2.2. Лексико-семантична характеристика культурологічної термінології

Сукупність мови утворює її лексико-семантичну систему. Системний характер лексики виявляється в різнопланових зв’язках і відношеннях між одиничними словами і словосполученнями слів, які об’єднуються у часткові підсистеми за суттєвими – формально структурними, генетично-історичними, функціональними, лексико-семантичними тощо [сучасна 1997: 126].

Терміносистема культурології розглядає процеси і способи соціального відтворення суспільства. Мова йде про механізм трансляції соціокультурного досвіду від поколінні до покоління, процеси соціалізації та інкультрацїї індивід.

В даний час культурологія представляє собою галузь науки, що формується; таким чином, разом з цим процесом стає багатшою мова, складається сукупність термінів, які вживаються для адекватного пояснення процесів, які існують в сучасній культурі. Існує необхідність розробки термінологічної мови.

Культурологія представляє собою гуманітарну науку, вивчає не тільки науку, але і різні сфери культурного життя, взаємодіє з різними науками: антропологією, етнографією, філософією, історією, психологією, мовознавством, релігієзнавством, соціологією культури та мистецтвознавством.

Зараз культурологія на стадії формування «своєї термінологічної мови». Культурологічна терміносистем являє собою відкриту систему лексем, до складу якої включаються окремі слова, словосполучення. Для уточнення понять культурологічної термінології подаємо аналіз дефініцій ряду термінів. Лексико-семантичний аналіз лексичного складу мови дав змогу виявили та проаналізувати структурні моделі, визначити семантичні відносини між компонентами, описати їх генетичну характеристику.

Організаційна та тематична єдність в семантичних межах ґрунтується на синонімічних, антонімічних, полісемічних, омонімічних змінах лексем. У зв'язку з цим, культурологічна терміносистема виступає невід'ємною частиною сучасної української літературної мови, вона не пориває генетичних та синхронних зв'язків з процесами, що відбуваються у лексичній системі мови. Тому на основі аналізу розрізняємо наступні лексико-семантичні групи театральних термінів: групи синонімів, омонімів та полісемічних груп.

2.2.1. Синонімія

Важливою особливістю української мови в питанні її внутрішньої організації і використанні в комунікативній практиці є те, що вона являє собою не довільну сукупність відповідних одиниць, а упорядковану за певними закономірностями системної організації єдність словесних знаків різної номінативної природи [Сучасна 1997: 126]. Один елемент дійсності в театральній сфері можна відобразити семантикою багатьох слів. Синонімія ґрунтується на здатності позначати один і той самий елемент дійсності кількома словами [Сучасна 2003: 124].

У лексико-семантичному полі синонімів слово живе не ізольовано, а взаємодіє з іншими, зближуючись з ними або відштовхуючись від них. Семантичне поле неоднорідне. В ньому є центр і периферія [Кочерган 2004: 305].

Група синонімів, що об'єднана спільним значенням становить собою синонімічний ряд, де центром виступає найбільш семантично нейтральне слово - домінанта, яке найбільш точно відображає семантику лексем усього ряду. Зі словом-домінантою прямо чи опосередковано пов'язані своїм значенням у/сі компоненти синонімічного ряду [там само: 208]. У процесі номінації, методо якої є безпосереднє формування словесного знака, перебувають між собою у тісному взаємозв'язку такі особливості:

• нейтральне, позбавлене супровідних суб'єктивно-оцінних характеристик називання предметів позамовної дійсності;

• відображення у відповідних словах суб'єктивно-оцінних характеристик денотатів, бачення їх під кутом зору позитивної або негативної оцінки [Сучасна 1997: 156-157].

Відносно цих двох тенденцій і відбувається поповнення лексичного складу сучасної української літературної мови, а як наслідок - і в культурологічній терміносистемі.

Причиною виникнення синонімії у культурологічній термінології є:

- Прагнення до мовної економії (утворення однослівних складноскорочених назв з окремих компонентів, що входять до складу терміна- словосполучення;

- Загальномовна синонімія;

- Вживання як українських так і іншомовних відповідників на позначеншя того самого питання.

- Пояснення понять шляхом опису їх істотних ознак (дефінітивна синонімія).

Ми наведемо декілька прикладів омоніміі в культурологічній термінології:

Нематеріальна культура – духовна культура

Елементи – риси культури

Етнос – народ

Пануюча культура – домінуюча культура

Елітарна - висока культура

Народна культура - фольклор

Суб'єкти - агенти культури

Нова хвил я- нью-вейв

НЕМАТЕРІАЛЬНА КУЛЬТУРА (духовна культура)- складова культури, що охоплює мистецтво та філософію. Елементами духовної культури є: звичаї, норми, цінності, знання, інформація, значення.

ЕТНОС (народ) - збірна назва для великих за чисельністю кровноспоріднених груп людей, які створюють плем'я, народність або націю. Тип культурної спільноти, яка приділяє значну увагу спільному походженню та історичній долі і вирізняється з-поміж інших подібних спільнот однією або кількома культурними особливостями: релігією, звичаями, мовою тощо.

