1.2 Поняття терміна у сучасному мовознавстві

Дослідження термінологічної лексики спирається на визначення терміна. З приводу визначення терміна та вимог до нього в лінгвістичній літературі існують різні, не рідко протилежні точки зору.

Проблемами термінології глибоко займались такі лінгвісти як Г.О.Винокур, А.А.Реформатський, О.С.Ахманова, В.П.Даниленко, Н.З.Котелова, С.В.Гринєв та інші. Більшість дослідників признає, що термінологічність – одна з основних стильових рис наукового стилю, інформативне ядро лексики мов науки.

Частіше за все терміном називають слово, словосполучення, або просто мовний знак, що репрезентує наукове поняття спеціальної, професійної сфери знань. Н. А. Баскаков визначає термін як стійке, моносемантичне (однозначне) слово або словосполучення, яке співвідноситься з іншими термінами всередині даної сфери термінології.

О.С.Ахманова визначає термін як «слово чи словосполучення спеціальної (наукової, технічної і т.п.) мови, яке створене (отримане, запозичене і т.п.) для точного вираження спеціальних понять і позначення спеціальних предметів».

В.П.Даниленко також дотримується точки зору, що «термін» – це слово (чи словосполучення) спеціальної сфери застосування, яке називає спеціальне поняття ”.

Словник, в свою чергу, дає таке визначення слова «термін»: Термін (лат. terminus «границя, кінець, межа») – це спеціальне слово чи словосполучення, що прийняте в певній професійній сфері і застосовується в особливих умовах. Термін представляє собою словесне означення поняття, яке входить в систему понять певної області професійних знань.

Приблизно такі ж визначення термінології знаходимо і в зарубіжних словниках лінгвістичних термінів. Так, в словнику Ж.Марузо вона визначається як система термінів, які використовуються для вираження понять, притаманних даній науці.

В словнику Р.Р.К.Хартмана та Ф.С. Стока зафіксовано наступне визначення: « Terminology. The sum total of terms used in a particular subject, e.g. chemistry or phonetics of swimming and contained in special glossary and dictionaries».

В основі кожного терміна обов’язково лежить визначення (дефініція) реалії, яку він позначає, завдяки чому терміни представляють собою точну і в той же час стислу характеристику предмета чи явища. Кожна галузь знання оперує власними термінами, які й складають суть термінологічної системи даної науки.[ ]

Найчастіше більш прийнятим вважають наступне визначення терміну. Під терміном ми розуміємо слово, або словосполучення, одне або декілька значень яких є спеціальними. Таке розуміння терміну ґрунтується на полісемії та передбачає, що слово в одному зі своїх значень належить літературній нормі, а в іншому або декільком терміносистемам.

В лінгвістичній літературі встановилась міцна традиція вбачати в природі терміна певну кількість ознак. Серед таких ознак основними вважаються системність (систематичність), однозначність, точність, стилістична нейтральність, лаконічність, відсутність емоційної чи експресивної враженості.

З приводу наявності чи відсутності у термінів тих чи інших признаків серед лінгвістів не припиняються суперечки. Слід відмітити, що для правильного розуміння особливостей функціонування термінів має висунута А.А. Реформатським ідея термінологічного поля. За визначенням А. А. Реформатського, поле для терміна - це дана термінологія, за межами якої слово втрачає свою характеристику терміна, термін пов'язаний не з контекстом, а з термінологічним полем, яке і заміняє собою контекст. Саме виходячи з цього твердження слід розглядати всі ознаки терміна [Реформатський 1961:48]

Визначаючи системність, як одну з основних ознак терміна, слід пам'ятати, що системні відносини термінів дійсні лише в межах термінології однієї області знань. Одним з найсуттєвіших лінгвістичних джерел системності в термінологічній сфері виступає системність морфології і словотвору. Терміни в своїй більшості, як і звичайні слова, утворюються на базі засобів загальної мови. Однак, взявши за основу уже існуючі в мові способи і моделі словотворення, моква науки і техніки виробляє свою словотворчу підсистему, пристосувавши її до основних вимог і функцій термінологічної лексики і мови науки в цілому. Таким чином, словотвірні засоби в термінології являють собою певну систему.

