Село в роки Першої світової війни. Міжвоєнний період.
В 1914 році, коли розпочалася перша світова війна, з села на неї було забрано кілька чоловік, але самого села війна не торкнулася. Навіть революція 1917 року не принесла йому ніяких змін. Правда, в селі на той час жила родина панів Якубовських. Їхній маєток люди розділили, хто міг що захопити, те й брав: і воли, й худоба, і земля, і хатнє начиння – все було розтягнуто. Не витримавши цього, пани потопились в ставку.
Після підписання в 1921 році Ризького мирного договору між РСФРР і Польщею територія Березнівщини у складі західної частини Волині ввійшла до Польщі. Район опинився у прикордонній зоні. Населеними пунктами Левачі й Сівки проходив радянсько-польський кордон.
Село Яцьковичі входило в воєводство Волинське, Костопільський повіт, гміна Людвіпільська.
У 1924 році в селі утворилася парафія.
У 1925 році було побудовано дерев’яний костел Святого Йозефа Облюбеніца. Стараннями Ксьонза Юлеша Янеша в 1936 – 1939 роках в селі було побудовано цегляний, мурований костел.
В 1938 році парафія налічувала 5227 віруючих. До парафії належали Рудня Поташня, Альфредовка, Антолін, Березники, Балашівка, Хотинь, Костельне, Гранне, Яцьковичі, Якубовка Мала, Марульчин, Михалин, Пересеки, Подраловка, Радзевіце, Рудня Бобровська, Рудня Лінчинська, Стужне, Вишимір, Заволоччя. Останній ксьондз Раймонд Козєш.
Цей костел будували люди із Березного. Головний архітектор костелу був Франик Островський. Цеглу для будівництва виробляли на місцевій цегельні. Майстрами по виробництву цегли були місцеві жителі: Боровець Тимофій Юхимович та Климчук Дмитро Іванович. Костел допомагали будувати парафіяни села. До 1939 року костел був побудований, але не повністю був під покрівлею. Богослужіння відбувалися тільки у великі свята. Тут відбувалися вінчання і відправи за покійними. Сходилися люди із усіх навколишніх хуторів: Броніславки, Антоліна, Смолярні, Подраловки, Стужного, Вороновки.
Повністю костел так і не запрацював. В 1943 році його знищили, а мур цегляний розібрали після війни і збудували з цегли будинок культури. В роки війни за переказами старожилів поляки зняли з костела дзвони і закопали і закопали на хуторі Березники. Інші говорять, що в кінці 1944 року поляки відвезли їх до Польщі.
Важко жилося за Польщі. В людей було по 2 і трохи більше гектарів землі, їли житній хліб. Ходили в полотняному одязі. Недалеко, на північний схід від села знаходяться польські могилки.
Роки Великої Вітчизняної війни.
Під час Великої Вітчизняної війни 36 мешканців села боронили Батьківщину в лавах Червоної Армії. За мужність виявлену в боях проти німецьких загарбників 21 чоловік нагороджено орденами і медалями. Смертю хоробрих полягло 16 односельчан.
На території краю діяли загони УПА. В урочищі Переспа, що знаходиться за 3 км. на захід від села Яцьковичі в квітні 1944 році в оточення потрапив великий загін УПА який ішов на з’єднання. Це була велика частина УПА з Галичини, провідниками були місцеві жителі із села Хотинь. Повстанці змушені були прийняти бій прямо в лісі. Це був старий в основному сосновий ліс. Були викопані бліндажі та окопи. Почався запеклий бій із підрозділами НКВД.
Жителі сусіднього села Балашівка з тривогою і острахом поглядали в сторону урочища, де близько трьох діб ішов нерівний бій, а через саме село прямували колони автомашин з солдатами в сторону бою.
Окопи, бліндажі, захисні споруди – все було перетворено в суцільне місиво. Загін УПА у нерівному бою був оточений і знищений. На місці бою в радіусі двох кілометрів лежали загиблі повстанці.
Жителі села Хотинь своїх односельчан позабирали в село і там поховали, а решту інших там же й поховали. Повсюди були могили. Пізніше старий ліс порізали, посадили новий, але перед початком садіння приїхав трактор-погрузчик, порозкопував ці могили, і останки полеглих воїнів погрузили і повезли в невідомому напрямку.
На місці бою в роки незалежності України було поставлено гранітну плиту на якій написано слова:
«Над нами плаче зламана калина,
Ми цвіт її оббитий на війні
Героям слава, слава Україні
І вічна пам’ять вам її сини!»
На місці братської могили поставлено високий хрест. Далі через 30 м., поставили ще один хрест, трохи нижчий. На південний схід від урочища Переспа за 2 км. знаходиться ще одна могила з написом:
«Тут похований курінний Ворон,
Який загинув у квітні 1944 року
у бою з військами НКВД».
За 8 км. на схід від села Яцьковичі знаходиться урочище Броніславка, колишнє польське поселення-колонія, так і називалося тоді – Броніславка. Жителі цього поселення після війни були перевезені до Польщі. На сьогодні на Броніславці знаходиться місце колишньої братської могили, де були поховані шестеро бійців і командирів партизанського з’єднання під командуванням М. І. Наумова.
На території Рівненської області під час Великої Вітчизняної війни діяло відоме партизанське формування під керівництвом С. А. Ковпака. На межі Березнівського і Рокитнівського району поблизу сіл Борове, Рудня Бобровська діяли партизанські загони, якими керував Медвєдєв. У партизанському загоні була радистка Леніза Бугорська. Вона закінчила розвід-школу і зимою 1943 року була закинута у партизанське підпілля.
Як свідчать старожили довколишніх сіл, вона була в селі Рудня Бобровська під час масового розстрілу. Одягнувшись старенькою бабусею, зігнувшись із великою палицею, вона чудом вислизнула із оточеного села, жителі якого через деякий час були спалені живцем на горі в клуні.
Леніза перебралась на хутір Антолін, що знаходиться поблизу села Яцьковичі. Разом з нею був зв’язковий Трохим Іванчук, родом із села Сівки.
Пізнього січневого вечора до хати постукали і зайшли двоє озброєних людей. Трохим кинувся до вікна і втік, Ленізу схопили і почали катувати. Хлопець почувши крики, повернувся до хати.
Подаьша їхня доля була невідома.
Аж у 80-х роках стала відомою доля легендарних розвідників. Помираючи в лікарні, хазяйка в якої жила Леніза, повідала місце заховання партизанів. Замордованих юнака і дівчину кинули у криницю, яка розташована поблизу обійстя. Коли розкопали закинуту криницю, то дійсно знайшли там людські кістки. Ленізу впізнали по волоссю, вона мала дві довгі коси.
На місці трагедії поставили пам’ятник загиблим героям.
В 1943 році село було повністю зруйноване, спалене поляками, з першої вулиці, що була заселена за часів пана Яцьковського залишилося тільки три хати люди були змушені були йти за річку Случ в села Моквин, Погорилівка, Білка, Голубне, у так звані збіги, втікали бігли від ворога, залишаючи все своє нажите господарство, землю, добро, рятували своє життя, життя дітей, стареньких батьків. Назад у село повернулись на суцільне згарище. Відбудовували, знову почали господарювати.