ЕЛІТАРНА КУЛЬТУРА (висока) — створюється привілейованою частиною суспільства або, на її замовлення, — професійними творцями. До неї можуть належати: серйозна музика (Альфред Шнітке, Софія Губайдулліна); концептуальний живопис (Джеймс Поллок, Пабло Пікассо), скульптура (Олександр Архипенко, Девід Мур) чи театр (Ежен Іонеско), високоінтелектуальна література (Марсель Пруст, Джеймс Джойс) та ін. Як правило, творіння елітарної культури випереджують рівень запитів середньоосвіченої людини. Коло її споживачів — високоінтелектуальна частина суспільства. Коли рівень освіченості суспільства зростає, розширюється коло її споживачів.

НАРОДНА КУЛЬТУРА (фольклор) — створюється анонімними творцями, які не мають фахової підготовки. Вона є аматорською (не за рівнем, а за походженням) і колективною. Вона включає міфи, легенди, пісні, танці, казки тощо. Фольклор чітко локалізований, тобто пов'язаний з традиціями певної місцевості.

ДОМІНУЮЧА КУЛЬТУРА (пануюча) — сукупність цінностей, вірувань, традицій і звичаїв, якими керується більшість членів суспільства.

СУБЬЄКТ КУЛЬТУРИ (агент) - будь то суспільство, колектив або індивід — не заданий природою в готовому вигляді, як продукт біологічної еволюції. Суб'єкти культурни є продуктами історичного процесу, активними агентами якого вони стають в міру оволодіння знаряддями праці, розвитку мови, спілкування за допомогою символів і знаків.

Синоніми об'єднуються в синонімічний ряд, у якому ви­діляється стрижневе слово — домінанта. Воно є носієм основ­ного значення, спільного для всього синонімічного ряду, сти­лістично нейтральне, найуживаніше й у словниках синонімів ставиться першим: кричати, горлати, лементувати, галасува­ти, репетувати, верещати, волати.

Багатозначне слово залежно від його конкретних значень Може бути домінантою різних синонімічних рядів: добрий (про людину), чуйний, співчутливий, доброзичливий, щирий, людяний, уважний, приязний, прихильний; добрий (про спеціаліста), квалі­фікований, досвідчений, умілий, знаючий, компетентний; добрий (про врожай), багатий, високий, щедрий, рясний, великий.

Синонімічні ряди незамкнені, вони можуть постійно по­повнюватися новими словами, втрачати застарілі слова, пере­куповуватися.

ЖИВОПИС ДІЇ – ташизм - «екшнпейтінг» (від франц. tache – пляма) – формалістична течія в модерністському живописі середина другої половини ХХ ст. (див. Модернізм), відома також під назвою “живопис дії”, різновид абстракціонізму, зокрема такого його напряму, як абстрактний експресіонізм.

ГІПЕРРЕАЛІЗМ – фото реалізм – суперреалізм – штучний реалізм – холодний реалізм – різ фокусний реалізм – постоп-артівский реалізм (англ. hyperrealism – надреалізм; від грецьк. hyper – над,

зверх і лат. realis – речовий) – художній рух, одна з течій сучасного модернізму, що виникла в 60-х роках ХХ ст. США і згодом, у 70-х роках., поширилась у європейських країнах. Появі гіперріалізму передували такі течії, як німецька “нова речевість”, американський “реджионалізм”, де зовнішня подоба життя ставала підкреслено знелюдяною, позбавленою емоційного значення. виявився, насамперед у живописі (Е.Уорхол та ін.), що імітував характерні властивості фотографії: автоматичну візуальну фіксацію видимого світу, документальну точність, колір, фактуру та інші зовнішні ознаки фотографічного зображення.

КАПЕЛЮХ (чоловічий або жіночий головний убір з крисами з фетру, соломи тощо), Капелюш, Крисаня(кресання)діал.;Бриль (перев. солом'яний з широкими крисами); Капелюшок(капелюшик)(перев. жіночий). 

ПРИКАЗУВАННЯ – примовляння – примова – проказування певних фраз під час голосіння над покійником, плач, супроводжуваний протяжними і жалібними словами.

Магія – колдовство – ведомтво –загальне значення обрядів, пов’язаних з вірою в надприродне вплив людини на предмети природи, тварин та людину.

РЯСА - ряска - халамида - реверенда - верхгій одяг у талію з широкими рукавами в православного духовенства.

Більше прикладів синонімії культурологічних термінів наведено в додатку А.

Можемо зробити висновок, що для культурологічної терміносистеми характерна наявність саме семантичних синонімів, які в більшості випадків відрізняються один від одного семантичними, емоційно-експресивними відтінками у значенні. Кожен із термінів має свій смисловий відтінок.

