Міністерство освіти і науки україни

Таврійський національний університет ім. В.І. Вернадського

Факультет української філології

кафедра українського мовознавства

Термінологія з галузі культурології в сучасній українській мові

курсова робота

з української мови

студентки IV курсу з\о

іщенко ганни миколаїв

Науковий керівник:

кандидат філологічних наук

доцент Розумєйко М.С.

ЗМІСТ

ВСТУП з

РОЗДІЛ 1 . Науково-лінгвістичні засади дослідження термінологічної лексики ............................................................................................

1.1. З історії вивчення української наукової термінології 6

2. Поняття терміну у сучасному мовознавстві 9

3. Культурологія як наука 13

РОЗДІЛ 2. Характеристика культурологічної термінології сучасної української мови

2.1.Розгляд шляхів формування культурологічної термінології у зв'язку з історією розвитку культурології ................................................

2.2. Предметно-тематична характеристика культурологічної . лексики............................................................................................... 19

2.3. Лексико-семантична характеристика культурологічної термінології

2.3.1. Синонімія

2.3.2. Полісемія

2.3.3. Омонімія

2.4. Неологізми у культурологічній термінології......................................

ВСТУП

Український термін як національно-культурне явище і досі не став предметом спеціального наукового дослідження. Мовознавці здебільшого розглядають його як особливий знак серед лексем національної мови або використовують для ілюстрації теоретичних засад загального термінознавства. Через це особливу увагу звертають на семантику терміна і особливості прояву парадигматичних відношень (синонімічних, омонімічних, паронімічних і родовидових) в термінній лексиці, а також на пошуки доказової бази, що підтверджувала б його тенденцію до однозначності.

Сьогочасну українську ситуацію в галузі термінологічного нормування ускладнює та обставина, що серед теоретиків і практиків термінотвору існують прихильники принаймні двох термінотворчих традицій, кожна з яких передбачає різний національнокультурний вибір: одні зорієнтовані на використання усіх наявних в українській мові способів і засобів, а інші віддають перевагу калькуванню з мови російської.

Дослідженню термінології присвятили свої праці вчені В.М. Русанівський, Г.П. Мацюк, О.О. Реформаторський,Ю Т.І. Панько, Л.О. Симоненко та ін.

Берегти українське мовне довкілля сьогодні означає не тільки шукати способів і засобів уникати російськомовних термінів. Великомасштабні глобалізаційні процеси висунули на перше місце в світовій комунікації мову англійську, яка не тільки збагачує словник українського науковця, але ж витісняє з нього питомі слова і вирази. Так формується почуття меншовартості рідної мови, її неспроможності обслуговувати найвищі прояви людського духу, до яких, безсумнівно, належить і наукова сфера. Страх українського вченого перед українською мовою породжений невмінням чи небажанням засвоювати її засоби, щоб перекодовувати новітні наукові інформаційні потоки, що пливуть до нас не в рідномовній одежі. Мислення мовними кліше, відсутність опірності чужомовним словам і брак зусиль у пошуку відповідних українських мовних засобів вираження наукової думки знижує науковий потенціал українського ученого, робить його піддатливим до наукових схем та ідей, нав'язаних із зовні.

В Україні проблема термінології певних галузей, зокрема культурологічної, в теоретичному аспекті вивчена недостатньо. Спеціальна термінологія - одне із важливих джерел поповнення словникового складу мови.

У даний час культурологія являє собою галузь науки; таким чином разом з цим процесом стає багатшою її мова, складається сукупність термінів, які вживаються для пояснення процесів, які зараз наявні у сучасній культурі. На даний час дуже необхідні вивчення і опрацьованим термінологічної мови.

З огляду на сказане термінологія з галузі культурології у сучасній українській мові потребує поглибленого й розширеного вивчення. Цим зумовлена актуальність обраної теми.

Метою курсової роботи є предметно-тематичний та лексико-семантичний аналіз культурологічної лексики.

Поставлена мета передбачає розв'язання таких завдань:

1) розглянути історію вивчення і формування української наукової термінології;

2) дослідити шляхом формування української культурологічної термінології у зв'язку з історією розвитку культурології;

3) систематизувати наявні в сучасному мовознавстві класифікації груп культурологічної лексики;

3) визначити лексико-семантичні особливості культурологічних лексем.