Так як єдиного вивчення терміна в лінгвістичній літературі ще немає; то завдання дати таке визначення залишається актуальним. Крім того навіть не дуже глибоке вивчення термінології певної області знань показує, що не завжди термін точно виражає спеціальне поняття і не завжди входить лише в

одну терміносистему. Дослідження також показали, що не завжди термін має точні семантичні границі і виражає точно окреслене поняття. З цього випливає, що існує два підходи до вивчення терміна: нормативний (за Д. С. Лотте) і дескриптивний (за В. О. Винокуром) [Івченко 1962:79].

У характеристику терміна потрібно обов'язково включити його якості та тенденції, а визначення терміна лише якості усіх термінів, які не є спірними. Основним в специфіці терміну - його спеціальному, професійному використанні, є те, що сфера його поширення обмежена певною областю знань.

Термін часто являє собою центральну частину висловленої думки, від нього залежить її спрямування. Через це й виникає практична потреба відрізнити термін від нетерміна, щоб з особливою увагою поставитись до правильного його вживання. терміни, як і слова загальновживані, мають широкий діапазон значеннєвих обсягів — від дуже об’ємних (абстрактні, загальні, збірні) до досить звужених (одиничні, конкретні). При аналізі термінів із загальною і збірною семантикою виникає потреба відокремлення їх від загальнолітературної абстрактної лексики, а при доборі термінів для називання одиничних понять їх необхідно відрізнити від номенклатурних назв — номенів.

Виникає необхідність наукової класифікації галузевої термінології для відокремлення її від нетермінологічної лексики. Найпростішим шляхом при визначенні термінологічності слова є поділ термінів на родові й видові. Досить відкрити якийсь термінологічний словник, щоб побачити цю закономірність: до родової назви речовини, здатної викликати процес інтенсивного бродіння, д р і ж д ж і приєднуються численні видові: високо бродильні дріжджі, дріжджі верхового бродіння , дріджи низового бродіння , низькобродильні дріжджі, осілі дріжджі. І снує навіть думка, що термінологічність назви родового поняття автоматично забезпечує термінологічність видової назви. Проте з цих загальних правил є чимало винятків.

Найважливішим винятком є те, що не тільки терміни, але й нетерміни можуть називати родові й видові поняття. У таких же родових відношеннях, як і терміни, перебувають загальновживані слова і вирази багач (багатій , багата людина ) і глитай , куркуль, куркуляка . У таких же відношеннях перебувають назви якоїсь технічноїмоделі: «Жигули», «Лада» — назви марок автомашини. Висновок полягає насамперед у тому, що і загальнолітературні слова, і терміни, і номени мають спільні риси, прикладом яких є родовидові змістові відношення. А раз так, то наявне у арсеналі мовно-семантичних засобів членування реальної дійсності за допомогою слів родовидового підпорядкування не може бути ознакою лише термінології, інакше кажучи, самостійною диференційною ознакою терміна.

Але не завжди така категоричність суджень є доцільною. Неможна не погодитись с думкою, що ні у формі, ні у змісті не можна знайти суттєвої різниці між словом спеціальної лексики та словом термінологічної лексики. Реальна, об'єктивна різниця між цими двома типами - це, по суті, різниця немовна. Якщо слово спеціальної лексики співвідноситься з загальновідомим об'єктом, то слово термінологічної лексики - з специфічним об об'єктом, який відомий лише вузькому колу фахівців. Ніякої іншої різниці між цими типами слів більше не існує. А. І. Моісєєв стверджує, що різниця між терміном та нетерміном полягає не в специфіці слова, а специфіці об'єктів номінацій. Але термін не перестає бути терміном, якщо його знатимуть не лише фахівці у певній галузі.

Можна дати таке, «робоче» визначення терміну. Термін - штучно утворені слова або словосполучення, що виражають спеціальні поняття з певних галузей науки, техніки, мистецтва [Бондар 2006:270].