2.2.2. Полісемія

Для культурологічної термінології, як і для інших підсистем сучасної української літературної мови, характерна полісемія - явище, що являє собою наявність у одного і того ж слова кількох лексичних значень. В енциклопедії «Українська мова» подається таке визначення цього поняття: «Полісемія (від грец. — численний і а(уіа — знак), багатозначність — наявність у семантичній структурі мовної одиниці двох і більше значень, тобто віднесеність її до двох чи більше об'єктів позначення. Полісемія - це органічна властивість людської, природної мови, яка, з одного боку, відображає характер і хід пізнання та «мовного освоєння» дійсності шляхом асоціативних процесів, а з другого, — є свідченням схильності мислення і мови до її економної систематизації, тенденції до позначення нескінченного світу відносно обмеженою кількістю матеріальних мовних оболонок» [ Тараненко 2000: 465].

Лінгвісти відзначають різні причини виникнення полісемії. Найбільш ясно й категорично ідею причинності лексичної полісемії слова сформулював В.В. Виноградов: «Жодна мова не змогла б виражати кожну конкретну ідею самостійним словом або кореневим елементом. Конкретність досвіду безмежна, ресурси ж найбагатшої мови суворо обмежені» [5: 155. Виноградов В. В. Русский язык / Грамматическое учение о слове /. – М.–Л., 1947.].

Таким чином, можна зробити висновки:

1) полісемія – це наслідок диспропорції, що існує між числом знаків мовлення й величезною кількістю понять, що шукають вираження в мові;

2) полісемія породжується антиномією позначуваного і того, що позначає,

антиномією, зумовленою асиметрією мовного знака: одне означаюче може стосуватися двох означуваних;

3) лексична полісемія слова є результатом дії закону економії

4) причини полісемії – в контексті

5) полісемія зумовлена взаємозв’язком самих предметів і явищ, що відображаються у свідомості людини у вигляді „пучків” значень

6) причина – в особливостях мислення людини, що відображає прагнення людини пізнавати навколишню дійсність у взаємозв’язку та взаємозумовленості її предметів і явищ. Лексична полісемія, таким чином, відображає загальнолюдські закономірності мислення.

Виникнення у слова нового значення завжди залишається складним і цікавим питанням. Словниковий склад мови не є чимось незмінним. Дійсно, семантична історія слів у багатьох випадках достатньо чітко відображає зміни в умовах життя суспільства.

На процес розширення значення слова впливає і суб’єкт номінації, і реальна дійсність, і соціальна зумовленість функціонування певної лексеми.

Багатозначність у термінології розглядають як небажане явище, оскільки вона може заважати правильному розумінню й перекладу термінів, тому одним із першочергових завдань термінологів є подальше зменшення кількості внутрішньо системних полісемантів у складі термінології взагалі і в культурологічній термінології зокрема.

Проаналізований матеріал дає змогу говорити про те, що явище полісемії є характерним для культурологічної термінології.

Наведемо деякі приклади полісемії в культурологічній термінології.

АБСТРАКЦІОНИЗМ (від лат. abstractio - букв. відхилення, або далекий від дійсності і abstractus – відокремлений, відірваний, виділений) – 1. Творчий метод абстрактного (безпредметного, нефігуративного) мистецтва, для якого характерна відмова від зображення форм реальної дійсності. 2. Формалістична течія в мистецтві ХХ ст., зокрема, напрям в образотворчому мистецтві модернізму ХХ ст представники якого цілком цілком відмовляються від

реалістичного зображення предметів і явищ навколишнього світу.

ПАТРІАРХ (від грецьк. patriarches – прабатько, родоначальник) – 1. У широкому розумінні стосується довгожителів, старійших членів сім’ї чи роду, міфологічних прабатьків та легендарних родоначальників різних племен і народів, основоположників або старійшин тих чи інших галузей культурного життя, деяких біблійних персонажів (див. Патріархи біблійні). 2. В християнській Вселенській Церкві ступінь духовенства, вищий від титулу митрополита, духовний сан верховних ієрархів деяких християнських церков.

АЛЬМА-МАТЕР –1. Старовинна студентська назва університету (який дає "поживу для роздуму"). 2. перен. Місце, де хтось виховувався, набув професійних навичок.

ГАЛЕРЕЯ — 1. Довге крите приміщення, одну з поздовжніх стін якого замінюють колони, стовпи або балюстрада. 2. Видовжена зала з суцільним рядом великих вікон в одній із поздовжніх стін.

ГРАМАТИКА — 1. Будова мови. 2. Частина лінгвістики, що вивчає будову мови.

КОЛОРИТ — 1. Гармонійне поєднання кольорів та їхніх відтінків у творі живопису. 2. Характерна особливість художнього твору, а також епохи, місцевості тощо.

ЛІБЕРТО — 1. Словесний текст великого музично-вокального твору (опери, оперети тощо). 2. План сценарію балету або кінофільму; 3) короткий виклад змісту опери, балету тощо, який зазвичай видається окремою книжечкою.

Більше прикладів полісемії культурологічних термінів наведено в додатку Б.

Таким чином можемо зробити висновок, що наявність полісеміі характерна для культурологічних термінів.