Матеріалом дослідження виступають термінологічні одиниці культурологічної терміносистеми, вилучені шляхом суспільної збірки із Нового тлумачного словника української мови в 3-х томах, укладеного В. Яременком та О. Сліпушко [Новий тлумачний словник української мови в 3-х т. \ Укладачі Яременко та О. Сліпушко, - К.: Аконіт, 2008], також були використані такі джерела: Сучасний словник іншомовних слів: Близько 20 тис. слів і словосполучень \ Уклали: О.І. Скопненко, Т.В. Цимбалюк. - К.: Довіра, 2006; Культура в термінах від "А" до "Я". Культурологічна абетка [http://www.franko.lviv.ua/faculty/Phil/Kaf_kult/abetka_posibnyk.pdf].

Об'єктом вивчення є мовні одиниці що називають реалії культури, які функціонують у спеціальних тестах і зафіксовані у словниках та енциклопедіях.

Предметом аналізу стали лексико-семантичні особливості та предметно-тематична характеристика культурологічних термінів.

Методологічною основою вивчення е діалектичний підхід до мови, розгляд її у нерозривному зв'язку з історією народу, з його культурою, мовою.

Основними методами дослідження є структурно-семантичний, описовий, семантико-стилістичний, а також прийоми систематизації, класифікації, зіставлення мовних явищ.

Матеріали можуть знайти практичне застосування при упорядкуванні культурологічної терміносистеми, на заняттях з лексикології, стилістики у сучасній українській мові, а також на уроках та факультативних заняттях з української мови при вивченні термінології гуманітарних наук, зокрема, культурології.

РОЗДІЛ 1

Науково-лінгвістичні засади дослідження термінології і лексики

1.1 З історії вивчення української наукової термінології

Українська термінологія вже упродовж двох століть привертає до себе увагу багатьох учених, фахівців, ентузіастів національного відродження.. Адже українська мова стоїть як рівноправна серед інших мов, і є цілком придатною для творення наукового стилю. Інша справа, що через історичні обставини та політичні спекуляції вона не завжди мала право вільно ї беззастережно виконувати свої прямі функції, обслуговуючи різні сфери людського життя. Українська наукова мова, а відтак і українська наукова термінологія, мають досить довгу історію формування. Писемність на території нашої держави була ще в дохристиянські часи; українська писемна мова пройшла такі етапи розвитку: руська народна і старослов'янська (церковнослов'янська) мови Київської Русі — відповідно староукраїнська мова світської літературі літописів, адміністрації великого князівства Литовського і старослов'янська мова релігійної літератури [Ділова 2008: 8]. Українська наукова мова сягає глибини віків, що підтверджують як найстаріші зразки актової мови та правничої термінології дохристиянської Русі [Франко І. Літературна 19822: 207], так і сучасні дослідження в галузі окремих термінологічних систем. Мова науки, використовуючи загальновживані слова, наповнює їх особливим науковим змістом, закріплює у дефініціях. Предмети і явища дійсності, основні якості яких базуються на наукових поняттях, перебувають між собою у тісному взаємозв'язку, їх взаємовідношення складаються в певну систему - науку. В науці дані поняття утворюють систему її понять [Савицький 1987: 50].

Формування української наукової мови відбувалося під тиском постійних політичних перешкод і заборон. Істотно (негативно) на процес встановленим сучасної української літературної мови вплинув недержавний статус української мови, її територіальна роз'єднаність.

Особливістю нашого часу, який межує не лише зі століттями, а й тисячоліттями, є те, що нарешті після багатьох років поневірянь та утисків українська мова знову зайняла своє достойне місце в усіх сферах життєдіяльності, і зокрема у науковій галузі. Поступово на державну мову перейшла освіта і переходить наука. Як писав колись І. Огієнко, "українська мова здатна бути мовою науки, як і всі інші мови..." [Огієнко 1999:198]

До середини 19 ст. Першим у Київській Русі текстом, пов'язаним з термінологією, був перекладений у Болгарії «Ізборник Святослава» (1073), де є пояснення незрозумілих слів святого Письма і статей Георгія Херобоска «О образьх».