Розглянемо вимоги до терміну. Сучасна мова науки і техніки висуває до термінів певні вимоги:

1. Системність. Системність є однією з найважливіших умов існування терміна. Слово як термін існує лише у певній системі понять. Термін називає поняття й займає конкретне місце у певній системі понять, яка є відбиттям або наукової теорії, або наукової технічної класифікації, або узагальненої ідеї концепції в певній галузі, підгалузі знання. Належність терміна до певної системи, тобто до певного термінополя, є його суттєвою ознакою, що відрізняє термін від звичайного слова.

2. Однозначність. Термін має називати тільки одне наукове або технічне поняття, а поняттю має відповідати тільки один термін. У своєму термінополі термін є однозначним, тому що поле грає для терміна таку ж роль, що контекст для загаль-новживаної лексики. Наприклад, термін «корінь» у математичному термінологічному полі має одне значення (величина, що при піднесенні її до певного ступеня дае дане число); у біологічному термінологічному полі має інше значення (частина рослини, що міститься в землі); у граматичному термінологічному полі — третє значення [головна частина слова (без афіксів), що виражае його основне (лексичне) значення].

3. Мотивованість. Мотивованість — це така мовна форма терміна, яка допомагає зрозуміти поняття, яке він позначає, без звертання до тлумачного термінологічного словника. Ця вимога не відіграє головну роль, проте вона сприяє кращому усві-домленню та запам'ятовуванню терміна. За мовною фор-мою термін може бути повністю мотивованим, частково мотивованим і немотивованим. Повністю мотивованим вважаються одноелементний термін, вибір якого пояснюється його дотермінологічним значенням, і багатоелементний термін, елементи якого теж пояснюються їхніми дотермінологічними значен-нями. Наприклад, математичні терміни «ггпотенуза», «трикутник». Мовна форма першого пояснюється метафоричним перенесення найменування об'єкта: у давньогрецькій мові гіпотенузою називалася кривобокість. Форма другого тер-міна визначається існуванням в українській мові слів «три» і «кут» та продуктивної моделі словотворення: числівник + іменник + суфікс. Частково мотивованим є багатоелементні терміни, час-тина елементів яких пояснена, а інша -- ні. Прикладом може бути технічний термін «ланцюговий грохот», що скла-дається з двох елементів. Елемент «грохот» ми пояснити не можемо через його часткову демотивованість («гро-хот» — машина для розподілу сировини у процесі збагачен-ня корисних копалин) [Новий тлумачний словник української мови (у 3-х mo- Max). Уклад.: В. Яременко, 0. Сліпушко. —К.:Аконіт,2000.т. 1, с. 673]. Немотивованим вважаємо математичний термін «ромб», тому що у перекладі з давньогрецької мови він має зна-чення «дзига». Проте з точки зору термінознавства всі терміни моти-вовані. Наприклад, відомо, що гіпотенуза — це сторона прямо-кутного трикутника, що лежить проти прямого кута і що цей термін використовується у геометричній терміносистемі. У цій же терміносистемі використовуються й термі-ни «трикутник» та «ромб». До технічної терміносистеми гірничодобувного обладнання належать вже відоме нам термінологічне словоспо-лучення «ланцюговий грохот». У термінознавстві під час термінування поняття за осно-ву береться ознака «відмітний — невідмітний». Тому іде-ально мотивованим терміном може вважатися тільки той, що складається з назви об'єкта та однієї його відмітної ознаки. Наприклад, «вісь головна», «вісь координатна» тощо. Сьогодні велику кількість термінів створюють шляхом найменування всіх суттєвих ознак об'єкта термінування. Безумовно, що довжина таких термінів і може досягати навіть 10 і більше слів. Наприклад, криголамно-транспорт-ний ліхтеровоз-контейнеровоз, ударно-поворотний спосіб буріння, дискова пневматична ручна пила тощо.

