Початок Радянсько-німецької війни

На територію нашого села війна прийшла непомітно. У червні 1941, саме коли в розпалі була «косовиця», до нас прийшли «німці».

Наше село, віддалене від повітового центру Столін, тим більше, знаходячись у заболоченій місцевості, навіть і не розуміло, що розпочалась Друга світова війна. І, навіть, у ході мого дослідження доведено, так і не зрозуміло, що це було.

Село тоді було розташоване по хуторах. Ще не встигла добратись сталінська колективізація. Але основна частина уже знаходилась у «центрі», де розташовувалась церква.

За свідченнями очевидців цих подій я зрозумів, що ми – діти - «найкращі розвідники». Саме завдяки таким як ми, завдяки пам’яті старших , можна згадати і зрозуміти хід подій та вчинки багатьох людей в той час.

Спогади Василя Йовсійовича Чуриловича:

«Пам’ятаю – було літо. Я, юнак, пасу нашу домашню худобу. Чую, «грюкає», «бахкає» десь у сторону Вежиць. Я подумав – гримить. А звідки мені, у десять років, було знати, що то бомби рвуться. Ми, у той страшний час, жили на хуторі Старе, який розташований між селами Старе Село та Вежиця. Прогуркотіло воно поміж нас та пішло собі далі.

Аж приходить звістка – розпочалась ВІЙНА. Хто розпочав війну, з ким розпочалась війна – не зрозуміли ні батько, ні мати, а тим більше я. Ця звістка ширилась селами, хуторами. Але зрозуміли ми її лише тоді, коли до нас прийшли «німці».

Колабраціонізм

Саме під час встановлення німецького «нового порядку», під який потрапило і наше село, наше населення зрозуміло, що таке «колабраціонізм» (хоч і не знали, що це означає)».

Відриваючись від спогадів Василя Йовсійовича, я звертаюсь до сторінок нашої історії – історії України. А скільки було в той час людей, які просто не розуміли, що відбувається, які просто не знали, що їм робити? Але, повертаючись до явища «колабраціонізму», хочу продовжити спогади.

«Одразу ж з’явились прихильники німецького режиму. Головою Старосільської сільської Ради став Денищиць Михайло Клімович. Під керівництвом цієї людини до німецької армії було відправлено жителів нашого села Ковальця Олексія Захаровича, Свиридовича Йосипа Філімоновича та інших. Їх відправляли до «дміни», що знаходилась у с. Березове. Про подальшу долю цих людей, як і багатьох інших, нічого не відомо.

Свавілля жителів нашого села, які ще день тому були такі само як і ми, не мало меж. Вони, як притаманно людям, що дійшли до влади, прагнули до накопичення грошей , тому часто влаштовували погроми серед багатого прошарку населення – євреїв».

Антисемітизм

Антисемітизм – явище, притаманне будь-якому суспільству у скрутні часи.

Саме це явище найбільше відобразилось у роки Другої світової війни. Основним завданням Третього Рейху було винищення «непотрібних» націй людства, які, за німецькими переконаннями, були основним тягарем світового суспільства. Це нації євреїв та циган. На третьому місці мали винищувати слов’ян, як найбільш свободолюбивий народ, але тільки після використання їхніх природних та людських ресурсів.

«До початку війни на території села проживало шість єврейських сімей. Їхні оселі розташовувались у центрі села. Вони формувались з трьох основних родів – Васермани, Мояри та Ткачі. Їхнім основним заняттям було виготовлення одягу та взуття, ковальство, торгівля.

Іцко, якщо я правильно пригадую, Ткач, був ковалем. Його сестра Ідка – швея. Вони жили більш заможно ніж інші жителі села. Мали можливість наймати на роботу найманих робітників, яким часто був і я. Особливо мене вразило ставлення самої Ідки, яка ніколи на нас не кричала та не сварила.

Васерман Мовша був торговцем і ковалем. Саме, напевно, завдяки йому деякі жителі села і у наш час носять прізвисько «Мовша». Ця людина була високого зросту, як зараз пам’ятаю. Його ковальському хисту вражались навіть польські паничі, які проживали у нашій місцевості до 1939 року.

Багато хто заздрив цим людям. І, саме у роки війни, ця заздрість переросла у ненависть. Завдяки таким жителям села як Денищиць Михайло Клімович, Павлович Павло Хокович (змушений бути поліцаєм за примусом) та інші, ці сім’ї були відправлені до «дміни» у с. Березове, де, за свідченнями очевидців, знищені фашистами».

Спогади Василя Йовсійовича Чуриловича:

«Біля коваля Іцка жили Гришко та Румен. Гришко мав столярку . Румен загинув на війні 1939р. Жили ще в селі Халимон та його дружина Мовша дочка Рахля та син Кроль. Хильчиха була жила недалеко від церкви. Біля церкви жив Ахтоль. Лейба жив,шив чоботи. Коли у людей не було їжі вони давали їжу та гроші в позику. Гроші називали злоти .»

Спогади Павловича Сергія Васильовича:

Велика кількість євреїв знаходила притулок у Полісських лісах. Наприклад, сім’я Моярів знайшла притулок у заростях лози та очерету Старосільського озера «Крисіно». Вони збудували там «халабуду», в якій і жили. Але заздрощам людським не має меж. Саме завдяки їм чи іншим негативним явищам, притаманним людській психології, цю сім’ю було знищено. Виказав місце їхнього перебування житель нашого села «Пало Сайков». Сім’я була повністю знищена німцями. Лише через багато років після війни до села приїхали родичі сім’ї Моярів, які встановили могильну плиту в урочищі «Хвоя». Ця згадка про минуле і досі знаходиться на тому місці та нагадує мені про ті страшні роки.