________________________2 ст.

Нарис з історії Старого Села____________________________________ 4 ст.

Старе Село в 1921-39 роках____________________________________ 6 ст.

Початок Радянсько-німецької війни:

а) колабраціонізм ____________________________________________10 ст.

б) антисемітизм ______________________________________________ 10 ст.

в) «доля людини» _____________________________________________12 ст.

Спогади селян про знищення села _______________________________14 ст.

Причина знищення села _______________________________________ 18 ст.

Представники течій Руху Опору:

а) націоналістична течія Руху Опору ____________________________19 ст.

б) комуністична течія Руху Опору ______________________________21 ст.

Представники нейтральної позиції у ході війни ____________________23 ст.

Село у післявоєнний період_____________________________________ 24 ст.

Висновок ___________________________________________________ 25 ст.

Література __________________________________________________26 ст.

Додатки ____________________________________________________27- 33ст.

Для того , щоб зрозуміти своє майбутнє – треба зрозуміти минуле...

Мої батьки приїхали на роботу до Старого Села декілька років тому.

Село мені сподобалось, хоча я була іще маленька і не розуміла. Але з роками я зрозуміла – краса, це не тільки природа, краса – це люди. Саме тому, коли я підросла і почала навчатись у місцевій школі, виникло бажання більше взнати про саме село та про його жителів.

Особливо я була вражена обеліском загиблим односельчанам в роки Великої Вітчизняної війни, який першим кинувся у мої дитячі очі та вразив своєю величністю.

На початку своїх пошуків я зіткнулася з багатьма труднощами. Якихось документів в бібліотеках села я не відшукувала, тому вирішила розпочати з розповідей місцевих людей. Довелося зустрітись з багатьма людьми і просити їх розповісти те, свідками чого вони були або що вони пам’ятають з розповідей своїх родичів, яких вже давно немає.

Саме завдяки їм, «односельчанам», які вижили у цій війні, які проливали кров за «НЕНЬКУ УКРАЇНУ», «ЗА СТАЛІНА» і, просто, за свої родини, я, так само як і ви, можу робити висновки.

Так, дійсно, для того, щоб зрозуміти людину, потрібно поставити її у скрутне страновище. Мені вдалося це зробити ціною багатьох зусиль. Люди часто не хочуть згадувати негативних сторінок свого життя. І саме цей фактор змусив мене

до пошуків. Але пошуків не суспільства справедливості чи рівності, а суспільства старосільської єдності, яке в наш час, і , тим більше, для нашої громади, на мою думку, є найбільш актуальним.

Нарис з історії Старого Села

Друга світова війна – це негативне явище світового суспільства. Так і для старосільців вона виявилась негативним явищем.

Старе Село розташоване на півночі Рокитнівського району у найбільш заболоченій його частині.

За природно-географічним розташуванням територія Старого Села відноситься до полісської зони мішаних лісів.

За переказами Старе Село дуже давнє. Виникло село раніше міста Києва. Неодноразово поселення спалювали татари. А на ці роздуми наводять назви природних обєктів: Татарський брід.

Найдавніші літописи згадують про величезні хащі на півночі краю, називаючи поліську частину „ деревлянською землею ". Уся ця частина була великою пущею з нерубаними лісами. Тому тут застосовувалася вирубна система землеробства, яка поступово витіснялась орним. Вирощували жито, просо, овес. Розводили худобу. Поширені були промисли: мисливство, бортництво, рибальство, збиральництво. Розвивалися і ремесла: металургія на базі болотної руди, ковальська справа, ткацтво, обробка дерева, теслярство, гончарство.

За іншими переказами першими жителями села були каторжники, яких засилала царська влада у ці болота з лісами на роботи і по закінченню терміну вони залишилися тут жити. Назва походить від прізвища його засновника, так як за переказами поселення заснував чоловік на прізвище Старий. А ще на цю думку наводить назва урочища Старе. Але, на жаль, письмових підтверджень цьому немає. Збереглися дані про те, що в 1866 році в Старому Селі був 41 будинок, воно належало до Мозирського повіту.

