Комуністична течія Руху Опору

Штаб комуністичної течії Руху Опору розташовувався у селі Вежиця. Його очолював Борис. Вони займались підготовкою молодого поповнення для партизанських загонів та регулярних військ. Основою їхнього поповнення були юнаки 14 – 16 років. Серед представників нашого села до «новобранців» потрапили Шломич Микола Лівонович, Павлович Павло Ониськович, Лісовець Парфен Миколайович та його брат Охрім», – пригадує Василь Йовсійович.

Історія уже померлого Охріма Миколайовича у роки війни наповнена таємничістю. Ніхто із жителів села не хоче розповідати про його діяльність після підготовчого табору у Вежицях. Зрозуміло лише те, що він отримав там рушницю. А у післявоєнний час, а саме у роки незалежності, отримав нагороди, як представник націоналістичної течії Руху Опору.

Представники нейтральної позиції у ході війни

Якою ж була доля інших жителів села, що не приймали участі у війні на жодному боці. Прикладом долі таких людей був життєвий досвід батька того ж Василя Йовсійовича – Чуриловича Йовсія Васильовича. Він не бажав брати участі у війні. Його війною було збереження власної сім’ї та сімей своїх менших братів.

Але радянська влада вважала таких людей зрадниками Батьківщини.

Згадує Василь Йовсійович:

«Батька та дядьків Василя та Хому, а також інших жителів села – Павловича Пилипа Павловича, Павловича Панаса Ониськовича – відправили у заслання до міста Копєйск Челябінської області. Багато хто не повернувся,внаслідок епідемій та хвороб. В тому числі і мій батько, який був поранений комуністами під час затримання. У таборі, він, поранений, лікував братів та односельчан від дизентерії. Коли вони пішли на поправку, батько, за розповідями дядьків , помер. І досі я не знаю, де він похований. А хотілося б...».

Село в післявоєнний період

Незважаючи на великі втрати серед населення, Старе село змогло відродитись і стати на ноги. Після страшної війни люди стали мужнішими та сильнішими, адже пройти через такий жах могли лише справді духовно сильні люди. Старосільці, хоч навіть дуже тяжко, але відбудували будинки, засіяли поля, в селі знову з’явилася повноцінна школа. Першою вчителькою і водночас директором школи була Вознюк Галина Павлівна. Зошити і підручники вона закуповувала у Рокитному. Була і бібліотека. Вона розташовувалась у школі. Вона складалась з 10 тонких книжок.

В 1955 р. у селі встановили радіоточку. Вона знаходилась біля школи. Головним там був Лісовець Григорій Павлович.

Висновок

Зрозуміти людські вчинки – не можливо. Людина – це найскладніший механізм. Та, незнаючи історії оточуючих, набагато складніше зрозуміти їхню психологію.

Основною метою мого дослідження стало вивчення історії суспільства, в якому мені довелося зростати і формуватись як майбутній громадянці. Я зрозуміла, що це суспільство має на мене неабиякий вплив.

Наша історія повна таємниць. Вона, напевно, ніколи повністю не буде досліджена. А особливо, її негативні явища, про які і досі люди бояться чи не бажають згадувати. Та саме історія таких маленьких міст та сіл як Старе Село є складовою загальної історії України.

Починаючи своє дослідження, я намагалася знайти відповіді – та знайшла запитання. І цей фактор ще більше спонукає мене до пошуків, до з’ясування істини. І, я надіюсь - не зупинюсь...