Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України
Рівненський державний гуманітарний університет
Кафедра історії
Наукова робота
з дисципліни: «Історія України»
на тему
«Рідний край»
«Історія села Яцьковичі»
Виконав:
студент І-курсу
групи МРТП-12
Боровець Ігор
Миколайович
Перевірили:
кандидат історичних наук, доцент Карпухіна Тетяна Олександрівна
кандидат історичних наук, доцент Пальчевський Руслан Степанович
Рівне-2011
Зміст
Вступ
Географічне положення села
Історія заснування
Село в роки Першої світової війни. Міжвоєнний період.
Роки Великої Вітчизняної війни
Післявоєнний період
Роки незалежності України. Історія церков села Яцьковичі
Вступ
Високі поняття «Батьківщина», «національна гордість» починаються саме із знання рідного краю, історії села чи міста, вулиці, домівки, де людина народилася, виросла, де пройшло її дитинство. Вони передаються з покоління в покоління з молоком матері, мелодією пісні, багатоголоссям рідної мови.
Кожне село, кожен закуток нашого поліського краю приховує в собі ще стільки таємниць! І яка втіха, коли внаслідок пошуків відкриваєш для себе і людей щось покрите сивиною століть або й несправедливо забуті сторінки недавньої історії. От і ця добірка матеріалів про одне з поселень Березнівського району – село Яцьковичі.
Наш односельчанин поет Борис Боровець пише:
«Десь в глибинах Полісся є тихе село
Де втопають в барвінках ошатні оселі.
Вимальовує там зеленаві постелі
На лататтєвих плесах човнове весло…»
Отже, з одного боку річечки – ставу село Поташня, назва від місця добування поташу. З іншого – Яцьковичі, від прізвища власника земель. Невблаганний час і люди стерли з лиця Поташню, натомість Яцьковичі розрослися, новими своїми вулицями простягнувшись і на колишню Поташню.
Географічне положення села
Яцьковичі – село, центр сільської ради. Розташоване на правому березі Случа за 20 км. від райцентру на південний схід, за 38 км. від залізничної станції Моквин. На північ від села Яцьковичі за 4 км. розташоване с. Балашівка. На захід від с. Яцьковичі розташоване с. Хотинь. На південному заході від с. Яцьковичі розташовані села Прислучі, Колодязне, Бистричі.
Історія заснування
В давнину на місці нашого села була пречудова природа, якої майже не торкалася людська рука. За переказами наших дідів і прадідів, це була краса, яку тепер рідко де знайдеш. Чудові ліси, бори, гаї, трави, квіти, що своїм різнобарв’ям прикрашали луки, галявини. А скільки, говорять, серед цієї краси було пташиного співу, якими пахощами сповнювалось повітря! В лісах водилися різні звірі , яким майже нічого не загрожувало. Край боліт, річок, озер з чистою і прозорою водою. І ось серед цієї краси почало зароджуватися село. А відбувалося все так…
В сусідніх Холопах (зараз Колодязне) жила сім’я пана Яцьковського. Він - корінний поміщик, народився у с. Холопи Березнівського району. У 1846 році його мати Марія Яцьковська розділилася із сестрою Цецилією Омецицькою. Марія стала володіти частиною с. Холопи. Роздільним актом їй було виділено з іншого маєтка (с. Хотинь) 15 селянських родин, які Марія поселила на окремій ділянці землі і утворила с. Яцьковичі.
В історико-краєзнавчій праці Т. Стецького «З бору і степу» (Краків 1888р., с. 305), краєзнавчому словнику О. Цинкаловського «Стара Волинь і Волинське Полісся» пан Яцьковський згадується як дрібний поміщик, власник невеликого фільварку. У 1855 році мати виділила своєму сину, колезькому регістратору, 1176 десятин землі. У 40-х роках він навчався у Рівненській гімназії. У тодішньому спольщеному і зросійщеному середовищі виділявся як відомий українець, що проявлявсь у зацікавленні історією рідного народу, вживанні української мови, одягання під час свят національного українського вбрання.
Господарства були поділені рівними шнурами землі. Ще й тепер де-хто називає ці шнури іменами перших поселенців: Мельниковський, Домуньовський, Клємезовський, Боровцовський, Габрельовський і т.д.
Кожен хазяїн мав 17 десятин (шнур) землі, тяглася вона від нинішньої центральної вулиці села і аж до теперішнього урочища Піч. Однаково всім перепало і поля, і лісу, пан дав кожному право господарювати розпоряджатися землею, як йому хочеться: продати, розділити між дітьми, передарувати.
Від центра села, тобто від місця де зараз знаходиться медпункт, дорога тяглася аж до урочищ Залав’є і Смолярня. По обидві сторони дороги були ліс, поля, болота. Вже пізніше, коли переселені сім’ї почали розростатися, виростали і женились сини, виходили заміж дочки, то будували собі хати вже обабіч цієї дороги. Так утворилася вулиця, яка тягнеться від магазину і на схід.
Теперішня вулиця Зарічна теж має свою історію. За річкою була слобода, тобто теж невелике село, яке називалося Рудня – Поташня. В старовину тут копали руду, перетоплювали її на залізо. Поряд були ще великі печі, які випалювали цеглу. Бо цей край багатий на глей, пісок і глину. Відходи ж від виробництва – поташ виспали обабіч річки. І зараз ця місцевість усипана жужелем і попелом.
Слободу заселяли поляки (мазури).
Вздовж річки росли здоровенні дуби – красені. На горбочку, де зараз пошта, було кладовище.
Господарювали перші мешканці села самостійно, кожен працював на своїй землі, хоч була вона і неродючою. Тому пан не збирав податку з господарів, а встановлював порядок, щоб з кожної господи на нього відпрацьовували. То ліс різати, рубати йшли, то дорогу висипати і встеляти колодками, щоб можна було пану переїхати з Холоп у Яцьковичі. Сам пан Яцьковський у селі не мешкав.
У 1867 році у с. Яцьковичі було відкрито парафіяльну школу.
Переказують, що у 1912 році – цар Микола ІІ подарував селу 100 рублів золотом і сказав: «Хочте, будуйте церкву, а хочте – школу. Люди порадилися, вирішили будувати школу,яка й до нині діє в селі. Бо гарна нова церква діяла в Хотині, сусідньому селі. І туди на службу люди спокійно доїжджали з Яцькович.