Пізніше Іван Величковський у збірнику «Млеко» (1691) подав пояснення термінів фігурного віршування («ехо», «рак літералний», «вірш жартовний» та ін.) з прикладами. «Руська Правда» і грамоти відбивають своєрідну і високорозвинену юридичну, а літописи також військову термінологію. З кінця 16 ст. зберігся уривок фармакотерапевтичного трактату з відповідною термінологією, аз 1636 р. дійшов «Люцідарій» з природничою термінологією «Адельфотес» (1591) систематично подає в тексті грецьку граматичну та літературно-стилістичну термінологію. Термінологія стала взірцем, яку вживали у своїх граматиках Лаврентій Зизаній Тустановськмм (1596) та Мелетій Смотрицький (1619); хоча термінологія його попередників має більше українських елементів.

Українське національне відродження та розвиток науки і техніки в 19- 20 століттях викликали потребу створення української термінології, брак якої' (або опрацьовання якої) був спричинений колоніальним становищем України, рядом заборон українського слова і зокрема тим, що навчальні заклади були російсько-, польсько.- або німецькомовними. Спроби поставити ширше проблему української термінології почалися з середини 19 ст. У зв’язку з історичними умовами вести наукову роботу складно, це явище певним чином віддзеркалилось і на термінознавстві. Але певні громадські, культурно - просвітницькі організації, що існували у 60-90-х рр. у Києві, Харкові, Одесі, не полишили дану сферу науки; вони видавали літературу українською мовою», вели недільні школи, збирали український фольклор, етнографічні матеріали, організовували гуртки з вивчення історії, мови, літератури. Але їх спіткала тяжка доля, після 1876 року їх діяльність була заборонена. Стан розвитку/ українського мовознавства дещо погіршився, та українські вчені, не дивлячись на велику кількість перепон, робили все можливе для відродження та подальшого розвитку науки, зокрема і термінології.

Наприклад, М. Драгоманов навіть за кордоном видавав збірки під назвою «Громада». У цьому виданні друкувалися статті на різні теми: історичні, публіцистичні, літературознавчі, наукові за участю забороненої в Україна Київської «Громади » М. Павлика, С. Подолинського, де значна увага авторами: була звернена на термінологічні дослідження .

Протягом 1861-1862 років у Петербурзі виходив журнал «Основа», на сторінках якого, окрім творів українською мовою відомих письменників того часу, друкувалися праці, присвячені і термінологічним дослідженням [Зарицький 2004: 83].

М. Левченко у статті «Заметки о русинской термінології» зробив великий крок уперед, коли подав переклад 128 іншомовних термінів у порівнянні їх -з відповідниками української мови. Наведемо деякі з них: математика — численищя, куб - трикрапи граматика - мовиція, полюс - бігун. Автор прагне наблизити термінологію до розуміння її широким колом споживачів, переважно не науковців, але таким чином українська мова втрачала зв'язок із науковими мовами інших розвинених культур, тобто прирікалась на автаркію - окремий від інших культур розвиток, а без достатнього спілкування з іншими культурами, без обміну знаннями, розвиток науки був би не досить успішним та прогресивним [Зарицький 2004: 83].

Починають друкуватися видання з термінології. У 1890-их рр. і пізніше у низці випусків Багато працювали над виписуванням літератури та збиранням матеріалів термінологічні гуртки-комісії українських студентських організацій при Київському Політехнічному Інституті і Московському сільськогосподарському інституті та Товариства ім. Квітки- Основ'яненка в Харкові. У 1913 в Києві відбулася нелегальна нарада Представників гуртків, і Українське Наукове Товариство в Києві стало організаційним осередком: всі матеріали — кілька тисяч карток з записами наукової термінології — гуртки передали УНТК.

З приходом П. Постишева на Україну відбувся на весні 1933 року погром також і в Інституті Мовознавства, серед головних жертв якого були О. Курило, М. Трохименко, М. Драй-Хмара. Окремий сектор термінології та номенклатури зліквідовано. Щоб звільнити вже видані словники від пуристичних тенденцій та запровадити «спільні для обох (української І російської) мов слова», «очищений» вже Інститут Мовознавства мав видавати до них додатки, так звані «термінологічні бюлетені», з тими тільки гаслами, що підлягали виправленню.

З 1934 року все більше нагромаджується термінологічна картотека, для упорядкування якої видаються бюлетені (з цього переліку починали постійно вилучати штучно створені слова, архаїчні та діалектні утворення). Починають видавати словники для середніх шкіл.

