2.2.3. Омонімія

Терміни, на відміну від слів “широкого вжитку” всередині свого термінологічного поля зазвичай однозначні; одне і те ж слово може бути терміном різних сфер знання, але слід зауважити, що це не полісемія, а омонімія.

Омонімія – одне з явищ, які притаманні всім мовам та характеризують лексико-семантичну систему кожної з них.

Процес розробки теорії омонімії має давні традиції і пов’язаний з іменами таких вчених, як М.В.Ломоносов, Л.В.Щерба, В.В.Виноградов, Н.М.Шансій, Н.П.Колесников, Ю.С.Маслов, М.І.Фоміна та багато інших.

В сучасній науці про мову загальнопризнаним є те, що омонімія – абсолютна універсалія. Наявність омонімів в мові є обов’язковою і закономірною, до того ж глибинно зумовленою як фізіологічно, так і самою природою мови як системи.

Довгий час омонімія розглядалась “як хвороба, яку необхідно лікувати”. Розповсюдженою є точка зору про те, що синонімія та полісемія – закономірне явище в мовах, що саме функціонування мови як засобу спілкування і пізнання неможливе без цих явищ.

Омонімія термінів це досить поширене явище. Міжгалузева омонімія – це терміни однієї області значення, які піддалися переосмисленню і ввійшли в терміносистему іншої науки. Для міжгалузевої омонімії характерні, по крайній мірі, дві обов’язкові ознаки: за термінами повинні бути закріплені різні дефініції, і ці терміни функціонують в різних термінологічних системах. Вчені вважають, що в більшості випадків співіснування міжгалузевих омонімів стало можливим через їх утворення від латинського кореня.

Розглянемо міжгалузеву омонімії в культурологічній термінології.

АВНГАРД -у, ч.

1) Частина військ (або флоту), що рухається попереду головних сил.

2) перен. Найсвідоміша, найпередовіша частина певної суспільної групи, що веде за собою інші суспільні групи.

3) умовна загальна назва деяких новітніх напрямів у художній культурі.

АВТОХТОН -а, ч., книжн.

1) Корінний житель країни або місцевості; абориген, тубілець.

2) Організм, що виник у процесі еволюції в даній місцевості і, на відміну від алохтонів, живе в ній і зараз.

3) гірські породи або корисні копалини, що залягають на місці їх утворення.

ДИСОНАНС -у, ч.

1) муз. Негармонійне поєднання звуків, порушення співзвучності;

2) у віршуванні - один з видів неповної рими.

ЭТЮД -а, ч.

1) Твір образотворчого мистецтва допоміжного характеру, виконаний з натури з метою її вивчення в процесі роботи над картиною, скульптурою і т. ін.2) Невеликий літературний твір, присвячений якому-небудь окремому питанню. || Невелика одноактна п'єса, події якої мають драматичний характер.

3) Невеликий музичний твір віртуозного характеру. || П'єса навчального характеру, в якій застосовується певний технічний прийом гри.

4) У сучасній театральній педагогіці – вправа, яка служить для розвитку та вдосконалення акторської техніки і яка складається з різних сценічних дій, імпровізованих чи заздалегідь розроблених викладачем.

НАТУРАЛІЗМ -у, ч.

1) Ідеалістична філософська теорія, яка намагається пояснити розвиток суспільства законами природи.

2) У соціології - методологічний принцип обґрунтування моральності.

3) Напрям і творчий метод у мистецтві й літературі, який з фотографічною точністю відображає поодинокі явища життя, ігноруючи художнє узагальнення, типізацію.

УРБАНІЗМ -у, ч.

1) Напрям в архітектурі та містобудівництві 20 ст., за яким міста повинні розвиватися без будь-яких територіальних обмежень і щільно забудовуватися великими будинками.

2) У мистецтві й літературі – зображення та описання великих міст, динаміки їхнього життя.

ФОРМА -и, ж

1) філос. Спосіб існування змісту, його внутрішня структура, організація і зовнішній вираз. Єдність форми і змісту.

2) біол. Назва різновиду рослинного чи тваринного організму, зокрема одиниць, менших від роду, за невиразного систематичного їх положення, а також умовна назва видів і підвидів при їх вивченні та порівнянні.

3) лінгв. Видозміна того самого слова, яка надає йому додаткового відтінку значення або виражає відношення даного предмета думки до інших предметів думки того самого речення. || Видозміна того самого слова.

4) Стан людини, який дозволяє повністю виявити її сили, уміння, здібності. Втрачати форму.

ФУНКЦІОНАЛІЗМ -у, ч.

1) філос. Один із компонентів системного підходу, суть якого полягає у виявленні функцій окремих елементів і підрозділів певного соціального утворення.

2) Напрям в архітектурі 10-20-х рр. 20 ст., для якого характерне підпорядкування архітектурних форм їхньому практичному призначенню.

ФУНКЦІЯ -ї, ж.

1) книжн. Явище, яке залежить від іншого явища, є формою його виявлення і змінюється відповідно до його змін.

2) книжн. Робота кого-, чого-небудь, обов'язок, коло діяльності когось, чогось. || Призначення, роль чого-небудь.

3) фізіол. Специфічна діяльність організму людини, тварин, рослин, їхніх органів, тканин і клітин.

4) мат. Величина, яка змінюється зі зміною незалежної змінної величини (аргументу).

Більше прикладів полісемії культурологічних термінів наведено в додатку В.

Таким чином можемо зробити висновки, що омонімія притаманна культурологічній термінології, так як культурологія як наука вивчає багато сфер людського життя і діяльності.