4. Точність. Терміни мають бути точними. Але у термінознавстві іс-нує поняття «хибномотивований термін». Такі терміни створюються з різних причин.   Хибне знання; наприклад, термін «азот» у давньогрецькій мові мав значення «безживний»; у 60-ті роки XX століття стало відомим, що азот відіграє значну роль у життєдіяльності різних, у тому числі, вищих організмів, але назву цього хімічного елемента залишили без змін, тому сьогодні він вважається хибномотивованим термі-ном.   Зміна ознак поняття; наприклад, поняття «чорні метали». Спочатку до них належало тільки залізо, тобто озна-кою був саме колір. Зараз до складу чорних металів вхо-дить і марганець, проте він не має чорного кольору їх об'єднують спільні поклади залізо-марганцевих руд, тобто ознакою стало спільне місце залягання. Ось чому термін «чорні метали» вважається тепер хибномотивованим.

Перенесення назви предмета, явища на інший пред-мет, що має подібні, але інші ознаки; наприклад, у тепе-рішній час в астрофізиці вживають термін «рівень моря на Марсі». Маються на увазі ті величини, які відповідають атмосферному тиску на рівні моря на Землі. Відомо, що морі на Марсі відсутні, тому цей термін — хибномотиво-ваний. •          Свідоме прагнення притаїти знання дійсних ознак предмета; наприклад, англійський термін «tank» (бак) -«танк» був навмисно використаний для називання нового виду військової техніки, щоб дезінформувати ворога під час першої світової війни.

5. Відсутність синонімів. Терміни-синоніми в одній терміносистемі можуть заважати взаєморозумінню фахівців. Д. С. Лотте висунув до науково - темничного терміну наступні вимоги: системність; незалежність від контексту; однозначність; точність та лаконічність. Термін не повинен бути полісистемним, омонімічним, синонімічним.

Слід зазначити, що існує два підходи до визначення терміну структурно-субстанційний та функціональний. Прихильники структурно - субстанційного підходу розглядають термін, як особливе слово, яке протиставляється за своєю семантичною і граматичною структурою загальновживаному (Д. С. Лотте, Т. Л. Канделакі). Прихильникам функціонального підходу було доведено, що термін - це функція, тип вживання лексичної одиниці, а не особливий тип лексичної одиниці (Б. М. Гловін, В. М. Лечик, Т. Р. Кияк, Е. Ф. Скороходько). У нашому дослідженні ми дотримуємося концепції про функціональну природу терміна. Е. Ф. Скороходько розуміє термін як слово чи усталене словосполучення, що є членом такої лексико-семантичної системи, яка репрезентує певну фахову (спеціалізовану) систему понять. Слід зазначити, що це тлумачення, як і наведені раніше, виключає з кола термінів загальнонаукові лексичні одиниці. Проте в цій же праці автор наводить дещо інше визначення терміну - «слово чи усталене словосполучення, яке виражає спеціальне поняття науки, технічної або іншої галузі людської ідеальності, та має дефініцію яка розкриває ті ознаки цього поняття, що є релевантними саме для цієї галузі».

Засадничу різницю між терміном та «звичайним» словом (словасполученням) Е. Ф. Скороходько вбачає не в тому, що терміну притаманні певні риси, відсутні загальновживаного слова, або що термін позбавлений рис, притаманних «звичайному» слову, а в сукупній характеристиці - кількісному співвідношенні ступеня виявленності кожної з цих рис. Теоретично кожне слово може бути терміном, але воно стає ним тільки за умови актуалізації - виведенні його з лексико-семантичної системи загальнолітературної мови і включення його в систему термінів.

Таким чином терміни - це слова або усталені словосполучення, що чітко й однозначно позначають наукові чи інші спеціальні поняття.

Як правило терміни - це слова іншомовного походження, або кальки з них, утворені на питомому матеріалі [Скороходько 2006:3].

З одного, термінологія повинна обслуговувати потреби тієї нації, в мові якої вона створена, з іншого боку, при творенні термінології слід зважати на її інтернаціональну комунікативну функції, яка дедалі зростає. Спільні тенденції в розвитку термінології різних мов переплітаються з власними національними традиціями. Поєднання запозичених і питомих елементів у сучасній українській термінології не порушує її фонетичної та граматичної структури, її самобутнього обличчя.

З усього вище сказаного можна зробити висновки, що термінознавці орієнтуються на ідеальних термін. Але не слід сприймати вище наведені вимоги до термінів надто прямолінійно, так як ідеальних термінів, які б відповідали усім вимогам, мабуть, і не існує.