З 1937 року було перервано всю діяльність Інституту Мовознавства в галузі термінології на цілих два десятиліття.

Термінологічна праця відновилася, коли у квітні 1957 року Президія АН УРСР створила Комісію для складання термінологічних словників. Було заплановано на першу чергу 18 російсько-українських словників, з яких 16 видано у 1959 — 1966 роках і 1970 році інші. Як правило усі ці словники будовані на російській мові, а добір українських відповідників суворо обмежений.

З кінця 1960-их рр. праця над термінологічними словниками загальмована і вони з'являються дуже рідко.

Термінологи України в основному досліджували теоретичні засади термінотворення, особливо слід відзначити працю професора Ковалика в цій сфері, його робота «Логіко-лінгвістичніа проблематика технічної термінології у слов'янських мовах» стала теоретичного основою для багатьох термінологічних досліджень. Ковалик відстоював думку , що терміни мають орієнтуватися на широке коло потреб націотворчого розвитку, проте термінологія має задовольняти також і міжнародне науко контактування [Зарицький 2004:95].

В період вісімдесятих років побачили світ словники біологічних, геологічних термінів; перекладний українсько-англійський мінералогічний словник, словник цукрової промисловості, новий словник музичних термінів.

Зараз національна термінологія як складова частина наукової мови знаходиться на гребені свого третього національного відродження. На запити середньої і вищої освіти упродовж 1990-х років з'явилася низка термінологічних словників, які в тій чи іншій мірі заповнювали прогалину спеціальних назв і понять.

Звичайно, не усі лексикографічні праці відповідали духові і завданням часу, але кожна з них по краплиночці додавала снаги нашій науковій мові, пробуджувала її від десятилітньої сонливості, заставила запрацювати на рівні найпрестижніших європейських мов, а може, й краще. За останні десять років з'явилося близько сотні різноманітних термінографічних праць різного статусу і ґатунку, які виходили у різних містах України. Крім словників, написано чимало роздумів з приводу термінологічної справи, які друкувалися як на сторінках періодики, так і на сторінках спеціальних журналів. Вийшло кілька підручників, посібників, монографій.

Уся ця продукція є наслідком живого діалогу між фахівцями-ученими, спеціалістами різних сфер і філологами, що відбувається постійно на внутрішньовузівських і міжвузівських семінарах, термінологічних нарадах а конференціях як регіонального, державного, так і міжнародного рівня.

Активно проводяться загальноукраїнські та міжнародні наукові конференції з удосконалення термінознавчої роботи за умов незалежності. Виходять монографії І. М. Кочана, Г. П. Мацюка. 2000 року вийшла колективна монографія 3. Б. Куделька, А. С. Д'якова, Т. Р. Кияка, де досліджеіно соціолінгвістичні, семантичні аспекти основ термінотворення. Невпинно збільшується кількість термінологічних видань: 1994 р. - словник юридичніих термінів; російсько-український словник наукової термінології: суспільні науки; 1995р. - п'ятимовний з інформатики; 1997 р. - літературознавчий словник-довідник; словник з риторики; 2001 - чотиримовний словник термінів ринкової економіки. Бачимо, що кількість виданих термінологічних словників значно підвищилась. Також створюються а останні двадцять років друком вийшли біля 300 праць з термінології, здебільшого перекладених з іноземних мов, найбільше їх вийшло з таких галузей знань: з економіко-фінансової сфери (близько 20), з медицини (близько 40).

Уже давно побутує думка, що в Україні на сьогодні є кілька термінологічних центрів, основні з яких знаходяться у Харкові, Києві ї Львові. Зокрема Львівський термінологічний центр, започаткований у свій час на кафедрі української мови Львівського національного університету ім. Івана Франка.

Таким чином, може дати декілька загальних понять термінології як науки.

Термінологія - це:

1.Сукупність термінів, тобто слів або словосполучень, що висловлюють специфічні поняття з певної галузі науки, техніки чи мистецтва, а також сукупність усіх термінів, наявних у тій чи іншій мові. Від звичайних слів терміни відрізняються точністю семантичних меж.

2. Розділ лексикології, який вивчає терміни різних галузей знань.