Старе Село у 1921-39 роках

Радянську владу проголошено в січні 1918 року. За Ризьким мирним договором (1921 р.) Старе Село відійшло до Польщі. В урочищі «Лютич», серед акацій і лісів, знаходився маєток пана Домантовича, який забороняв селянам без дозволу збирати гриби, ягоди. За цим слідкували панські лісники. Зараз на тому місці тільки купа битої цегли і ростуть акації. Із слів жителів села, школа в селі вже діяла на початку 20 століття. В ній навчалися тільки хлопчики, школа мала три класи.

За часів панування Польщі в селі також діяла школа. В школі навчалися діти із села та навколишніх хуторів. Навчав їх один вчитель. Діти вивчали польську мову, арифметику, каліграфію. Вчитись було дуже важко, так як не вистачало літератури. Буквар був один на трьох. Не було чорнила, то мішали сажу і писали нею. Дошка в класі була зроблена з дощок, обтесаних сокирою, і на ній писали. Ходили в школу в постолах. Поговоривши з багатьма свідками я отримав декілька версій розташування школи. Проте серед них найбільше згадуються дві. За однією версією вона булла розташована біля церкви, в самому центрі села. На місці де нині розташований торговий центр « Наталі» приватного підприємця Чуриловича Юрія Панасовича . За іншою версією, школа знаходилась на місці сучасної сільської ради.

Були також так звані лавки ,тобто магазини. Називали їх іменами людей ,які відкрили ці магазини. Деякі імена лавок і місця, на яких вони знаходились ,я довідався від старожилів: лавка Аврима знаходилась недалеко від церкви, Тихонова лавка була розташована на місці теперішньої школи, Настулина лавка розміщувалась поблизу церкви. Основним торговим центром де жителі продавали свої товари був ярмарок у с.Березово

Зі слів Павлович Зінаїди Миколаївни (1928 р.н.) я довідавсь, що поблизу села жила польська шляхта. Поляки зайняли землі в борах, де і жили. В урочищі Лютич стояв великий дім, також на урочищі Будинок, де розташовувалась 5 хат поляків і дім польських лісників. На хуторі Терепча стояв дім польських лісників.

У людей було багато земель, але на них мало що росло, адже селяни удобрювали лише польські поля. Жінка перечислила декілька назв полів поляків де працювали селяни це зокрема такі: «Кошикова Нівка», «Каленецьке», «Пантюховська»… Зінаїда Миколаївна розповіла, що люди мали платити податки полякам грошима. Податок називали комурлія. Коли селянин не сплачував податок, вони забирали все, що могло бути цінним від їжі до худоби. Тоді дороги до Рокитного не було і поляки людей заставляли насипати дорогу. На кожну сім’ю відводилося по 10 метрів.

Тяжке соціально — економічне становище населення доповнювалося національним, релігійним гнітом і політичним безправ’ям. Вже в 1921 році було видано розпорядження про заборону рідної мови.

1 вересня 1939 року гітлерівська Німеччина вторглася в Польщу, а 17 вересня на основі додаткового секретного протоколу пакту Молотова - Рібентропа Червона Армія перейшла польсько-радянський кордон. Після нападу на Польщу в нашому краї було проведено часткову мобілізацію в армію. Слабі, нечисленні польські загони не могли чинити відчутного опору Червоній Армії. Німецькі війська і Червона Армія розмістилися вздовж обумовленої лінії. Територія Рокитнівщини видійшла до Радянської України. В січні 1940 р. утворено Рокитнівський район Ровенської області.

Перерозподіл поміщицької землі швидко закінчився і розпочалася колективізація, яку частина селян прийняли недоброзличливо. Повністю провести колективізацію в передвоєнний період не вдалося.

З приходом нової влади поляків разом з їхніми сім’ями із с. Старе Село вислали до Сибіру. Заможних селян звинувачували в куркульстві та забираючи всі цінності та висилаючи у віддалені точки Росії.